І я знав, що кольори, які оточують Енею, містять у собі весь спектр і виходять за його межі — сяйво такої сили, що воно наповнювало дерево-корабель, так само як плазмові вибухи наповнювали світ за його стінами.
Заговорив отець де Сойя.
— Ні, шановна пані, — сказав він неголосно і з повагою, звертаючись до Дорджі Памо. — Ломо та Рол помиляються. Попри весь наш гнів і наше бажання відповісти ударом на удар, права Енея. Ломо зрозуміє, якщо залишиться живим, те, що зрозуміємо ми всі, якщо житимемо. Після причастя, що ми отримали від Енеї, ми поділяємо біль тих, кого атакуємо. Поділяємо реально. Поділяємо буквально й фізично. Це частина знання, яке приходить, коли вивчиш мову живих.
Дорджі Памо подивилася згори вниз на священика, який був нижчий від неї.
— Мені це відомо, Християнине. Але це не означає, що ми не можемо вдарити у відповідь, коли інші нападають на нас. — Піднявши руку, вона обвела рукою коло, де повільно яснішало захисне поле, і крізь нього проступала чорнота космосу, заповнена шлейфами ракет і кораблів та жаринками пожеж. — Ці паксівські... демони... знищують одне з найвищих досягнень людської раси. Ми повинні зупинити їх!
— Не тепер, — відказав отець де Сойя. — Не вступаючи з ними в бій тут. Довіртеся Енеї.
Велетень сержант Ґреґоріус виступив наперед.
— Кожна жилка мого єства, кожна хвилина довгих років мого навчання, кожний шрам, отриманий у моєму солдатському житті, — усе це волає, що треба битися зараз, — прогримів він. — Але я завжди вірив моєму капітанові. І я вірю йому тепер як своєму духовнику. І якщо він каже, що ми повинні довіритися цій молодій жінці... значить, так і має бути.
Гет Мастін підняв руку. Усі замовкли.
— Ця суперечка — марнування часу. Як сказала вам Навчителька, «Іґґдрасіль» не має на борту жодної зброї, а захист йому забезпечують тільки ерґи. Але вони не здатні виробити стільки енергії, щоб її вистачило і на захист, і на фазове переміщення. Фактично ми йдемо без тяги, і відійшли від свого початкового курсу дише на кілька світлових хвилин. А п’ять бойових Архангелів змінили свій курс, щоби нас перехопити. — Тамплієр повернув обличчя до всіх присутніх. — Прошу всіх, крім Навчительки і її високого друга Рола, залишити мостик і чекати внизу.
Всі пішли, не промовивши ні слова. Я бачив, куди Рахіль кинула останній погляд перед тим, як піти вниз сходами, і подивився туди й собі. Полковник Кассад стояв на вершечку спостережного майданчика і, попри свій високий зріст, здавався карликом поруч із триметровою хромованою статуєю, утиканою лезами та шипами. Ані полковник, ані машина для вбивства не рухалися, дивлячись один на одного з метрової відстані.
Я подивився на модель дерева-корабля. Червоні точки паксівських військових кораблів швидко наближалися до нас. Над нами остаточно прояснилося захисне поле.
— Візьми мою руку, Роле, — сказала Енея.
Я взяв її за руку і пригадав кожну мить, коли я торкався її руки за останні десять років, стандартних.
— Зірки, — прошепотіла вона. — Дивись на зірки. І слухай їх.
КОРАБЕЛЬ-ДЕРЕВО «ІҐҐДРАСІЛЬ» ВИСІВ НА НИЗЬКІЙ ОРБІТІ над помаранчево-червоною планетою з білими полярними шапками, древніми вулканами, вищими за Плато Розкрилля на моїй рідній планеті, Гіперіоні, та долиною ріки, що звивалася понад п’ять тисяч кілометрів черевом планети, наче шрам від апендициту.
— Це Марс, — сказала Енея. — Полковник Кассад покине нас тут.
Полковник спустився до нас із тієї платформи, де він протистояв Ктиреві після квантового стрибка. Хоча я не знаю, як назвати те, що трапилося: мить тому корабель-дерево знаходився в системі Біосфери, рухаючись за інерцією на низькій швидкості, з непрацюючими рушіями, під вогнем зграї Архангелів, а зараз ми вже на низькій орбіті над цією мертвою планетою тієї ж системи, до якої колись належала і Стара Земля.
