— Соловей, який човен? Старий? Рибальський каюк? Так. Добре. Зачекай, ми його піднімемо. Варивода, роздивіться. Так. так. Що? Рибальський каюк? Добре, добре. Ми його теж піднімем.
Командир звернувся до професора:
— Мені казали, що коли втопилися інспектор та рибалка, їхні каюки зникли. Можливо, це вони. Ми зараз витягнемо їх і подивимось, а потім продовжимо розшуки.
Обидва затоплені каюки швидко витягли. Для цього не довелося застосовувати понтонів та іншої складної техніки суднопідіймальної справи. Тонким тросом закріпили один кінець човна, і досить було добре потягти, щоб човен сплив догори дном на поверхню. Справді, один з цих каюків належав новому інспекторові, а другий — Тимошеві Бойчуку. Потоплення човнів було досить дивне. Здавалося, їх навмисне хтось затопив, наповнивши водою. Лежали човни близько один біля одного, і це свідчило, що з інспектором та рибалкою нещастя сталося майже в одному й тому ж місці. Червонофлотці запевняли, що й «Альбатрос» вони знайшли в цьому самому районі. Трофімов наказав водолазам особливо пильно обшукати ті квадрати бухти, де лежали каюки.
Години з півтори ще тривали розшуки, але більше нічого водолази не знайшли. Капітан-лейтенант дав наказ водолазному баркасу повертатися на корабель. Сам він разом з професором Ананьєвим на своїй шлюпці теж рушив туди.
VII. ЗНАХІДКА НА «АЛЬБАТРОСІ»
Коли Трофімов повернувся на «Буревісник», там його ждали радіограми з штабу. Капітан-лейтенант зайшов у каюту, запросивши туди і професора. Зняв кашкет, поклавши його денцем на стіл, і, сівши в гвинтове крісло, переглянув радіограми. Одна особливо затримала його увагу. Відклавши її набік, командир звернувся до професора:
— Це відповідь на моє донесення про тутешні події. — Він показав на радіограму, що лежала на столі. — Штаб доручив мені провадити розслідування до прибуття представників слідчої влади. «Буревісник» поки що залишається біля Лебединого острова.
— Але що ж тут розслідувати, коли фактично нема жодних слідів, жодних натяків, які пояснювали б, що тут сталося, — схвильовано промовив професор.
В цей час у двері постукали.
В каюту зайшов комісар есмінця, молодий моряк Драган.
Командир попросив його сісти і подав йому одержані з штабу радіограми. Комісар уважно перечитав їх, а потім, повернувши, сказав:
— Я хотів показати вам одну річ. — Він витяг з кишені і поклав на стіл перед командиром чорний металевий ґудзик.
Семен Іванович узяв його й почав розглядати. На ґудзику було витиснено якийсь малюнок. З тильного боку у вушку стирчав маленький клаптик сукна. Ґудзик, як кажуть, був вирваний з м’ясом.
— Так, так, — протягнув командир. — Де ви його взяли?
— А ви впізнали малюнок, Семене Івановичу?
— Впізнав, впізнав, але відкіля він у вас?
— Червонофлотець, одливаючи воду з «Альбатроса», знайшов цей ґудзик на дні човна. Зацікавившись малюнком, він став розпитувати товаришів, а тут якраз боцман побачив і впізнав, що це. Одразу ж вони передали його мені.
Професор слухав ту розмову, не розуміючи, в чім справа. Командир, помітивши зацікавленість Ананьєва, подав йому ґудзик і спитав:
— Скажіть, будь ласка, вам доводилось бачити отакі ґудзики?
Професор розвів руками. Він не пам’ятає, але цей малюнок... Це ж герб відомої агресивної держави!
— О, малюнок. Безперечно. Але чи міг цей ґудзик належати кому-небудь з рибалок на «Колумбі»?
— Я думаю, поки «Колумба» тут нема, можливо, про це скаже хтось із жителів Соколиного висілка, — сказав професор.
— Ви праві, — промовив капітан-лейтенант, одсуваючи від себе попільничку. — Доведеться поїхати зараз на берег і розпитати про це соколинців. Тоді перевіримо. Поїхали, товаришу комісар.
О п’ятій годині дня командирська шлюпка підійшла до причалу, і Трофімов з Драганом та професором піднялись у виселок. Вони зайшли до хати небіжчика Тимоша Бойчука. Туди ж покликали кількох сусід. Капітан-лейтенант показував кожному знайдений на «Альбатросі» ґудзик і питав, чи не бачив хто такого ґудзика у когось з колумбійців. Кілька чоловік сказали, що не бачили, але ось одна жінка згадала, що саме такий ґудзик знайшли затиснутим у кулак Тимоша Бойчука, і назвала молодого рибалку, що забрав тоді його. Виявилось, що рибалка дома. Його негайно покликали.
— Скажіть, будь ласка, — спитав його комісар, — де той ґудзик, що ви вийняли з кулака в Тимоша Бойчука?
— У мене його взяла Яся Знайда.
— Навіщо?