— Товаришу командир, — відповів Варивода, — дозвольте мені затриматися тут, допомогти товаришам.
Хвилину тривала мовчанка. Наверху радились.
— Старшина Варивода, готуйтесь до підйому нагору! — прозвучав голос капітан-лейтенанта Трофімова.
IX. ДЕКОМПРЕСАЦІЙНА КАМЕРА
Хіба могла команда «Колумба» залишитися байдужою, коли довідалася в Лузанах, куди пішли «Буревісник» і «Пенай». Лише уповноважений Рибтресту затвердив Марка виконуючим обов’язки шкіпера шхуни, а Ясю тимчасовим юнгою, як новий шкіпер звернувся з проханням дозволити замінити черговий рейс на місце рятувальних робіт. Звичайно, їм, учасникам тих подій, це дозволили. Ранком «Колумб» уже стояв за двісті метрів від «Буревісника», і Марко каюком перебрався на есмінець. Назад повернувся разом з двома червонофлотцями, розмотуючи за собою ізольований провід та везучи телефонний апарат з репродуктором. Комісар есмінця послав цей тимчасовий подарунок рибалкам, щоб сповіщати їх про хід розшуків та рятувальних робіт. Одночасно «Колумб» дістав дозвіл тримати одного свого представника на борту есмінця, який мусив сповіщати по телефону своїх товаришів про всі новини.
Колумбівці по черзі вартували на палубі есмінця. Розподілили між собою тригодинні вахти, і Левко перший поїхав на есмінець відбувати чергу.
На «Буревіснику» та й на «Пенаї» чимало хвилювалися, поки Варивода обслідував свою знахідку. Нарешті, коли сповістив, що почув довгождану відповідь, хвилювання зросло неймовірно. Спокійні були тільки начальник експедиції, інженер Епропу, сигнальник та черговий старшина, які цілком були зайняті спостереженням Вариводи.
Коли переконалися, що в човні залишився хтось живий, інженер попросив начальника експедиції вислухати його план.
— Якими б ми темпами не працювали, — сказав він, — навіть при наявності підводного танка, що ось-ось має прибути, нам треба 3 — 4 дні на підйом підводного човна. З повідомлення Вариводи я роблю висновок, що той, хто живе у підводному човні, не зможе стільки вижити. Врятування живих людей вимагає зробити все протягом години. Ось план здійснення цієї операції, яку, мені здається, дозволять зробити тиха погода, технічні можливості, а головне — ентузіазм наших людей. У нашому розпорядженні на «Пенаї» є декомпресаційна камера, яка служить для лікування водолазів, коли вони слабують на кесонну хворобу. В тій камері можуть вміститися троє, навіть четверо людей. Коли водолаз після підйому з глибини відчуває напади кесонної хвороби, його вміщують в цю камеру разом з лікарем. В камеру накачують повітря під таким тиском, якому дорівнював тиск на глибині, відкіля підняли водолаза. Потім, поволі випускаючи повітря, зменшують той тиск до нормального. Таким чином водолаз поволі позбавляється розчиненого в крові азоту... Камера зачиняється герметично, може витримати великий тиск, устаткована телефоном, освітленням і приймає та випускає повітря. Я пропоную занурити цю камеру під воду з допомогою затоплених понтонів, посадити туди лікаря та водолаза-електрозварника. Під водою водолази спрямують камеру до підводного човна, прикріплять її електрозваркою. Водолаз у камері електропилкою розпиляє отвір у човні і тим самим пустить туди свіжого повітря. Тільки таким способом можна врятувати людей, коли вони проживуть там ще кілька годин.
Командир помовчав, а потім сказав:
— Згода! Давайте швидше!
Трофімов розумів ризикованість плану, запропонованого інженером. Невдале приварювання камери до човна, розрив трубопроводу, обрив якогось понтона, виліт камери з глибини на поверхню — все це могло призвести до загибелі тих, хто ще жив у човні, і тих, хто мусив спускатись у камері. Але це був єдиний спосіб врятувати людей у підводному човні.
Протягом двох годин готували камеру для спуску. Військовий лікар з есмінця добирав ліки та потрібний інструмент. Командування ще не вирішило, хто з водолазів спускатиметься в декомпресаційній камері. Кращої кандидатури, ніж Варивода, не було, але водолаз у цей час знаходився на глибині десяти метрів і раніше як за півтори години на поверхню вийти не міг. Крім того, після глибоководного спуску йому треба було довгий час відпочивати. Перебираючи імена інших водолазів, командир вирішив порадитись із своїм водолазним старшиною. Останній зразу ж почав наполягати, щоб у декомпресаційній камері спустили його.
— Я зовсім не так втомився, як вам здається, товаришу командир, — говорив Варивода, — а гелієве повітря — чудесна річ. Мені здається, ніби я спускався не глибше сорока метрів.