Крапку-шхуну вже стало видно з палуби есмінця без бінокля. Пасажири захвилювалися, коли комісар пояснив, що то вона і є. Одночасно він сказав їм, що Петимко під час польоту бачив на шхуні Марка. Ця звістка обрадувала всіх трьох і трохи полегшила хвилювання. Тепер усі вже впевнено могли сподіватись побачити Марка і моториста, коли «Буревісник» підійде до шхуни. Яся запитувала, чи помітив Петимко Левка.
— Льотчик бачив чотирьох людей, значить, один з них — Левко, — відповів комісар.
Маркова мати, хвилюючись, спитала, чи не можуть пірати в останню хвилину повбивати полонених? Комісар заспокоїв її, сказавши, що над шхуною літак «Розвідувач риби» і на очах льотчиків напасники не посміють нічого зробити захопленим, особливо бачачи, що наближається військовий корабель.
Коли ж дід Махтей помітив ліворуч шхуни нову плямку, він якийсь час нічого не говорив, а потім, впевнившись, що то пароплав, сказав:
— Е-ге-е! Так вони, собачі діти, між трьох вогнів. Есмінець, пароплав і літак! — Старий не знав, що пароплав ішов на допомогу «собачим дітям».
Але скоро про це дізналися всі на есмінці. Командир дав наказ у машинну йти «повним бойовим». Махтей, стоячи майже на носі, з захопленням підставив лице під вітер, викликаний шаленим ходом корабля. Старий бачив, що пароплав стояв, здавалося, майже поруч шхуни, але він вірив у перемогу есмінця. Проте далеко не всі на кораблі могли сказати це з певністю, бо віддаль від есмінця до шхуни була у багато разів більша. Командир ждав обчислень штурмана, який, нахилившись над пеленгатором, вимірював кути і фіксував секундоміром час проходження «Кайманом» різних точок, позначених ним на карті.
Комісар зійшов на командний місток і став поруч командира, стежачи в бінокль за рухом трьох чорних плямок попереду. Капітан-лейтенант схилився над тридцятидвократним біноклем, що не вміщався в рубці, а ставився на спеціальну триногу. Коли б не легеньке дрижання палуби, то в той бінокль уже можна було розглянути чорні мурашки на пароплаві й шхуні, якими мусили на такій віддалі видаватись люди.
Старший механік Абдулаєв був на своєму посту в машинному відділі. До цього його зобов’язувала команда «повний бойовий», але тому, що ніхто не збирався стріляти з гармат і пускати торпеди, а лише відбувалася напружена гонитва, наслідки якої для нього мали надзвичайний інтерес, він раз у раз телефонував помічникові вахтового начальника і запитував, як справи. Той щоразу відповідав, що все гаразд, коротко пояснюючи хід подій. Але за четвертим разом пробурчав щось незрозуміле.
Саме в цей час штурман доповів командирові, що «Буревісникові» не вистачає однієї чверті хвилини, щоб одрізати «Каймана» від «Колумба». Капітан-лейтенант сердито подивився на штурмана. «Буревісник» ішов «повним бойовим», і командир знав, що він міг вигадати за цей час лише п’ять-шість секунд. Комісар нахилився до вуха командира і щось йому прошепотів. Трофімов зірвав телефонну трубку.
— Машинна! — В ту ж мить почув старший механік голос капітан-лейтенанта.
— Слухаю!
— Повний хід за вашим проектом.
На хвилину залишімо «Буревісник» і перейдімо на палубу «Каймана». Там теж панувало виняткове напруження і хвилювання. Спершу літак не викликав на пароплаві ніяких підозрінь, а коли негайно після того помітили шхуну, капітан дав наказ «поламати» машину і розпочати «ремонт». Команда цього пароплава добре вміла симулювати такі речі. Але коли літак закружляв удруге, а на шхуні з’явилися знаки, що були умовними сигналами, на «Каймані» заметушились, викликали сигналіста, агента, що пішов перед тим снідати, і «поламку» одмінили.
Шхуна несподівано спинилася, і якась людина просемафорила: «Негайно підійдіть на допомогу. Дуже важливо». Попередній шифрований сигнал свідчив, що на шхуні перебував хтось з підводного човна, а повітряні атаки літака на шхуну доводили, що з нею справді щось трапилось: їй загрожує небезпека. Проте, хто саме був на шхуні в той момент, ще не можна було роздивитися у найсильніші біноклі.
«Кайман» рушив до шхуни. Але не дуже швидко. На вантажному пароплаві так скоро збільшити швидкість, як це роблять військові кораблі, не можна. Хоч як старалися в машинному відділі пароплава перейти з найменшого ходу, майже стояння на місці, до швидкого, це забрало в них чимало часу. Та перші хвилини, коли на «Каймані» впевнилися, що літак не має зброї, там не дуже й турбувалися. Коли ж капітан помітив на обрії чорну крапку, яка наближалася відтіля, звідки прилетів «Розвідувач риби», то одразу запідозрив, чи не викликав літак собі на допомогу якесь судно. В цьому теж не було нічого страшного, бо судно ледве виднілося на обрії, і «Кайман» встиг би десять разів підійти до шхуни та назад, поки воно сюди доповзе.