Отець-капітан де Сойя сидів ліворуч від мене, а за ним — його помічник, сержант Ґреґоріус. Поруч із сержантом знаходився полковник Федман Кассад у чорному однострої ЗС, скидаючись на голограму зі стародавньої історії Гегемонії. Сусідкою Кассада була Свиня-Громовержиця, яка трималася не менш ставно та незалежно, ніж її сусід, славетний вояк, а ще далі за нею сидів Гетсванг Нгванг Лобсанґ Тенджін Ґ’япсо Сісанванг’юр Чжангпа Мапай Дхепал Сангпо, тобто малий Далай-лама.
Решту біженців із Тянь-Шаню розсадили за іншими столами на обідній платформі, а Ломо Дондруб, Лобсанґ Самтен, Джордже та Джиґме, Кенширо, Войтек, Вікі, Кукута Кей були тут же, за головним столом. Поруч із тамплієрами сиділи А. Беттік, Рахіль і Тео Бернард.
Рахіль не зводила очей з полковника Кассада і лише вряди-годи поглядала ще на Енею, коли та починала говорити. Усі інші для неї наче не існували.
Крихітні прислужники тамплієрів, про яких Енея пошепки пояснила мені, що це екіпажні клони, подали воду та міцніші напої, і на якийсь час над столом залунало звичне дзижчання голосів — передобідня бесіда. А тоді запанувала тиша — абсолютна, наче молитовна. Коли підвівся Кіт Ростін, Істинний Голос Зоряного дерева, щоби сказати промову, інші теж піднялися зі своїх місць.
— Друзі мої, — проголосив коротун, з прикритою каптуром головою, — побратими в М’юїрі, шановні союзники-Вигнанці, розумні сестри й брати з Великого Дерева Життя, люди-біженці від Пакса, і, — Істинний Голос Зоряного Дерева вклонився, повернувшися до Енеї, — найвельмишановніша Навчителько!
Як було відомо більшості завсідників, той час, який Церква Ктиря три сторіччя тому іменувала Днями Спокути, ось-ось настане. Істинні Голоси Братства М’юїра йшли шляхами пророцтва й водночас збереження світу, чекаючи на справдження пророцтва й водночас сіючи насіння в плодючий ґрунт одкровень.
У найближчі місяці — можливо, роки — вирішиться доля багатьох рас, не тільки людської. Хоча наразі тут, між нами, є такі, хто володіє даром прозрівати майбутнє, бачити можливості, розкидані наче кості на зіжмаканому сукні часу та простору, навіть вони, ці провидці, знають, що для нас і наших нащадків не є визначеним наперед одне-однісіньке майбутнє. Події вирізняються мінливою плинністю. Майбутнє схоже на дим лісової пожежі; воно чекає на вітер конкретних подій та особистої мужності, щоби рознести іскри або попіл реальності в той чи інший бік.
Істинний Голос Зоряного Дерева знову повернувся до Енеї й вклонився.
— Вельмишановна Навчителько, ми зібралися тут сьогодні через вас. Ми знаємо від наших пророків, від тих, котрі є нашими братами і належать до інших спільнот, котрі торкнулися причинно-наслідкової субстанції, знаної як Поєднувальна Безодня, що ви — найбільша чи навіть єдина надія на примирення між Людством і Кордом, між людством та Іншими. Ми знаємо також, що часу обмаль, а вірогідність розпочати це примирення та наше звільнення, як і вірогідність практично цілковитого нашого знищення, лежать у найближчому майбутньому. Перш ніж щось вирішити, деякі з нас повинні востаннє про дещо вас розпитати. Чи погоджуєтесь ви взяти участь у цьому обговоренні? Чи прийшов час сказати про те, що має бути сказано й усвідомлено, перш ніж Вигнанці, тамплієри, підданці Пакса та відмітні від них люди не зійдуться в остаточній битві за долю людства?
— Я погоджуюсь, — сказала Енея.
Істинний Голос Зоряного Дерева сів на своє місце.
Енея підвелася. Я витяг з кишені куртки планшет із бортовим журналом.
Вигнанець Сістендж Коредвелл: Пан-Енеє, вельмишановна Навчителько, чи можете ви сказати нам, яка вірогідність того, що Біосфера, наше Зоряне Дерево, уникне знищення та нападу Пакса?
