— Звісно, звісно, — промуркотів кардинал Мустафа. — І мушу також зауважити, що у вашій мережевій англійській не відчувається жодного акценту. А чи можу я поцікавитися, з якого саме району Тянь-Шаню походите ви та ваш асистент?
— Звісно, — відказала Енея таким само люб’язним тоном, як і кардинал. — Я з’явилася на світ в міжгір’ї Морії та Сіона, на північний схід від Музтаґ-Ати.
Кардинал нахилив голову, приймаючи цю відповідь. Я звернув увагу на його комірець, що був зроблений з того ж червоного муарового шовку, що і його мантія та кардинальська шапочка. Енея потім сказала мені, що такий комірець зветься «рабат», або «рабі».
— То, можливо, ви належите до юдейської чи мусульманської релігій, — продовжував кардинал, — бо саме вони, як розповіли нам господарі, домінують у тих регіонах?
— Я не належу до жодної релігії, — відповіла Енея. — Якщо трактувати релігію як віру у надприродне.
Кардинал здивовано вигнув брови. Чоловік на ім’я отець Фарелл кинув погляд на свого шефа. Вираз жахливих очей Радамант Немез не змінився.
— Але хіба ви не будуєте храм, де будуть виконуватися служби буддійської релігії? — ввічливо поцікавився кардинал.
— Мене найняли зробити реконструкцію прекрасної споруди, — сказала Енея. — Я пишаюся, що саме мене обрали для цієї роботи.
— Незважаючи на те, що ви не маєте... хм-м-м... віри в надприродне? — запитав Мустафа. Я розчув у його голосі інквізиторські нотки. Навіть у глушині, на заболочених пустирищах Гіперіона, ми дещо чули про Священну Канцелярію.
— Можливо, саме завдяки цьому, Ваша Превелебносте, — відповіла Енея. — І завдяки вірі в людські сили та здібності, мої і тих людей, котрі працюють разом зі мною.
— Тобто робота і є власним виправданням? — наполягав кардинал. — Навіть якщо за нею не стоїть якийсь глибинний зміст?
— Можливо, добре виконана робота і є глибинним змістом, — сказала Енея.
Кардинал Мустафа фиркнув, але не дуже привітно.
— Добре сказано, юна панночко. Добре сказано.
Отець Фарелл відкашлявся.
— Місцевість за горою Сіон, — задумливо промовив він. — З орбіти ми помітили, що на сусідньому гірському хребті є портал телепортації. Раніше ми гадали, що планета Тянь-Шань ніколи не входила до Всемережжя, але дослідили питання й дізналися, що цей портал збудували перед самим Падінням.
— Але ним ніколи не користувалися! — заперечив Далай-лама, піднявши палець догори. — Ніхто ніколи не прибував на Небесні Гори крізь портал або не полишав планету крізь нього.
— Он як, — вкрадливо промовив кардинал Мустафа. — Що ж, я маю попросити вибачення, Ваша Святосте. Наш корабель, бажаючи дослідити арку старого порталу з орбіти, випадково розплавив скелі навкруги нього. Боюся, що відтепер ці двері поховані під скелями назавжди.
Коли він казав це, я дивився на Радамант Немез. Вона й оком не змигнула. Я взагалі не бачив, щоби вона хоч раз кліпнула. Погляд її був прикутий до Енеї.
Далай-лама вибачливо змахнув рукою.
— Це пусте, Ваша Превелебносте. Нам не потрібний портал, який жодного разу не використовувався... хіба що в Паксі винайшли спосіб повернути портали до життя? — Він сам розсміявся з такого припущення. Сміх у нього був приємний, сміх дитини, але, водночас, і дуже розумної людини.
— Ні, Ваша Святосте, — відповів кардинал Мустафа, посміхаючись, — навіть Церква не знайшла способу відродити Мережу. Але це, гадаю, тільки на краще.
Моя напруга швидко перетворювалася на почуття відрази. Потворний курдупель у червоній кардинальській мантії сповіщав Енею, що він знає, як вона прибула на Тянь-Шань, і що вибратися звідси цим шляхом їй не вдасться. Я поглянув на мою подружку, але вона була цілковито спокійною. Здавалося, вона лише з ввічливості виказує певний інтерес до теми розмови. Може, на Тянь-Шані є ще один портал, про який Пакс нічого не знає? У будь-якому разі тепер зрозуміло, чому ми досі живі: Пакс замурував Енею, наче мишку в нірці, і приставив до нірки кота чи навіть кількох: дипломатичний корабель на орбіті і, як пити дати, ще й кілька військових кораблів, прихованих десь усередині системи, і всі вони чекають на неї. Якби я прибув кількома місяцями пізніше, вони би захопили наш корабель чи знищили його, щоби не дати Енеї вибратися з пастки.
