Енея кивнула з посмішкою.
— Із Ктирем, — додала вона.
Я замовк. Ктир вийшов з Гробниць... Монета якимось чином подорожувала з ним... отже, хоча «Пісні» ясно стверджують, що Кассад знищив Ктиря в цій останній, величній, битві, монстр так чи інакше виявився живим і подорожував із Монетою та тілом Кассада назад, у...
Чорт забирай. А чи точно в поемі стверджується, що Кассад помер?
— Бачиш, дядько Мартін сфальсифікував деякі місця у своїй поемі, — сказала Енея. — Про щось він дізнався від Рахілі, але в тих місцях, де він не все розумів, скористався поетичними вільностями.
— Ні фіга собі, — сказав я. Рахіль. Монета. «Пісні» прямо кажуть, що дитинча на ім’я Рахіль, яка вирушила разом із своїм батьком Солом у майбутнє, згодом має повернутися як жінка, що називає себе Монетою. Вона є примарною коханкою полковника Кассада. Жінка, за якою він вирушить у майбутнє назустріч своїй долі... А що сказала мені Рахіль кілька годин тому, коли я запідозрив, що вони з Енеєю були коханками? «Я пов’язана з чоловіком... воїном... ти зустрінешся з ним сьогодні. Тобто насправді я буду пов’язана з ним одного дня... тобто... От чорт, як усе заплутано!»
Дійсно. Мені аж серце стиснулося. Я поставив на стільницю порожню банку й обхопив голову руками.
— Насправді все ще заплутаніше, — проказала Енея.
Я подивився на неї крізь пальці.
— Не хочеш пояснити?
— Хочу, але...
— Знаю, — сказав я. — Іншим разом.
— Так, — сказала Енея і поклала свою руку на мою.
— Є якась причина, чому ми не можемо поговорити про це зараз? — спитав я.
Енея кивнула.
— Ми повинні піти до нашої капсули й затемнити стіни, — сказала вона.
— Ми повинні? — запитав я.
— Так.
— І що потім? — запитав я.
— А потім, — сказала Енея, звільняючись від липучок циновки, злітаючи над нею й спонукаючи мене зробити те ж саме, — ми будемо кохатися годинами.
25
Нульова гравітація. Невагомість.
Ніколи я не любив ці терміни, а також ту реальність, що стоїть за ними. Наша приватна капсула мала матові стіни, й інтенсивне вечірнє світло сіялося крізь них, наче крізь товстий старовинний пергамент. Знову у мене з’явилося відчуття, що я знаходжуся всередині теплого серця. І знову я зрозумів, наскільки моє серце заполонила Енея.
Спершу наше усамітнення мало дещо медичний характер, бо Енея обережно допомогла мені роздягтися й роздивилася, як загоїлися шрами від хірургічного втручання, обережно торкнулася пальцями моїх зцілених ребер, пробіглася долонею мені по спині.
— Мені треба поголитися, — сказав я, — і сходити в душ.
— Дурниці, — прошепотіла Енея. — Я тебе кожного дня купала, і з губкою, і з акустичним душем... і сьогодні вранці теж. Ти чистий, як скло, любий. А твоя борода мені подобається. — Вона провела пальцями мені по щоці.
Ми висіли над м’якими заокругленими полицями та шафками. Я допоміг Енеї стягти сорочку та штани, а ще білизну. Скинувши з себе якусь одежину, вона кидала її в шухляду шафки, а коли все було всередині, буцнула шухляду босою п’яткою. Ми обоє фиркнули від сміху. Мій власний одяг продовжував плавати в повітрі, а сорочка ще й мляво метляла довгими рукавами.
— Зараз я спіймаю... — почав я.
— Облиш усе, — промовила Енея й притягла мене до себе.
Навіть цілуватися при нульовій гравітації треба вчитися заново. Волосся стояло над головою Енеї, наче сонячна корона, коли я взяв її обличчя в долоні й цілував губи, очі, щоки, чоло, і знову губи. Ми почали потихеньку перевертатися в повітрі, відштовхуючись від гладенької теплої стіни. Стіна була така ж тепла, як шкіра Енеї. Хтось з нас відштовхнувся сильніше, і ми вдвох вилетіли в центр овального простору капсули.
