— Старший лейтенант Бариль, тимчасово на цивільній службі на посаді шукача риби. Командую ось цією машиною. — Він показав на свій літак. — А це мій екіпаж — Михайло Степанович Петимко, — рекомендував він штурмана.
Штурман, прикріпивши кліпербот, посміхаючись, підходив до гурту.
— Можете виїздити по рибу, — звернувся до рибалок пілот і, показуючи на Петимка, сказав: — Він вам розкаже, де й що.
Важлива звістка про рибу примусила рибалок негайно ладнатися до виходу в море. Гарна погода обіцяла триматися ще кілька день, і треба було її використати. Ранком з береговим бризом шаланди мусили знятися в море, а тому в Соколиному закипіла робота, почалась біганина, готували харчі, перевіряли снасть, лагодили паруси та просмолені плащі.
Моряки й професор підійшли до Бариля. Трофімов хотів скористатися літаком і переслати в Лузани листа начальникові місцевої групи прибережної охорони, а Ананьєв — попросити, щоб вони взяли його з собою. Він сподівався прискорити виїзд на Лебединий острів слідчого.
— Листа можна, — відповів Бариль, — листів скільки завгодно, а от людину — ні, не можу, не можу, дядечку. У нас літачок на два місця, куди ж я вас посаджу?
Трофімов теж відмовляв професора від польоту, запевняючи, що вже завтра на Лебединому острові будуть усі, кому слід бути.
— Для цього є багато підстав, — казав він.
Професорові довелося погодитись.
— Ну, бувайте, — попрощався з пілотом і штурманом Трофімов. — За п’ятнадцять хвилин шлюпка передасть вам пакет.
— А ви у морі нічого не помічали? — спитав комісар, тиснучи на прощання Барилю руку.
— Нічого, крім підводного човна.
— Підводного човна? — спитав, повертаючись, Трофімов, що був уже ступив крок від них.
— Так, бачили підводного човна. Я показував штурманові.
— Я не бачив підводного човна, — заперечив Петимко.
— Як не бачив? Я ж тобі показував. А ти ще головою мені кивнув.
— Коли ти вниз показував? Тут недалеко від острова?
— Ясно!
— То я нічого не бачив.
— Ну й спостерігач з тебе, — обурився Бариль. — Хамсу бачив, а тут... слона і не помітив! Темна пляма, пам’ятаєш, під водою?
Штурман нічого не відповів, лише розводив руками.
— А чому ви вирішили, що то підводний човен? — спитав Трофімов.
— Будьте певні. Я його хоч на двадцять метрів під водою впізнаю. На те я у військовій авіації служив і на гідропланах не вперше літаю.
Повертаючись на корабель, командир сказав комісарові:
— Мені здавалося, що після наших маневрів увесь підводний флот зосередився на учбових зборах у північно-західній затоці.
— Треба зараз запитати штаб, — відповів комісар.
— Так, так, — погодився командир.
Їхня шлюпка вже стояла під бортом есмінця.
IХ. НАПАД
Повернімося ж до наших юних героїв, що так таємничо і раптово зникли.
Тоді, коли Андрієві Камбалі здалося, ніби «Альбатрос» зупинився або повертається, насправді так і було. Саме тоді Яся порушила свою мовчанку і сказала про загибель Тимоша Бойчука та нового інспектора. Вражені цією звісткою, Марко і Люда негайно хотіли повернутися на шхуну й розказати сумну новину старшим товаришам. Люда вже завернула каюк, але Марко передумав і запропонував все ж спочатку одвезти рибу.
— Ми швиденько на есмінець і зараз же повернемося назад, а разом уже сповістимо про ці події й моряків.
Люда погодилась, і вони попливли далі.
Майже одразу після того шхуна зникла в тумані. Ні берега, ні есмінця не було видно. Кругом — тільки вода й туман.
Марко хотів веслувати швидше, але з того нічого не виходило, бо його увагу відтягало оповідання Ясі. Люда, хоча й не зводила очей з компаса, щоб не заблудитись в тумані, але слухала теж, не пропускаючи й слова і часто перебиваючи Ясю запитаннями. Яся коротко розказувала про те, коли було знайдено кожного з потоплих, а потім витягла з кишені чорний металевий ґудзик, показала своїм друзям і сказала:
— Цей ґудзик знайшли у дядька Тимоша. Він міцно тримав його, затиснувши в кулак. Насилу кулак йому розняли.
Марко перестав гребти і взяв у дівчинки ґудзик. Таких ґудзиків йому ніколи не доводилось бачити.
— У нас говорили, — продовжувала Яся, — що дядько Тиміш, коли потрапив у воду, хотів, мабуть, скинути одежу, але тільки встиг одірвати ґудзик. Але я не пам’ятаю, щоб у нього був такий ґудзик. Потім навмисне переглянула одяг, у якому його знайшли, але там усі ґудзики на місці, жоден не відірваний.