Ватикан посилив військову присутність на планеті й обговорював план дій.
На Центрі Тау Кита — планеті, що колись була політичним осереддям Усемережжя, а тепер становила собою просто густозаселену планету, що славилася своїми садами, бунт відбувався в іншій формі. Гості з інших світів занесли й сюди антихрестоформну заразу, що йшла від Енеї, та, втім, найбільше сала за шкуру Паксові заливала тут архієпископ Ахілла Сілвацкі, ще та інтриганка, яка вже два століття як перебрала на себе функції губернатора планети та само-державно керувала ТК2. Саме архієпископ Сілвацкі зробила спробу провалити переобрання теперішнього Папи, підмовивши інших кардиналів, а коли ця спроба закінчилася поразкою, вона просто розіграла на своїй планеті версію Реформації з епохи до Гіджри, оголосивши, що відтепер католицька церква на Центрі Тау Кита визнає її понтифіком і відокремлюється від «корумпованої» міжзоряної Церкви Пакса. Розумна Сілвацкі заздалегідь уклала союз із місцевими єпископами, відповідальними за процедуру воскресіння та відповідну машинерію, і тепер Таїнство воскресіння на планеті було у неї в руках. До того ж архієпископ підкупила місцеву військову верхівку Пакса, нагородивши їх землею, грошима, впливом, і, як наслідок, відбулася безпрецедентна подія — заколот у Військовому Флоті Пакса. На місце нелояльних архієпископу старших офіцерів були призначені прибічники Нової Церкви. Кораблів-Архангелів захопити при цьому не вдалося. Але вісімнадцять бойових кораблів та сорок один факельник присягнули захищати Нову Церкву на ТК2 та її нового понтифіка.
Десятки тисяч вірян Церкви виступили з протестом. Їх заарештували, пригрозили відлученням, тобто негайним позбавленням хрестоформ, і відпустили з випробувальним терміном під пильний нагляд СБ Нової Церкви, очолюваної архієпископом, а тепер уже новим Папою. Деякі ордени, а особливо Орден Єзуїтів на Центрі Тау Кита, відмовилися переходити на бік реформаторів. Більшу частину незгодних нишком арештували, відлучили від церкви і стратили. Кільком сотням проте вдалося врятуватися, і вони задіяли мережу Ордену, щоб організувати опір новому ладу, спочатку ненасильницький, але який швидко перейшов у запеклі сутички. Чимало єзуїтів, перш ніж перейти до цивільного клерикального служіння, служили у війську священиками-офіцерами; вони використали свої військові навички, щоби створювати безлад на планеті й навколо неї.
Папа Урбан XVI обміркував зі своїми військовими радниками можливі варіанти. Нищівний удар по Вигнанцях у ході Великого Хрестового походу хоч як затримався через безперервні виснажливі атаки де Сойї, через необхідність виряджати ескадри військових кораблів на десятки планет для придушення бунтівників, що заразилися від Енеї, через організацію засідки в системі Тянь-Шаню. А тут ще й цей та інші заколоти, геть з іншої опери. Попри те, що адмірал Maрусин радив не звертати уваги на єресь архиєпископки, доки не будуть вирішені інші політичні та військові завдання, Папа Урбан XVI та його Державний Секретар кардинал Лурдусамі вирішили направити двадцять Архангелів, тридцять два бойових кораблі старої моделі, вісім транспортних кораблів і сотню факельників до системи Тау Кита, хоча мало минути багато тижнів, перш ніж старі кораблі з руїні-ями Гокінґа зможуть туди дістатися. Прибувши до системи, ескадра спеціального призначення повинна була негайно притлумити будь-який опір бунтівних кораблів, зайняти орбіту навколо ТК2, запропонувати Архієпископу негайно здатися разом із усіма своїми поплічниками, а в разі невиконання цього наказу знищити на планеті все, що пов’язане із інфраструктурою так званої Нової Церкви. Після цього на планету має висадитися десант із десятків тисяч морських піхотинців, яким належить зайняти вцілілі міські райони та відновити владу Пакса та Святої Матері Церкви.
