— Алло!
— Хто? — враз спитали всі троє слухачів.
— Варивода. В посту центрального управління знайшов трупи, двері в командирську каюту замкнені зсередини. Переношу електросвердло в човен. За п’ять хвилин дайте струм. Спробую пробити свердловину й перевірити, що там: вода чи повітря.
— Скажіть — бути обережним! — наказав командир телефоністові.
— Єсть, бути обережним!
Минуло ще півгодини напруження. Місяць заходив, Трофімов досі не дав наказу червонофлотцям лягати спати. Він розумів — вони все одно не заснуть.
— Водолаз просвердлив двері командирської каюти, — почувся голос лікаря. — Відтіля виходить повітря.
— Як ваш... — Командир мало не сказав «божевільний», але схаменувся і промовчав.
— Опритомнів. Про всяк випадок зв’язав йому руки. Знайшов страшні поранення руки від ліктя вниз і ноги од стегна до колін.
— Що робить Варивода?
— Пропилює двері в капітанську каюту.
— Перекажіть, — звернувся командир до комісара, — що знайшли одного пірата живим. Він опритомнів.
— А дівчина? — пошепки спитав комісар.
Командир мовчав.
Повідомлення про живого пірата сприйняли з цікавістю, але всі думали про ту, що писала записку, вкладену в аварійний буй.
Знов зайшла мовчанка. Троє людей, що слухали декомпресаційну камеру, нічого не говорили. Аж через годину командир розпорядився спускати трьох водолазів з електрозрізальними приладами. Вони дістали наказ розрізати броню човна навколо зробленої перед тим електрозварки. Це треба було зробити так, щоб не зачепити стінок камери і роз’єднати човен та камеру після того, як Варивода зсередини зварив зроблений ним розріз.
— Вахтовий! — сказав командир. — Розпорядіться — бійцям спати. Підіймати камеру почнемо не раніш як через дві години.
Потім капітан-лейтенант передав телефонну трубку своєму помічникові, взяв за руку комісара і боляче стиснув її. Мовчки, нічого не кажучи, непомітно потяг його за собою. Вони підійшли до професора Ананьєва, що сидів на кнехті біля гармати.
— Андрію Гордійовичу! Йдімо до мене в каюту, — попросив професора командир. І комісар відчув у тому голосі м’якість, якої ще ніколи не спостерігав у Трофімова.
Професор устав. Відчуваючи якусь важливість у тому запрошенні, йшов, намагаючись твердо ступати й не горбитись. Але чомусь дрижали ноги, підгиналися коліна. Комісар узяв його під руку і провів за командиром, підтримуючи ніжно й обережно.
Вони увійшли в маленьку каюту. Як завжди, командир зняв кашкет і поклав його денцем на стіл.
— Сядьте, будь ласка, — запросив він професора.
Комісар посадив Ананьєва в крісло. В ілюмінаторі каюти шелестів електричний вентилятор. Командир виключив вентилятор, наче він йому заважав, і обернувся до професора:
— Андрію Гордійовичу, будьте мужні, вислухайте мене. — Здавалося, щось стиснуло йому горло, комісар ковтнув слину, бо відчув, що воно в нього пересохло. — Зараз на поверхню підіймуть декомпресаційну камеру... Там Люда... Вона у важкому стані.
Професор Ананьєв не поворухнувся, тільки очі його розширились. Він дивився на капітан-лейтенанта, наче щось угадуючи.
— Вона? — спитав тихо.
— В дуже важкому стані, — відповів той і нахмурився.
Двері в каюту відчинилися. Помічник командира увійшов без попередження.
— Вибачте, — сказав він, і всі звели на нього очі. — Вибачте, неприємність. Обірвався телефонний провід зв’язку з декомпресаційною камерою. Водолази повідомляють, що камеру надзвичайно сильно рве догори. Вона майже виносить понтони вгору.
Командир і комісар вибігли на верхню палубу і пройшли повз Марка.
Місяць заходив за обрій. Наближався ранок, коли водолази повідомили, що камера стоїть лише на глибині десяти метрів. Саме тоді обірвався трос, що з’єднував камеру з понтонами. Заклепотіла вода, камеру підкинуло в повітрі аж над поверхнею моря. Вона ще раз, на секунду, поринула і спливла біля «Пеная». Марко кинув телефонну трубку, стрибнув за борт і поплив до шлюпки з «Пеная», що стояла біля камери. Там моряки великими важкими ключами одгвинчували дверцята. Марко підплив тоді, коли дверцята вже зняли, і під світлом ліхтарів він вскочив у камеру. Спереду схилився лікар і тримався за голову, поруч нього сидів божевільний, далі стояв на колінах Варивода і потирав чоло. А між ними лежала непорушна Люда.