Шкіпер захитався і впав горілиць, а стерновий, зігнувши коліна, повалився обличчям на палубу і, падаючи, збив у море відро, що лежало край правого борту. Левко виплигнув з свого місця і кинувся на вбивць. Його зупинив різкий оклик:
— Ні з місця, стріляю!
Здоровий розум переміг порив безумної одваги, і Левко зупинився. Було безглуздо битися одному беззбройному проти двох з револьверами. Головне, стояли вони на такій віддалі від нього, що поки б він наблизився до них, то дістав би принаймні чотири кулі.
— Назад! — скомандував йому чорнобородий, і він одступив.
— Кругом! Левко повернувся спиною до напасників, обличчям до рубки. І саме в цю хвилину у дверях рубки з’явився Марко, а за ним Яся.
— Руки вгору! — крикнув Анч, бо це був він.
Марко повільно звів руки. Те саме зробив Левко.
— Вийти з рубки! — прозвучав наказ.
Марко ступив крок вперед, за ним, підіймаючи руки, вийшла Яся.
— Попереджаю, як тільки хто поворухнеться, стріляємо, — сказав Анч і, не спускаючи з них очей, заговорив з командиром піратського човна.
Тільки тепер Левко впізнав шпигуна по його очах і рухах. Значить, підводний човен близько. Невже їх заберуть туди? Подумавши це, він занишпорив очима по обрію, але прямо перед ним слалася пустеля. Ні підводного човна, ні пароплава, жодного паруса.
Нападники перемовились кількома словами, зайняли зручнішу для себе позицію в центрі шхуни, а захопленим наказали стати рядком край борту. Руки запропонували покласти долонями за голову. Це заважало полоненим швидко зробити рукою якийсь несподіваний рух. Крім того, виставлені вперед лікті заважали їм бачити один одного.
Пірати особливо ненависно та здивовано розглядали Марка і Ясю, бо вважали їх за потоплених. Мабуть, Анч пригадав останні слова дівчинки, бо в очах шпигуна, коли він позирав на неї, відчувалася смертельна погроза. Коли б рибалки зрозуміли, про що говорили шпигун і пірат, то довідалися б, що кілька слів було призначено дівчинці. З нею вирішили не морочитись довго, а при першому найменшому порушенні наказу застрелити, щоб залякати інших двох полонених, які тимчасово були потрібні піратам.
Шпигун виголосив коротку промову, весь час багатозначно позираючи на полонених, на тих, що лежали постріляні, і на свій револьвер. Він сказав:
— Нам потрібна ваша шхуна. Ви доставите нас у відкрите море, туди, куди ми вам накажемо, і завтра на цей час будете вільні, зможете повертатися до себе на Лебединий острів чи куди схочете. Нам потрібні моторист і стерновий. Але пам’ятайте: найменший непослух, нестаранна робота, якийсь підозрілий рух — і ту ж мить наші револьвери розрядяться у ваші голови. Між собою не розмовляти, один на одного не дивитися, коли не працюватимете, то стояти до нас спиною і руки тримати за головою. Все.
Полонені мовчки вислухали цю розмову і продовжували непорушно стояти, лише вимірюючи очима відстань до револьверів. На жаль, відстань та не дозволяла зробити раптового стрибка, щоб збити з ніг піратів і спробувати видерти в них револьвери.
— Зброя на шхуні є? — спитав Анч.
— Нема, — відповів Левко.
Анч зайшов у рубку і почав там нишпорити та оглядати, мабуть, шукаючи зброї. Незабаром почувся його радісний вигук. Він вийшов на палубу, тримаючи в руці синій пакет, якого командир підводного човна не міг знайти у себе в каюті.
Передав пакет не менш зраділому піратові, потім звернувся до Марка і Ясі:
— Хотів би я знати, хто це з вас такий ловкий?
Але ні Марко, ні Яся нічого не відповіли.
— Я знаю вашу впертість, — сказав, помовчавши, Анч. — І хочу знати, чи ви будете працювати, чи вас тут зараз постріляти? Відповідайте по черзі на моє запитання. Першим — моторист. Ти працюватимеш на моторі?
— З умовою, — відповів Левко, — що ви дозволите оглянути моїх поранених товаришів і, коли вони ще живі, подати їм допомогу. Інакше — можете стріляти.
— Згода, — відповів Анч, — я сподіваюсь, ви далі також поводитиметесь розумно... Юнга!
— Я згоден на тих самих умовах, — похмуро відповів Марко.
— Що ж, я дуже радий, — в’їдливо сказав шпигун, поглядаючи на хлопця з явним недовір’ям. — Знайдо!
Останнє ім’я він вимовив надто злісно та роздратовано.
Дівчинка, що стояла на самому краю борту і на цей раз уважно оглядала шхуну та море, нічого не відповіла, глянула на Анча і, рвучко хитнувшись назад, полетіла в воду, падаючи головою. Майже одночасно розітнулися два постріли і залунав вигук: «Ні з місця!» То вистрілили обидва захватчики. Левко рвонувся був уперед, але потім вчасно знайшов у собі силу волі вгамувати порив і бажання кинутись на вбивцю. Пірат підбіг до борту і глянув униз.