Їй не спалось. Нило все тіло, боліли ноги, голова, і здавалося, ніби вона відчувала втому принаймні після тижня якоїсь надмірної фізичної праці. Люда думала, що буде далі. Уявити найближче майбутнє, хоча б через годину чи дві, не могла. Вона загине, бо не вірить, щоб її випустили відціля живою. Коли ж гинути, то чи не можна пустити заразом на дно цей піратський корабель? О, коли б тут пробути ще якийсь час разом з Марком! Удвох вони, безперечно, вигадали б щось. А може, їм ще вдасться врятуватися. Вона хотіла б знати, як їх убиватимуть... Пригадала розповідь Ясі про смерть рибного інспектора і Тимоша Бойчука. Їх, мабуть, теж захопили ці самі пірати. Напевне, допитували, а потім убили. Яся розповідала, що на них не знайшли жодних слідів насильницької смерті. Вони потонули. Тобто їх потопили. Мабуть, пірати взагалі топлять своїх полонених. Тільки навряд, щоб вони просто викидали їх з човна, не вживаючи ніяких інших заходів, бо в такому разі Тиміш Бойчук, безперечно, доплив би до берега. Коли ж Тимоша так швидко викинуло море, значить, його втопили близько біля острова. Мабуть, там-таки в бухті, де його захопили. Люда уявила собі, як її занурять головою в воду і так триматимуть доти, поки вона не задихнеться... Перед тим вона ще мусить наковтатися води... Від цих думок ставало моторошно.
Лежачи на койці, вона витяглася, склала руки, мов мрець, і заснула. Це був короткочасний, важкий і неспокійний сон. В сонній уяві роїлись кошмарні привиди. Їй здавалося, хтось невідомий, страшний нападає на неї, а вона не може навіть поворухнутися, щоб захиститись. Вона знала, що то лише сон, хотіла прокинутись і не могла.
Нарешті Люда прокинулася. В каюті нікого не було. Повернулась на бік і так лежала, поки не принесли їжу. Їсти не хотілося, але примусила себе, знаючи, що треба зберігати сили.
Під час обіду відчула, як човен здригнувся, легке дрижання під палубою свідчило про роботу електромоторів. Підводний човен знявся з ґрунту і кудись пішов, очевидно випливаючи на поверхню, бо, коли в неї забирали тарілки, почула крізь одчинені двері, як у коридорі хтось сказав:
— Глибина тридцять сім метрів.
Пізніш човен спинявся, а потім знову рушав. Часом їй здавалося, що він піднімається, може, навіть спливає, а потім знову занурюється. Заснула вдруге і, мабуть, спала цей раз довго, бо коли її розбудили, відчула приплив свіжої сили.
Розбудив її матрос і знаками наказав іти за ним. Дівчина підійшла до дзеркала поправити розкуйовджене волосся та пом’яте плаття. В підводному човні було сухе повітря й висока температура, отже, на ній все встигло висохнути. Матрос делікатно вийшов на хвилину за двері. Дівчина, стоячи перед дзеркалом, побачила, як у ньому відбивається полиця над койкою. Там лежало кілька ґумових подушок, на одній з яких вона спала. Люда скоренько повернулася, схопила одну з тих подушок, зібгала її і сховала за плаття. Матрос знову ввійшов у каюту і рухом голови наказав іти за ним — до знайомої вже каюти командира підводного човна. Їй довелося трохи зачекати в коридорі, поки покликали туди. Як дівчина й гадала, в каюті вона застала командира й Анча.
— Шановно Людмило Андріївно, — дуже ввічливо звернувся до неї перекладач, — сідайте, будь ласка.
Люда сіла.
— Командир нашого корабля просить висловити вам подяку за вашу поведінку. Ви одразу нас зрозуміли і не стали на шлях мовчання та заперечувань. Бачите, ми теж ставимося до вас якнайкраще. Ми поки що не можемо звільнити вас. Але, мабуть, ви турбуєтесь про вашого батька, так само, треба гадати, й він про вас? Командир дозволяє вам написати батькові листа.
Люда здивовано й насторожено слухала Анча. Що криється за цією люб’язністю?
— Мені можна писати в листі все, що я захочу? — спитала вона.
— Так, за одним лише винятком — жодного слова про цей корабель і про людей на ньому.
— Дозвольте ж, про що я можу писати?
— Ви можете писати про свої почуття, питати про домашні справи, нарешті, про те, що вам загрожує небезпека, що ви потрапили в дуже скрутне становище, але нічого не пишіть про своє місцеперебування. Здається, досить.
— Так, дякую. Я подумаю.
— А про що ж, власне, думати?
— Думаю, як нелегко написати такого листа в моєму становищі... Я мушу написати так, щоб ви його пропустили, але мені ж хочеться щось про себе сказати...
— О, я вас розумію. Коли хочете, можу допомогти вам скласти листа. До речі, ось що... Коли ви напишете батькові, щоб він негайно приїхав у Лузани побачитися з вами, то... ви тим самим врятуєте його від смертельної небезпеки, яка загрожує йому в ці дні на острові... і... не обманите його... До того часу все закінчиться, і ви з ним побачитеся.