— Як ти це зробила? — запитав я Енею негайно. Я не сумнівався, що це завдяки її діям ми... перенеслися... сюди.
— Я навчилася чути музику сфер, — сказала вона. — І робити крок.
Я не відривав від неї погляду. Я тримав її за руку. І я не збирався відпускати її руку, поки вона не пояснить мені все нормальними словами.
— Можна зрозуміти місце, Роле, — сказала вона, знаючи, що нас зараз слухає купа народу, — а коли ти зрозумієш, то наче почуєш його музику. У кожної планети свій акорд. У кожної зоряної системи своя соната. Кожне місце має свою окрему й дуже виразну ноту.
Я не відпускав її руку.
— А телепортація без телепортаційного порталу? — запитав я.
Енея кивнула.
— Телепортація. Цей термін насправді означає квантовий стрибок, — сказала вона. — Переміщення в макро-всесвіті у такий спосіб, як електрон переміщається в безкінечно малому просторі. Крок за допомогою Поєднувальної Безодні.
Я похитав головою.
— Енергія. Звідки на це береться енергія, мала? Нічого не береться з нічого.
— Але все береться з усього.
— Що це значить, Енеє?
Вона звільнила пальці з моєї руки, але торкнулася ними моєї щоки.
— Пам’ятаєш нашу давню-давню дискусію про ньютонівську фізику любові.
— Любов — це емоція, мала, а не форма енергії.
— Це і те, й інше, Роле. Насправді. І це єдиний ключ, що відмикає двері до найпотужнішої енергії всесвіту.
— Ти маєш на увазі релігію? — запитав я, не тямлячись чи то через нечіткість її слів, чи то через власну непроминальну тупість.
— Ні, — відказала вона, — я маю на увазі квазари, що їх свідомо запалюють, пульсари, що їх приборкують, ядра галактик, що їх запускають, наче парові турбіни. Я маю на увазі інженерний проект, якому два з половиною мільярди років, а він ще тільки розпочинається.
Я міг тільки мовчки дивитися на неї.
Вона похитала головою.
— Про це пізніше, коханий. Зараз зрозумій лише, що телепортація без порталів дійсно працює. Зрештою, справжніх порталів ніколи й не існувало... не було чарівних дверей, що відчиняються до інших світів... тільки спотворений ТехноКордом різновид другого найдивовижнішого дару Безодні.
Мені слід було запитати: «А який перший найдивовижніший дар Безодні?», але я подумав, що це має бути зберігання спогадів розумних рас, доступ до яких ми отримуємо, вивчивши мову мертвих... так я почув голос моєї матері... Але сказав я інше:
— То це у такий спосіб ти перемістилася з Тео і Рахіллю з планети на планету без часу-в-борг?
— Так.
— І перекинула корабель Консула з Системи Тянь-Шаню до Біосфери без рушія Гокінґа?
— Так.
Я хотів би ще сказати: «І вирушила на хтозна-яку планету, зустріла там свого коханця, одружилася та народила дитину», але не сказав. Порушуючи мовчання, вона промовила:
— Це Марс. Полковник Кассад залишиться тут.
Воїн підійшов і став поруч із Енеєю.
Рахіль наблизилася до нього, звелася навшпиньки й поцілувала його.
— Колись тебе зватимуть Монета, — ніжно сказав Кассад, — і ми кохатимемо одне одного.
— Так, — сказала Рахіль, відходячи назад.
Енея взяла високого чоловіка за руку. Він усе ще мав на собі химерні бойові обладунки, і десантна гвинтівка зручно лежала на згині його руки. Ледь помітно посміхаючись, полковник подивився на найвищий майданчик, де й досі стовбичив Ктир, а червоне світло Марса наче кров’ю заливало його панцир.
— Роле, — покликала мене Енея, — ти йдеш?
Я взяв її за іншу руку.
ВІТЕР ЖБУРЛЯВ ПІСОК МЕНІ В ОБЛИЧЧЯ, і я не міг дихати. Енея дала мені осмотичну маску, і я натягнув її. Енея зробила те ж саме.
Пісок тут був червоний, скелі червоні, а небо закривали рожеві хмари. Ми стояли посеред висохлої ріки, що утворила долину між скелястих схилів. Русло ріки засипали валуни, деякі з них не менші за корабель Консула. Полковник Кассад підняв шолом свого бойового скафандра, і коли він заговорив, голос його пробивався крізь потріскування електричних розрядів у наших навушниках.