Так минуло хвилини дві, і один з помічників капітана звернув увагу на те, що судно наближається надто швидко. Воно буквально на очах виростало перед ними. Таку швидкість міг розвинути лише легкий військовий корабель. Це примушувало прискорити рух пароплава, щоб уникнути можливих неприємностей.
Військовому кораблеві пароплав мусив показати свій національний прапор. Командир того корабля мав право перевірити документи пароплава. Єдине, чого він не мав права робити, — це зняти, без згоди капітана, людину з іноземного пароплава, хоча б то був явний злочинець. Капітан «Каймана» поспішав до «Колумба», наміряючись скористатися своїм правом. Військовий корабель мчав як вихор, але пароплав, безумовно, мав перевагу у віддалі, і старший помічник капітана «Каймана» зловтішно посміхався, стежачи за змаганням. Матроси на пароплаві приготувались викинути за борт трапи, як тільки зрівняються з шхуною. Маленький беззбройний літачок не міг їм перешкодити.
А Бариль все кружляв над шхуною. Пілот забув, що він не на військовому літаку. У Петимка від незвички до карколомних поворотів іноді забивало дух. Часом він повисав на ременях, якими пристібувався до літака, і тоді хапався руками за борт і дивився на пілота широко розплющеними очима. «Розвідувач риби» проносився над шхуною, стрілою злітав угору, роблячи «горку», тобто задираючи ніс майже вертикально, робив петлю і прямим пікіруванням ішов знову на «Колумба». Здавалося, він зараз упаде на палубу шхуни, розіб’ється і одночасно зіб’є щоглу, рубку, подавить людей. Мабуть, і на військовій службі Барилеві ніколи не доводилось виробляти таку акробатику в повітрі.
Це була інсценізація бою з іншим літаком, але той інший «літак», вірніше шхуна, нікуди не міг упасти. В усякому разі, мабуть, ні одному льотчикові в світі не доводилось робити таких фігур на літаку, не призначеному для вищого пілотажу.
Бариль намагався дезорганізувати своїх ворогів на шхуні, і це йому вдалося. Він не дав їм більше запустити мотор, хоч як вони намагалися. Він пролітав боком так низько, що, здавалося, ось-ось розсіче крилом комусь із них голову. Махав їм кулаком, страшно кривив обличчя. Анч не витерпів і вистрілив, пославши в льотчика останню кулю, але влучив лише в крило.
Бариль атакував не лише шхуну. Він повів свою машину назустріч пароплавові, викликаючи там тривогу і замішання. А коли він, зайшовши збоку, несподівано кинувся на капітанський місток, то всі, хто там стояв, попадали на палубу, бо їм здавалося, що літак цілиться лижами їм у голови. Стерновий з переляку покинув штурвал, і хвилі одразу збили пароплав з курсу. «Кайман» завихляв і пішов праворуч. Коли пілот проводив свою машину над містком, капітанові і всім присутнім уже здавалося, ніби літак падає, зачепившись крилом за щоглу. І справді, віддаль між фок-щоглою і грот-щоглою була коротша, ніж ширина літака в крилах. Але «Розвідувач риби» зробив крен, нахилив крило до грот-щогли, друге підняв до фок-щогли над «Кайманом».
Коли капітан звівся на ноги, пароплав, ніким не керований, повернув назустріч військовому кораблю. Капітан крикнув переляканому вахтовому матросові негайно перейти в рубку стернового, а в машинну подзвонив дати самий повний хід, бо літак, розгорнувшись, мчав у нову атаку на пароплав. Вдруге Бариль взяв «горку» перед бортом пароплава, але «Кайман» вже йшов повним ходом до шхуни. Стерновий на пароплаві стояв тепер у рубці.
Коли командир дав наказ збільшити швидкість понад максимальну можливу досі, всі мов наелектризувалися і з гарячковою поспішністю виконували покладену на них роботу. Ніхто не хотів вірити, що й на цей раз їх проект провалиться. Тільки один жартівник, якому було доручено не сходити з місця, трусив головою і, сміючись, сказав: «провалиться, провалиться, провалиться! Він згадав анекдот про старого моряка, якому все життя не вдавалося те, чого він найбільше хотів, і, щоб обдурити долю, моряк завжди, коли йому щось дуже хотілося, говорив «не вдасться, не вдасться, не вдасться! На щастя жартівника, ніхто на нього уваги в той момент не звертав.
На палубі, крім командира й комісара, ніхто не знав, що відбувалося в машинному відділі. Там усі з тривогою, не дихаючи, стежили за змаганням есмінця та пароплава. «Буревісник» мчав зі швидкістю поїзда, але мусив досягти швидкості вітру, щоб випередити пароплав. Раптом увесь корабель затрясло. Командир і комісар перезирнулися, і на їх похмурнілих обличчях з’явився вираз настороженості. Здавалося, хтось рвучко сіпнув есмінець вперед, — раз-другий, корабель підкинуло, під ногами сильно задрижала палуба. Червонофлотці здивовано позирали один на одного. З есмінцем робилось щось неймовірне. Командир стиснув рукою трубку телефону.