Енея: Не можу, вільний громадянине Коредвелл. І навіть якби й могла, було би помилкою з мого боку зробити це. Це не моє завдання — оцінювати вірогідності у великих епіциклах хаосу, з яких складається майбутнє. Я можу сказати напевно, що кілька наступних днів і тижнів покажуть, вистоїть Біосфера чи ні. І це залежатиме значною мірою від наших дій. А якщо можна й мені запитати... тут присутні мої друзі, котрі вперше опинилися на Зоряному Дереві, як загалом і в космосі Вигнанців. Для нашого обговорення було би корисно, якби хтось із наших господарів познайомив усіх нас із історією Вигнанців, Біосфери й інших проектів, а також із філософією Вигнанців і тамплієрів.
Вигнанка Шіан Квінтана Каян: Я із задоволенням зроблю коротку доповідь для наших нових гостей, Друже Енеє. Важливо, щоби всі, хто візьме участь у цих обговореннях, розуміли, що стоїть на кону. Усім нашим братам-Вигнанцям і тамплієрам добре відомо, що раса Вигнанців утворилася понад вісімсот років тому в десятках зоряних систем, розпорошених у всесвіті. Ще до Гіджри почалася ера експансії людства. Ембріоносці з колоністами, фахівцями в генних науках, вирушали зі Старої Землі. Переважно ці ембріоносці були суднами з досвітловими швидкостями: флотилії прямопотокових зорельотів з рушіями Бассарда, сонячні вітрильники, іонні ковші, ядерно-пульсаційні зорельоти, гравітаційні дайсонівські сфероліти, лазерні вітрильники-віддзеркалювані... хіба на кількох десятках ембріоносців, збудованих пізніше, стояли перші версії рушія Гокінґа, що дозволяли переміщуватися з надсвітловими швидкостями.
До речі, колоністи, наші пращури, мандруючи між зорями в стані холодного сну, ще глибшого за кріогенну фугу, були найкращими аРНКтистами, нанотехнологами, фахівцями з генетичної інженерії, що мала на той час Стара Земля. Їхнє завдання полягало в тому, щоби відшукати планети, придатні для проживання, та — оскільки технології тераформування ще не існувало — застосувати до мільйонів живих організмів Старої Землі, що дісталися нових світів замороженими на борту їхніх зорельотів, досягнення біоінженерії та нанотехніки і таким чином зробити їх життєздатними в нових умовах та допомогти їм адаптуватися до нових світів.
Як нам тепер відомо, лише невелика частина ембріоносців дісталася планет, придатних для життя, таких як Нова Земля, Тау Кита, Світ Барнарда. Більшість ембріоносців потрапила на планети в зоряних системах, де не можуть вижити жодні форми життя. Колоністи постали перед вибором — летіти далі, сподіваючись, що системи підтримки життєдіяльності на борту витримають ще десятиріччя польоту, або ж скористатися своєю майстерністю в галузі генної інженерії й адаптувати себе та всі ембріони з їхнього ковчега до умов, які виявилися значно суворішими, ніж це передбачалося при створенні ембріоносців.
І вони обрали саме цей шлях. Застосовуючи найпередовіші досягнення нанотехнології, науки, що на Старій Землі та в перший період Гегемонії зазнавала утисків з боку ТехноКорду, люди пристосували себе до страшенно негостинних планет, і навіть до ще менш гостинних чорних космічних просторів між планетами та зірками. За кілька століть рушій Гокінґа став доступним навіть у найвіддаленіших Роях Вигнанців, але у них уже не було потреби відшукувати нові планети. Вони відчували потребу тільки в тому, щоби продовжувати адаптуватися, щоби прокладати для всіх сиріт Старої Землі шлях адаптації до будь-яких умов, що запропонують їм будь-яка планета і сам космос.
А ця нова місія спричинила появу і нової філософії... нашої філософії, що за своєю пристрасністю майже дорівнює релігії... що будується на бажанні поширювати життя на всю галактику... на весь всесвіт. Не тільки людське життя... не тільки життя видів, притаманних Старій Землі... життя в усій його безкінечній і складній різноманітності.
Небагато з-поміж присутніх тут не знає, що кінцевою метою як Вигнанців, так і наших братів тамплієрів є не лише Біосферичний Зоряний Корабель, який ми бачимо над нами і зараз, коли ми з вами тут розмовляємо... а той день, коли повітря, вода і життя заполонять практично весь простір між Зоряним Деревом та жовтим сонцем, що горить у нас над головою.
Братство М’юїра та наші вільні Конфедерації Вигнанців хочуть тільки одного: зробити так, щоби поверхня, моря, атмосфера кожної з планет, що обертаються навколо кожної із зірок, зазеленіла життям. Ще й більш од того: ми працюємо, щоби побачити, як зазеленіє вся Галактика... як пагони потягнуться до сусідніх Галактик... наче суперструни життя.