І це справдилося для деяких із його учнів. Але, стикнувшись із досвідом та враженнями, що значно перевищували їхню здатність сприймати та розуміти, вони заледве не збожеволіли, чуючи неугавні голоси мертвих, не вміючи реагувати як годиться на голоси живих. Вони виявилися неспроможними передати іншим ту гармонію, що була в їхній крові, а звернулися до догми, спрощуючи невимовне примітивними словами, профануючи його пафосними проповідями, строгими ритуалами, гримучою риторикою. І видіння зблідло, а потім зникло. Брама зачинилася.
Енея знову замовкає і робить ковток води з дерев’яного кухля. Я помічаю, що Рахіль, Тео і ще дехто з присутніх плачуть. Я обертаюся з того місця, де присів на татамі, і знаходжу очима А. Беттіка. Він стоїть у дверній проймі, з серйозним виразом нестаріючого синього обличчя, і слухає Енею дуже уважно. Андроїд підтримує цурпалок цілою правою рукою. «Чи болить йому рука?» — спадає мені на думку.
Енея веде далі:
— Як не дивно, Штінти Корду першими на Старій Землі знайшли загублений ключ від Поєднувальної Безодні. Намагаючись скеровувати власну еволюцію, що відбувалася в мільйон разів швидше, ніж біологічна людська, Штінти знайшли код ДНК, що є ключем, який дозволяє зазирнути до Безодні... хоча «зазирнути», мабуть, не зовсім вірне слово. Можливо, правильніше буде сказати «увійти в резонанс».
Але хоча елементи Корду спромоглися відчувати та досліджувати контури середовища Безодні, відправляти свої зонди до її багатовимірної пост-Гокінґової реальності, зрозуміти її вони не могли. Поєднувальна Безодня потребує високого рівня свідомого співпереживання, а Корд і не думав розвинути це почуття. Першим кроком до справжньої саторі в Безодні є опанування мови мертвих, яких ми любили, а елементи Корду не мають мертвих, яких вони би любили. Для них Поєднувальна Безодня була наче прекрасна картина для сліпого, який вирішив використати її як дрова для вогнища, або наче симфонія Бетховена для глухого, котрий відчуває вібрацію й настеляє товстішу підлогу, щоби її позбутися.
Замість того щоби користуватися Поєднувальною Безоднею як середовищем, бо вона і є середовище, ТехноКорд узявся відщипувати від неї крихти і пропонувати їх людству як розумні технології. Так званий рушій Гокінґа насправді не є вдосконаленою версією винаходу стародавнього вченого Стівена Гокінґа, як стверджував Корд, а спотворенням його відкриття. Космічні кораблі з рушієм Гокінґа, що сплели докупи Всемережжя, яким завдячувала своїм існуванням Гегемонія, функціонували, прориваючи крихітні дірки в тканині скраєчку Безодні — вандалізм незначний, проте все ж вандалізм. Портали телепортації — це вже інша річ. Я навіть не знаю, з чим це можна порівняти, друзі мої... адже вчитися ходити Поєднувальною Безоднею — це наче вчитися ходити по воді, хоча це й порівняння з одного з Писань, які я розкритикувала, а пересуватися за допомогою порталів — це наче осушити океани, щоби прокласти автостради по їхньому дну. Тунелі, пробиті крізь кордони Безодні, нищили те органічне життя, що зростало там упродовж кількох мільярдів років. Це наче заасфальтовані широкі просіки серед живого зеленого лісу... хоч і це порівняння кульгає. Адже цей ліс складається зі спогадів та голосів мільйонів осіб, яких ми любили і втратили, а заасфальтовані просіки мали тисячі кілометрів завширшки... тепер ви приблизно уявляєте масштаби завданої шкоди.
Так звана лінія «світло+», що робила можливим миттєве спілкування в межах Гегемонії, також була спотворенням Поєднувальної Безодні. Тут я теж навряд чи підберу вдале й доречне порівняння, але спробуйте уявити собі якихось дикунів, котрі раптом побачили електромагнітну телекомунікаційну мережу: студії, голокамери, звукове обладнання, генератори, передавачі, супутники зв’язку, приймачі, проектори, — і розшарпали та потрощили все, до чого змогли дібратися, щоби використовувати клоччя й уламки як сигнальні прапорці. Так от — це було ще гірше. Гірше навіть, ніж на Старій Землі в часи ще до Гіджри, коли гігантські нафтові танкери та велетенські океанські лайнери заповнили світ китів своїм механічним шумом, убивши його природні звуки. В океані не стало місця для Пісні Життя, яку кити складали мільйони років, перш ніж людство її вперше почуло. І коли їхню пісню заглушили, так що вона більше не могла лунати, усі кити вирішили вмерти. Вони зникли не через те, що на них полювали заради китового м’яса та жиру; ні, їх убило знищення їхніх пісень.
