Безперечно, пілот знайшов кращий вихід із скрутного становища. Залишилося перекотити порожню бочку на корму, тобто, власне, спустити її на воду, і знайти спосіб, як перелляти бензин з металевої бочки в дерев’яну. Цю проблему теж розв’язав Бариль, не довго мудруючи.
— Наш насос, яким надуваємо кліпербот, — сказав він. — Це трохи повільно, але за годину бочку наполовину наповнимо. Цього досить. В усякому разі, тоді ми нашим «Розвідувачем» підійдемо сюди. А от як бочку буксирувати, я вже не знаю. Це ви, моряки, мусите вигадати.
— То пусте, — відповів штурман, — ми з Марком зараз її обшвартуємо таль-тросом.
Дійсно, цю операцію вони негайно виконали, скотили бочку в воду і підтягли на корму. Та тільки взялися перекачувати бензин, як Бариль, глянувши в море, де мали світити огні «Розвідувача риби», не побачив їх. Все навколо вкрила темрява. Літак зник.
Проте хвилювалися недовго, бо Бариль, ляснувши себе долонею по лобі, перший догадався, що сталося, і пояснив товаришам:
— Ну, не голова, а гарбуз. У мене ж акумулятор спрацьований, а я забув показати дівчинці, як крутити ручну динамку, коли акумулятор перестане давати струм.
Треба було комусь поїхати розшукати в темряві літак, засвітити вогні з допомогою ручної динамки, а потім повернутися за бензином. Зараз брати бочку з бензином не наважувались, бо такий вантаж міг би затримати розшуки.
— Поїду я, — сказав Бариль, — голос у мене добрий, одпливу трохи і почну гукати. Яся мене почує, відгукнеться, а тоді я по голосу зорієнтуюсь. Ви тут поки що переливайте бензин.
Штурман і Марко погодились, але настоювали, щоб Бариль узяв з собою на кліпербот ліхтар, і вони могли б стежити за ним.
— А як же ви тут працюватимете?
— З нас досить світла зірок, — відповів штурман.
Бариль узяв ліхтар і відплив.
Працювали як могли швидше, набираючи насосом бензин і виливаючи його в дерев’яну бочку, що лежала на воді.
Вогник на кліперботі швидко віддалявся. Незабаром Петимко й Марко почули вигуки. То Бариль гукав Ясю.
Зсередини пароплавних приміщень так само час од часу чулося голосне нявчання та ревіння. Штурманові доводилось бувати в зоологічних садах, і він сказав Маркові, що реве не інакше, як лев, і, мабуть, не один. Але який звір нявчав, він нічого сказати не міг. Можливо, то тигр або барс, але, в усякому разі, безперечно якийсь хижак. Розмовляючи про звірів, намагалися з різних ознак розгадати, що то за пароплав і чому він загинув. Але для жодного припущення не знаходили підстав.
— Я думаю, цей пароплав ішов з вантажем живих звірів, — говорив штурман. — Але звідки? Звірів до нас привозять з Гамбурга, від Гегенбека, і приставляють їх через Ленінград. Звідки ж це? З Африки, чи що?
— А якої він може бути національності?
— Це встановити майже неможливо. Збудовано його в Англії, це видно з таблички над дверима штурманської рубки, але пароплави, збудовані в Англії, плавають у флотах всіх держав.
— Ну, й чого б він загинув?
— Ясно, що дістав пошкодження нижче ватерлінії. Коли б там просто з’явилась теча, то команда змогла б відкачувати воду, поки б не прийшли в найближчий порт або викликали б допомогу. Рифів серед нашого моря нема, отже, пароплав не міг на них наскочити. А коли б це сталося біля берега, то він там би й залишився, а не тікав у море. Очевидно, затоплення це сталося надзвичайно швидко... так... так... — штурман зупинився, — розумію, це сталося від вибуху. У ліхтарях і в штурманській рубці, ти бачив? — полопалося скло. Так буває від сильного струсу повітря під час артилерійської стрілянини або великого вибуху. Тільки що ж тоді тут могло вибухнути? Якщо котли, то вони рознесли б пароплав, як колись той «Дельфін», про якого ми тут згадували. Гм... Мабуть, у трюмі була якась вибухова речовина.
— Тієї ночі, як ми були на підводному човні, я чув вибух у морі, — сказав Марко.
— Можливо, це трапилось саме з цим пароплавом, бо ми ж підібрали вас не дуже далеко відціля.
— Знаєте, я думаю... Чи не робота це підводного човна?
— А справді... Але навіщо б човну цей пароплав? Е-е... Так ось що... Тепер мені все зрозуміло. На Лебединому острові ждали якийсь грецький пароплав «Антопулос» з машинами для професора Ананьєва. Тепер тямиш, що означає остання літера «S»? Оце він і є той «Антопулос». Пірати його потопили, і у тім немає нічого дивного. Ти ж сам казав, що всі події якось зосереджувались навколо того професора та його знахідки на Лебединому острові.
Так вони викрили таємницю пароплава. Залишалося незрозумілим лише, звідкіля там взялися звірі, куди й для кого віз їх «Антопулос», бо не можна ж було припустити, що професор Ананьєв замовляв левів для Лебединого острова?