Але чому вони зволікають? У чому полягає їхня гра?
— ...ми б дуже хотіли побачити храм... як він зветься? Завислий У Повітрі Храм? Звучить неймовірно, — саме казав архієпископ Брик.
Регент Токра насупився.
— З цим можуть виникнути проблеми, Ваша Превелебносте, — сказав він. — Наближається сезон мусонів, канатні дороги стануть дуже небезпечними, навіть пересування Високим Шляхом під час зимових бур пов’язане зі значним ризиком.
— Це пусте! — вигукнув Далай-лама, ігноруючи витягнуте обличчя Регента та його сердитий погляд. — Ми з радістю допоможемо організувати таку експедицію. Ви неодмінно маєте побачити Сюанькун-Си. І все Серединне Царство... навіть Тайшань, Великий Пік, на вершину якого до Храму Нефритового Імператора та Принцеси лазурових Хмар ведуть сходи, у яких двадцять сім тисяч сходинок.
— Ваша Святосте, — пробурмотів Лорд-Гофмейстер, шанобливо схиливши голову, але спочатку обмінявшись поглядом із Регентом, — я повинен вам нагадати, що до Великого Піка Серединного Царства можна дістатися канатною дорогою лише у весняні місяці, а в інший час отруйні хмари підіймаються надто високо. Тобто впродовж наступних семи місяців пік Тайшань буде відрізаний і від Серединного Царства, і від усієї планети.
Посмішка зникла з хлопчачого обличчя — гадаю, не через роздратування, а через те, що його слова сприймають як слова дитини. Коли Далай-лама заговорив знову, голос його був суровим, із командними нотками. Дітей на своєму віку я бачив небагато, але офіцерів предостатньо, і якщо мій досвід щось значить, я міг побитися об заклад, що з цього хлопця виросте незламний чоловік, здатний повелівати.
— Лорде-Гофмейстер, — сказав Далай-лама, — звісно, я знаю про те, що канатні дороги будуть закриті. Усі знають, що канатні дороги будуть закриті. Але я знаю також, що кожної зими кілька відважних літунів здійснюють польоти на Великий Пік, стартуючи із Суншаня. Інакше яким чином ми надсилаємо наші офіційні циркуляри нашим друзям на Тайшані? А деякі з парапланів здатні взяти ще й пасажира, хіба ні?
Лорд-Гофмейстер уклонився так низько, що я перелякався, щоби він не пошкрябав лобом плиточку на підлозі. Коли він відповідав, голос у нього тремтів:
— Так, так, звичайно, Ваша Святосте... Я знаю, що вам це відомо, Ваша Святосте... Я тільки... Я тільки мав на увазі...
Регент Токра сказав різко:
— Я впевнений, Ваша Святосте, що Лорд-Гофмейстер хотів лише сказати, що хоча, дійсно, кілька літунів виконують таку подорож кожного року, ще більше літунів гинуть через невдалі спроби. Ми не можемо наражати наших вельмишановних гостей на такий ризик.
На обличчя Далай-лами повернулася посмішка, тільки тепер це була посмішка не дитяча... У ній було щось лукаве, а може, і глузливе, коли, звертаючись до кардинала Мустафи, він запитав:
— Але ж ви не боїтесь померти, чи не так, Ваша Превелебносте? У цьому ж і полягає мета вашого візиту? Показати нам диво вашого християнського воскресіння?
— Це не єдина мета, Ваша Святосте, — прошелестів кардинал. — У першу чергу ми прибули сюди, щоби донести благу вість про Христа до тих, хто бажає її почути, а також обговорити можливі торговельні відносини з вашим чудовим світом. — Кардинал дозволив собі посмішку. — І хоча хрест і Таїнство Воскресіння даровані нам самим Господом, існує прикре обмеження: для того, щоби відбулося Таїнство, потрібна хоча б найменша частинка людського тіла з хрестоформою. А, наскільки я розумію, з моря хмар на вашій планеті ніхто ще не повернувся?
— Ніхто і ніколи, — підтвердив хлопчик, і посмішка на його обличчі засяяла ще ширше.
Кардинал Мустафа розвів руками.
— У такому разі, можливо, ми обмежимося відвідинами Завислого У Повітрі Храму та іншими доступними місцями, — сказав він.