Енея переводить подих. Вона згинає й розгинає пальці, наче їй їх судомить. Обводячи очима кімнату, вона зупиняється поглядом на кожному з нас.
— Перепрошую, — каже вона. — Я відхилилася від теми. Достатньо сказати, що після Падіння порталів інші раси, що використовують Безодню, вирішили покласти край і такому вандалізму, як лінія «світло+». Ці раси ще задовго до того заслали до нас своїх спостерігачів...
Кімнатою прокочується хвиля перешіптування та стишених вигуків. Енея посміхається й чекає, доки гомін вщухне.
— Я розумію, — каже вона. — Мені теж важко це сприйняти, хоча я знала про це ще до свого народження. Ці спостерігачі виконують тут важливу функцію, оскільки вони повинні вирішити, чи можна довірити людству приєднатися до їхніх рас у середовищі Поєднувальної Безодні, чи ми ще й досі залишаємося вандалами. Саме один із цих спостерігачів, що був посеред нас, запропонував перенести Стару Землю деінде, перш ніж Корд зуміє її знищити. І це один із цих спостерігачів розробляв тести та моделювання, що проводилися на Старій Землі впродовж тих останніх трьох сторіч, відколи вона перебуває в Малій Магеллановій Хмарі, з метою краще пояснити іншим наші особливості та виміряти співпереживання, на яке ми здатні.
Ці інші раси заслали своїх спостерігачів — шпигунів, якщо хочете — до Корду. Вони знали, що це маніпуляції Корду пошкодили межі Безодні, але вони знали й те, що це ми створили Корд. Багато хто із резидентів... але це здається не надто вдалим терміном... із співробітників? співтворців?.. Поєднувальної Безодні теж є колишніми силіконовими створіннями, неорганічними автономними розумними сутностями, що мають там рівні з іншими права. Але вони не мають нічого спільного з тими елементами, що сьогодні правлять ТехноКордом. Жодна розумна раса не може сприйняти Безодню, якщо вона не сформувала в собі здатність до співпереживання.
Енея сідає зручніше, піднявши коліна й обіпершись на них ліктями. Тепер вона промовляє, трохи нахилившись вперед.
— Мій батько, кібрид Джона Кітса, був створений саме заради цього, — каже вона, і хоча її голос не тремтить, я відчуваю емоції, приховані за її словами. — Як я вже пояснювала раніше, Корд постійно знаходиться в стані громадянської війни, у якій майже кожна із сутностей воює тільки за себе і більше ні за кого. Там панує гіпер-гіпер-гіперпаразитизм у десятому степені. Своїх жертв вони не стільки вбивають, скільки поглинають, споживаючи їхні кодовані генетичні матеріали, пам’яті, програми та послідовності розмноження. Спожитий елемент Корду залишається «жити», але як суб-компонент елемента-переможця чи елементів-переможців, які, можливо, скоро нападуть один на одного в боротьбі за компоненти. Союзи тут тільки тимчасові. Тут немає філософій, кредо чи віддалених цілей — тільки випадкові схеми для оптимізації стратегій виживання. Кожна дія в Корді базується на антагоністичний грі з нульовою сумою; ця гра розігрується тут з моменту виникнення Корду. Більшість елементів Корду здатна будувати відносини з людством лише на умовах цієї гри, поширюючи стратегію паразитування на нас із вами. Їхній виграш — наш програш. Наш виграш — їхній програш.
Утім, минали сторіччя, і деякі елементи Корду прийшли до розуміння справжнього потенціалу Поєднувальної Безодні. Вони збагнули, що сутності Корду, позбавлені співпереживання чи емпатії, ніколи не зможуть стати частиною дивовижної амальгами теперішніх і минулих рас. Вони зрозуміли, що Поєднувальну Безодню ніхто не створив, а радше вона розрослася, як розростається кораловий риф, і їм ніколи не знайдеться там місця, якщо вони не змінять деякі параметри свого власного існування.