На Марсі, у системі Старої Землі, повстання розрослося, попри те, що Пакс роками бомбардував цю планету з космосу й постійно висаджував на неї військові контингенти з орбіти. Два стандартні місяці тому губернатор Клер Пало й архієпископ Робесон обоє загинули справжньою смертю під час ядерної атаки терориста-смертника на їхній палац в екзилі на Фобосі. Відповідь Пакса була жахливою й застрашливою: астероїди з ближнього поясу відхилили з курсу та скинули на Марс, застосували килимове плазмове бомбування, ніч у ніч шмагали планету ланцетними променями, і ті розрізали пилову бурю, спричинену падінням астероїдів, наче смертоносні прожектори, що перехрещуються над замерзлою пустелею. Смерте промені були би ще ефективнішими, але стратеги Флоту хотіли, щоби доля Марса стала уроком для інших, і то уроком наочним.
Утім, наслідки відрізнялися від тих, на які сподівався Пакс. Тераформоване марсіанське середовище, яке після довгих років занедбання перебувало в плачевному стані, остаточно вийшло з ладу. Придатна для дихання атмосфера з’їжилася і трималася тільки в западині Еллада та ще у кількох низинах. Океани висохли — чи то випарувалися через падіння тиску, чи то знову перетворилися на кригу та вічну мерзлоту в полярних шапках. Вимерли ті дерева та кущі, що ще лишалися на планеті, і тільки місцеві п’яні кактуси та деревця бредберії ще чіплялися за життя в практично цілковитому вакуумі. Здійнялися пилові бурі, щоби не вщухати роками, перетворюючи патрулювання Червоної Планети морськими піхотинцями на практично нездійсненне завдання.
Але марсіани, а надто войовничі палестинські марсіани, адаптувалися до такого життя й були готові до катаклізмів. Вони зачаїлися, вони вбивали паксівських вояків, щойно ті приземлялися, і знову чекали. Серед марсіанських колоній була колонія тамплієрів. Вони настійливо пропонували іншим удатися до нанотехнологій й адаптуватися до довкілля. Тисячі марсіан ризикнули й дозволили молекулярним машинам змінити їхні тіла та ДНК, пристосувавши їх до умов на планеті.
Ще більше допікали Ватикан ті космічні битви, що відбувалися між кораблями, які колись належали начебто вже неіснуючій Марсіанській військовій машині, а тепер вигулькували зі своїх схронів у віддаленому Поясі Койпера й раз у раз наскакували на конвої паксівського Флоту, що прямували до системи Старої Землі. Рівень утрат під час цих атак був п’ять до одного на користь Пакса, але такі утрати були неприпустимими, а витрати на операцію на Марсі просто жахали.
Адмірал Марусин та Об’єднаний комітет очільників штабів радили Його Святості зменшити втрати і дати системі Старої Землі спокій, доки гнійник не прорветься сам собою. Адмірал запевняв Папу, що із Системи й миша не проскочить. Він вказував на те, що в системі Старої Землі не лишилося нічого насправді цінного, особливо тепер, коли Марс став непридатним для життя. Папа слухав, але відмовлявся надати дозвіл на виведення військ. На кожній нараді кардинал Лурдусамі підкреслював символічне значення збереження Паксом влади над системою Старої Землі. Його Святість вичікував і не ухвалював нічого певного. Кораблі, людська сила, гроші та матеріальні цінності продовжували витікати, наче кров із рани.
На Морі Безкрайому повстанці орудували завжди: контрабандисти на підводних човнах, браконьєри й сотні чи тисячі місцевих упертюхів, які ніколи не погоджувалися прийняти хрест. Але коли на планету потрапив вірус, запущений Енеєю, бунт отримав новий поштовх. Риболовецькі судна Пакса не наважувалися без військового супроводу висуватися до зон вилову риби. Повстанці атакували і топили риболовецькі суди а-автомати й ізольовані плавучі платформи. Гігантські левіафани з вогняною пащею все частіше тероризували населене людьми мілководдя, й архієпископ Джейн Келлі розлючено вимагала від Пакса втрутитися й вирішити проблеми. Коли єпископ Меландріано порадив їй бути стриманішою, вона оголосила про його відлучення. У відповідь Меландріано проголосив, що Південні Моря відокремлюються від Пакса і виходять з-під влади Церкви. Тисячі вірян пішли за своїм харизматичним лідером. Ватикан надіслав додаткові бойові кораблі, але вони не могли навести лад на планеті, де на воді і під водою точилися сутички між чотирма ворогуючими силами: повстанцями, військами архієпископа, військами єпископа Меландріано та левіафанами з вогняною пащею.