Цілунки наші ставали дедалі пристраснішими. Щоразу коли хтось із нас робив рух, щоби міцніше притиснути до себе іншого, ми починали обертатися навколо невидимого центра мас. Ми перетворилися на клубок сплутаних ніг та рук, що ставав усе щільнішим і обертався все швидше. Не розриваючи обіймів, не припиняючи цілуватися, я виставив убік руку й почекав, поки вона торкнулася теплої стіни, щоби зупинити перекидання. Але цей дотик знову відштовхнув нас від увігнутої поверхні, що сяяла матовим світлом, і нас винесло на середину приміщення.
Енея на мить припинила мене цілувати й відкинула голову назад, дивлячись на мене з відстані витягнутих рук. Упродовж останніх десяти років її життя я бачив її усмішку десятки тисяч раз, думав, що знаю кожен її різновид; але ця посмішка була геть особлива — глибша, зріліша, таємничіша. А ще це була найбешкетніша з усіх посмішок, які я у неї досі бачив.
— Не рухайся, — прошепотіла вона і, легенько відштовхнувшись від моїх рук, перевернулася в повітрі.
— Енеє, — тільки й устиг промовити я, а на щось більше вже не спромігся. Я заплющив очі, забувши про все у світі, крім свого відчуття. Я відчував руки коханої у себе на ногах, відчував, як вона притягує мене до себе.
За мить її коліна обіперлися мені на плечі, а стегна м’яко торкалися моїх грудей. Я дістався заглибини на спині, притяг її ближче, моя щока ковзнула внутрішньою поверхнею її стегон. В Талієсіні в одної з кухарок була смугаста кішка. Часто вечорами я сидів сам на західній терасі, дивлячись на призахідне сонце, відчуваючи, як камені віддають денний жар, та чекаючи на Енею, щоби разом із нею коротати вечір на веранді її хатинки, розмовляючи ні про що і про все. Тоді я й бачив цю кішку, дивився, як вона повільно підбирає язичком вершки зі своєї чашки. На мить ця кішка виринула зараз у мене перед очима, але за хвилину я вже не бачив нічого, не сприймав нічого, крім тих всепоглинаючих відчуттів, що дарувала мені моя кохана, крім легкого присмаку моря, крім наших рухів, що нагадували про морський приплив, крім того вибуху почуттів, що невідворотно наростав усередині мого єства.
Скільки часу ми так плавали, я не можу сказати. Такі безмежні відчуття пожирають час, наче полум’я. Всепоглинаюча близькість звільняє від кайданів простору й часу, що їх накладає на нас усесвіт. Тільки прерогативи пристрасті, тільки непоборна потреба близькості ще повнішої, ніж ця, передостання, відраховували хвилини наших любощів.
Енея розкинула ноги ширше, відвела свої губи, але не руку. Ми знову оберталися посеред цього світла кольору сепії, і центром нашого повільного обертання були її ніжні пальці та моє збудження. Наші вологі губи зустрілися, потиск руки Енеї став відчутнішим.
— Зараз, — прошепотіла вона.
Я так і вчинив.
Якщо всесвіт і має справжню таїну, то вона тут... у цих перших секундах тепла, проникнення й повного прийняття коханої людини. Ми цілувалися знов і знов, не помічаючи нашого повільного обертання, а щедре світло посилювало наші відчуття, доходячи аж до серця. На мить я розплющив очі і встиг помітити, що волосся Енеї струменить у повітрі, наче плащ Офелії на винно-червоних хвилях. Це, дійсно, було наче кохатися в глибокому солоному морі, невагомо гойдаючись на хвилях, відчуваючи тепло коханої, наче приплив, що підіймається вище й вище, відчуваючи наші рухи такими ж мірними й вічними, як хвилі, що накочуються на білий пісок.
— Ой, — прошепотіла Енея лише через кілька секунд цієї досконалості.
Я перестав цілувати її, щоби зрозуміти, що нас розділило.
— Закон Ньютона, — прошепотів я їй у щоку.
— На кожну дію... — пошепки промовила Енея, ледь чутно розсміявшись, тримаючись за мої плечі, наче плавець, котрий зупинився перепочити.
— ...є рівна і протилежна протидія, — сказав я, посміхаючись, але вона стерла мою посмішку своїми губами.
— Знаходь рішення, — прошепотіла Енея. Її ноги з силою обхопили мої стегна й схрестилися позаду. Груди її трималися на плаву між ними, а пипки лоскотали й дражнили мене.