Сходило сонце, коли побачили, що слідів нафти на морі майже не лишилося. Окремі плями порозносило одну від одної на значну віддаль. Коли б не металошукач, довелося б витратити дуже багато часу на розшуки човна. Проте, не маю чи певності, що човен лежить саме тут, «Пенай» залишив на цьому місці водолазний баркас і продовжував розвідку. Незабаром площу, вказану штурманами «Буревісника», обслідував всю. І ще в двох місцях дзеленчав дзвінок металошукача, сповіщаючи про наявність на дні якихось залізних частин. Ці знахідки ускладнювали справу. Вирішили одразу спускати трьох водолазів на розвідку. Для цього скористалися двома баркасами, а третій заступив сам «Пенай». На палубі пароплава обладнали водолазну станцію, поставили помпи, провели телефон, протягли трос од лебідки і скинули кінець за борт. На тому тросі мали спускати водолазів.
Першими розвідувачами запропонували себе всі водолази, але інженер вибрав лише двох: Вариводу та широкогрудого епропівця Козлюка, третім призначив себе, щоб перевірити можливість цього рискованого спуску на таку глибину. Але начальник експедиції Трофімов змінив плани інженера.
— Молодий чоловіче, — сказав йому капітан-лейтенант. — Я вірю, що ви хоробрі, і схвалюю ваше бажання показати приклад рядовим водолазам, але... мені потрібна людина, яка керувала б усіма трьома водолазами з палуби «Буревісника», і відсіля я вас не пущу. Зараз наші зв’язківці налагодять телефонний зв’язок з «Пенаєм» і обома баркасами. Ваше місце на телефонній станції.
О сьомій годині ранку на баркасі номер один першим до спуску стояв готовий Варивода. Перевірено помпи, встановлено балони повітря з гелієм, міцно загвинчено шолом, перевірено роботу телефонів, що забезпечують зв’язок водолаза і з баркасом, і з центральним пунктом на «Буревіснику». Варивода тисне руку товаришам і стає на щаблі вузенького трапа, готовий поринути у воду.
З «Буревісника» чується голос інженера, який востаннє запитує, чи все в порядку, і рапортує начальникові експедиції.
— Спускайте водолаза! — наказує капітан-лейтенант Трофімов.
Варивода ступає кілька кроків по щаблях униз, і велика мідна голова зникає під водою. На поверхні булькотять і лопаються численні бульки гелієвого повітря.
Вахтовий доповідає капітан-лейтенантові, що на віддалі двох миль до есмінця наближається рибальське судно, яке держить курс на місце водолазних робіт.
— Що за судно? — питає командир.
— Очевидно, шхуна «Колумб», — відповідає вахтовий.
VIII. СТУК
Варивода, відчувши легкий удар по шолому, зрозумів, що то знак спускатися. Придержуючись рукою за трап, почав повільно сходити. Вода вкрила шолом, і водолаз на сигнал підтяг Вариводу до борту, щоб перевірити справність одягу під водою. Встановивши, що повітря ніде не просочується, сигнальник став попускати канат. Тоді Варивода натиснув головою на золотник шолома і почав випускати у воду зайве повітря, що з булькотінням підіймалося вгору.
Досвідченого водолаза спускають швидко, приблизно по чотирнадцять метрів за хвилину. За кожну хвилину телефоніст сповіщає йому глибину:
— Дванадцять!
— Двадцять шість!
— Тридцять дев’ять!
— П’ятдесят три!
Варивода ковтнув слину, намагаючись цим зрівняти внутрішній тиск на барабанні перетинки вуха з зовнішнім, бо при ковтанні відкриваються проходи в євстахієві труби.
В цей час качальщики на помпі прискорювали роботу, щоб збільшити кількість повітря, яке посилали водолазові. Мабуть, це найважча робота — накачувати повітря водолазові на велику глибину. Цього разу справа ускладнювалася ще й тим, що качали не звичайне повітря, а суміш гелію з киснем із спеціальних балонів.
Водолаз почував себе непогано й охоче дихав тим повітрям. З шістдесятиметрової глибини спускати стали повільніше. Ті, хто спускав, боялися, щоб водолаз не вдарився об ґрунт. На цій глибині було дуже темно. Варивода витягнув руку і ледве розглядів пальці. Провів рукою по нагрудному свинцевому тягареві, помацав електричний ліхтар-прожектор та водолазний ніж.
Ще кілька секунд, і ноги його торкнулися ґрунту. Зорієнтувався, де північ, де південь, прислухався, як працює повітряний ріжок, крізь який повітря попадало в шолом, смикнув сигнальний трос, що означало: «я на ґрунті», те саме сказав у телефон і став озиратись. Нічого не бачив. Довелося засвітити ліхтар і пробивати маленьким прожектором товщу води метрів на два. Після того пішов уперед, рухаючись правим боком, схиливши корпус і одштовхуючись лівою рукою. Таким способом він зменшував опір води.