На кораблі за той час все більш хвилювались за долю літака. Минуло півтори години. На командному містку лишалися цілком спокійним лише командир, комісар і вахтовий начальник. Але й вони останні хвилини мовчали. Півтори години — це вже не подобалося ні командирові, ні комісарові.
Минула година тридцять п’ять хвилин. Літака ніхто на обрії не бачив. Командир дивився в бінокль і тихо покликав вахтового штурмана.
— Відзначте в журналі, — сказав він, — хто перший помітить літак: я відзначу це завтра в наказі.
Ту ж хвилину з палуби прозвучав хрипкий, надтріснутий голос діда Махтея:
— Ось він летить!
— Де, де? — запитало кілька голосів. Усі припали до біноклів.
— Зюд-ост-тень-ост! — прогудів дід.
— Молодець, старий!
Тепер майже всі помітили в повітрі крапку, що швидко наближалась і збільшувалась. Незабаром почули гуркіт літака.
«Розвідувач риби» пролетів низько над кораблем, ледве не зачепивши лижами щогли. З кабіни висунувся Петимко і, махаючи руками, щось показував. Спочатку його ніхто не зрозумів. Командир есмінця вже приготувався дати наказ спинити машину, але літак пролетів далі й кинув за сотню метрів по курсу судна вимпел. Тоненька металева трубка з поплавком і прапорцем поринула під воду й одразу спливла.
— Боцман, виловіть вимпел! — скомандував вахтовий.
Боцман кинув за борт сітку-ловушку, вправно спіймав вимпел і витяг на палубу. Вимпел однесли командирові.
Вахтовий начальник одкрутив закривку трубки і витяг записку.
«Знайшли «Колумб» в сто тридцять восьмому квадраті. Курс зюд-ост 35° 35". По курсу в сто сімнадцятому квадраті підозріло поводиться пароплав «Кайман». Гадаємо, жде «Колумба». На шхуні помітили чотирьох. Один — Марко Завірюха. Щоб не затримувати корабель, кидаємо вимпел. Йдемо стежити за «Колумбом». Петимко».
— Штурман! Курс на «Колумб», розраховуйте швидкість шхуни п’ять миль на годину, — розпорядився командир. Потім обернувся до комісара: — Ви розумієте, коли не доженемо «Колумба», вони перейдуть на «Кайман», і ми не зможемо їх взяти. Вони у нейтральних водах. Ех... Да... Підійдіть до пасажирів і підготуйте їх: скажіть, що льотчики бачили Марка. Але скажіть не одразу, а то дуже хвилюватиметься мати.
X. РАНОК ПОЛОНЕНИХ
У Марка підгиналися ноги. Дерев’яніли руки. Цілу ніч простояв біля штурвала, не маючи жодної хвилини відпочинку. Крім втоми, давав себе почувати й холод. Дощ промочив і полонених, і загарбників, але загарбники рухалися, викрутили свою одежу, крім того частина одежі в них була непромокальна, а полонені, залишившись мокрі під вітром, незважаючи на серпень, посиніли від холоду. Моторист і юнга просили дозволити їм переодягтися, але пірати не звернули на це уваги, вони знали, що за кілька годин ні той, ні другий їм потрібні не будуть.
Тим часом море залишалось таким самим безлюдним, пароплави й кораблі не показувались ні близько, ні далеко. Нічого не виходило також з Маркових планів відносно нападу на одного з злочинців, коли б той наблизився до нього. Пірат і шпигун хоч і наближались, але були надзвичайно насторожені і весь час береглися несподіваного нападу.
На ранок, правда, такий напад став неможливим, бо юнга відчував втрату сили, потрібної для боротьби, а денне світло давало можливість загарбникам контролювати найменший рух своїх полонених.
Проте обидва — і Марко, і Левко — могли бути задоволені тим, що значно загальмували рух шхуни на південь. Вони знали, що після шквалу шхуна знову опинилась поблизу Лебединого острова. В цьому їх переконало світло маяка. Коли б ще знали наслідки вранішніх астрономічних обчислень рудого пірата, то могли б відчути велике задоволення. В усякому разі, вони помічали похмурість і досаду загарбників.
Справді, капітан піратського човна і шпигун нервувалися. Через той шквал, як вони думали, «Колумб» однесло назад, а тепер виявилось, що шхуна взагалі має мізерну швидкість і не встигла своєчасно прибути на умовлене місце. Вони спізнювались на півтори-дві години. Навряд чи пароплав-база затримається на такий час. Перспектива залишатися з цією шхуною в морі ще на цілу добу не приваблювала. Все ж поспішали до потрібного їм місця, як пасажир, спізнюючись на поїзд, поспішає на вокзал, сподіваючись, що поїзд вчасно не прибув або затримався.
Одна річ на шхуні однаково хвилювала, обурювала і дратувала як загарбників, так і полонених, хоча з різних мотивів. Це була рубка і люди в ній. Левко хвилювався долею пораненого Стаха Очерета, не знаючи, що справа була значно складніша, ніж він думав. Моторист повірив, що поранений защіпнувся зсередини. Шкіпера в рубку переносив він, знав серйозність поранення, тому і турбувався, чи не вмер Стах Очерет після того, як з останніх, мабуть, сил защіпнув зсередини двері.