З обережності радист не підняв над водою антену, а випустив її в воду. Цього йому було досить, щоб чути радіостанцію пароплава-бази. Він досить швидко настроївся на потрібну хвилю, впіймав розшукувану радіостанцію і почав занотовувати олівцем шифровану радіограму, що йшла в ефір під назвою метеорологічного зведення. Радіограма була досить довга. Закінчивши запис, радист прослухав її повторну передачу. Це робилося для перевірки. Радіограму він оддав на розшифровку помічникові командира.
Пам’ятаючи відому історію з шифрувальною книгою крейсера «Магдебург», командир підводного човна запропонував, щоб його помічник завчив шифр напам’ять. Під час імперіалістичної війни в Балтійському морі було потоплено німецький крейсер «Магдебург». Руські водолази спустились на дно, проникли в приміщення командира крейсера і серед інших документів знайшли книгу секретних кодів та шифрів німецького військового флоту. Книгу згодом передали англійському морському командуванню. Завдяки тій книзі англійці довгий час швидко розшифровували розмови між німецькими кораблями та, передаючи різні фальшиві радіограми, плутали плани німецького командування.
Незабаром помічник подав командирові розшифроване повідомлення, передане надводною базою. Там було таке:
«Пароплав «Антопулос» — на шляху з Америки до Радянського Союзу. На «Антопулосі» іде устаткування для Лебединого острова. Пароплав проходить в ста милях на захід від бази. Тримає радіозв’язок з Салоніками. Позивні — ВС. Необхідно терміново вжити найенергійніших заходів».
Командир піратського човна показав радіограму Анчові. Той проглянув і, стривожено подивившись на командира, сказав лише одне слово:
— Торпеда!
В ту ж хвилину радист дістав наказ слухати позивні ВС... і, впіймавши, взяти на них пеленг. Передбачалося, що ранком пароплав зв’язуватиметься по радіо з якимось портом і тоді його можна буде виявити. Поки що підводний човен мусив ходити на лінії, паралельній курсу Лебединий острів — Лузани, бо десь тут могла відбутися зустріч з «Антопулосом».
Командир і Анч розмовляли про те, як надводна база могла дістати відомості про «Антопулос».
— Це наші американські агенти, — з певністю заявив Анч, — не інакше, бо з агентами в Радянському Союзі зв’язок майже порвано. Хто залишився живий, закопався глибоко в болото, пережидаючи погану кон’юнктуру.
Піратам дуже щастило. Старший помічник доповів, що радист впіймав розмову «Антопулоса» з Афінами.
Подвійне пеленгування показувало, що «Антопулос» знаходиться приблизно на віддалі двадцяти миль від підводного човна. Йдучи повільним економічним ходом, човен не міг його наздогнати. Спливши ж на поверхню і йдучи повною швидкістю, він міг зробити це за півтори години. Було дано команду продути цистерни. Могутній струмінь стиснутого повітря витиснув кілька сот тонн води з цистерн за борт. Через сім хвилин підводний човен «невідомої» національності ішов повним ходом, доганяючи грецький пароплав. Радист грек продовжував свою роботу і залишав у повітрі невидимий, але вловлюваний радистом-піратом слід.
На підводному човні віддано було наказ торпедистам заряджати торпедні апарати й готуватися до бойового пострілу.
Торпеда. Люди суходолу незнайомі з цією страшною зброєю. Це снаряд завдовжки п’ять-сім метрів із спеціальними, виключно складними механізмами. Вони примушують снаряд рухатись під водою зі швидкістю дев’яносто кілометрів на годину, не відхилятися від заданої цілі вбік, триматися певної глибини, нести запас вибухової речовини, достатньої, щоб при сприятливому влучанні потопити найбільший військовий корабель. Особливо страшний цей снаряд для вантажного або пасажирського пароплава. Коли моряки такого пароплава помічають, як по водній поверхні до них наближається піняста стежка, у них холоне під серцем, і вони готові ту ж мить спускати шлюпки. Лише дуже невдале влучання залишає пароплав на воді. За час Першої імперіалістичної війни торпедами було потоплено понад шість тисяч торговельних пароплавів і чимало військових кораблів. Самих лінкорів та крейсерів загинуло від торпед більше тридцяти.
Підводний човен наздоганяв грецький пароплав. Командир з кількома чоловіками команди знаходились на палубі і вдивлялися в обрій, сподіваючись ось-ось помітити топовий вогонь «Антопулоса». Стерновий правив по пеленгатору, що його настройку доглядав радист. Радист на «Антопулосі» припинив радіопередачі лише тоді, коли його вогні помітили з підводного човна. Можливо, він перейшов на слухання і слухав, як десь, на величезній віддалі, хтось вистукував призначені для нього крапки і тире. Але ні він, ні вахтові на пароплаві не чули, як наближалась до них смертельна небезпека. Мабуть, нудьгував на капітанському містку вартовий штурман, і автоматично звіряв стерновий курсову риску ходового компаса під скляним ковпаком з завданим йому курсом. Самітно світились у морі топовий, майже під клотиком, і два бортових, по обидва боки капітанського містка, огні. Більше зовні вогнів не було. Ще світила електрика десь у глибині пароплавних приміщень, у машинному відділі та в кочегарці, де машиністи й кочегари час від часу перемовлялися про свої буденні справи або про незвичайний вантаж «Антопулоса»...