Ісозакі та Коньяні спостерігали за цим пишним видовищем, знаючи весь його підклад. Їх обох було запрошено на цю Месу, але ось уже кілька сторіч в керівництві Торговельної Гільдії склалася традиція вшановувати головні церковні церемонії своєю відсутністю, посилаючи замість себе своїх представників. Цю Месу Святого Духа служив кардинал Куенонль, але керівники Гільдії не приділяли йому жодної уваги, втім, як і кардиналу-камерленґу, знаючи, що ці фігури не мають жодного впливу; їхня увага була прикута до кардинала Лурдусамі, кардинала Мустафи та ще кількох потужних гравців у перших рядах.
Пролунало останнє благословення, служба добігла кінця. Кардинали-виборці урочистими лавами посунули до Сікстинської капели. Там оператори з голокамерами залишилися товпитися по цей бік дверей, а двері зачинили на засув зсередини та на висячий замок ззовні, відтак ще й запечатали, про що офіційно оголосили командир швейцарських гвардійців і Префект Папського Дому. Далі на екранах залишилася незмінна картинка замкнених дверей, а на її тлі почалися жваві коментарі та прогнози.
— Досить, — сказав Кензо Ісозакі. Трансляція вимкнулася, оболонка кабінету знову стала прозорою, кімнату заповнило сонячне світло, що лилося з чорного неба.
Анна Пеллі Коньяні стримано посміхнулася.
— Голосування не забере багато часу.
Ісозакі сів на своє місце. Склавши долоні дашком, відтак постукав пальцями по нижній губі.
— Анно, — промовив він, — на вашу думку, ми, керівники Гільдії, маємо справжню владу?
На стриманому обличчі Коньяні промайнула тінь здивування.
— Минулого фіскального року, Кензо-сан, прибуток мого відділення склав тридцять шість мільярдів марок.
Ісозакі не розтуляв складених пальців.
— Пан-Коньяні, — сказав він, — будь ласка, зніміть ваш жакет та блузку.
Анна й оком не повела. За ті двадцять вісім стандартних років, що вони працювали разом, а сказати вірніше, вона працювала під керівництвом Ісозакі, він ніколи не зробив і не сказав чогось, що можна було би розцінити як натяк на сексуальне домагання. Вона вагалася долю секунди, не більше, тоді розстебнула жакет, зняла його, повісила на спинку крісла, у яке ніколи не сідала, і розстебнула блузку. Блузку вона поклала на жакет.
Ісозакі підвівся, обійшов письмовий стіл і зупинився за метр від неї.
— Білизну теж, будь ласка, — сказав він, знімаючи із себе піджак і розстібуючи ґудзики на своїй консервативній сорочці. Груди в нього були з добре розвиненою мускулатурою, проте безволосі.
Анна спустила з плечей комбінацію. Груди у неї були невеликі, але довершеної форми, з рожевими пипками.
Кензо Ісозакі підняв руку, наче хотів торкнутися Анни, але не торкнувся, обмежившись вказівним жестом. Натомість він торкнувся власних грудей, того місця, де двома смугами виділялася хрестоформа — починаючись під грудиною і майже сягаючи пупка.
— Ось де влада, — сказав він, а тоді відвернувся і почав одягатися. Анна завмерла на якусь долю секунди, тоді знизала плечима і потягнулася до свого одягу.
Коли вони обоє одяглися, Ісозакі всівся за своїм столом, вказавши Анні на інше крісло. На його мовчазне здивування цього разу пан-Анна Пеллі Коньяні сіла.
— Ви хочете сказати, — заговорила Коньяні, — що як би ми не намагалися бути незамінними для нового Папи — якщо тільки нового Папу колись оберуть, — головний важіль, а саме — воскресіння, завжди залишиться у Церкви?
— Не зовсім, — відповів Ісозакі, знову склавши пальці, як раніше, так наче нічого щойно й не було. — Я кажу, що той, хто контролює хрестоформи, контролює і всесвіт людей.
— Церква... — почала Коньяні й затнулась. — Так, хрестоформа — це тільки частина формули влади. Церква отримала секрет успішного воскресіння від ТехноКорду. ТехноКорд виступає в союзі з Церквою ось уже двісті вісімдесят років...
— ...маючи при цьому власну мету, — спокійно зауважив Ісозакі. — І що ж це за мета, Анно?
Офіс обертався серед чорноти, що раз у раз вибухала зірками. Коньяні підняла обличчя до Молочного Шляху й на мить замислилася.
— Цього ніхто не знає, — сказала вона нарешті. — Закон Ома.
Ісозакі посміхнувся.
— Дуже добре. Якщо ми будемо рухатися шляхом найменшого опору, він може провести нас не крізь Церкву, а крізь Корд.
— Але Радник Альбедо зустрічається лише з Його Святістю та Лурдусамі. Більше ні з ким.
— Наскільки нам відомо, — уточнив Ісозакі. — Проте Корд навіщось прийшов у людський всесвіт.
Коньяні кивнула. Вона зрозуміла, на яку можливість натякає Ісозакі: Штінт, над створенням якого нелегально працює наразі Торговельна Гільдія, наділений штучним розумом, що відповідає рівню Корда, буде здатний відшукати хід до інфосфери та зв’язатися з Кордом.
Майже три сотні років головною заповіддю, яку не втомлювалися виголошувати Церква та Пакс, була: Не можна створювати машину, що має розум, який рівняється з людським чи перевершує його. Майже тисячу років тому Штінти почали свою еволюцію від перших машин, що були такими ж тупими, як Штінт в офісі Ісозакі або пришелепуватий корабельний комп’ютер на колишньому кораблі де Сойї, «Рафаїлі». І тепер у Паксі «Штінт» прочитували радше як Штукарський Інструмент, а не Штучний Інтелект. Але останні десять-дванадцять років засекречені науково-дослідницькі підрозділи Торговельної Гільдії наполегливо працювали над відтворенням саме автономного штучного інтелекту, що не поступався би Штінтам епохи Гегемонії, а можливо, й перевершував їх. Цей проект провіщав незліченні прибутки, але й ризики були неймовірні — в разі успіху абсолютне панування в усіх торгових операціях Пакса, перетягування на свій бік канату, здавна натягнутого між Флотом і Торговельною Гільдією, і — відлучення від Церкви, тортури в підземних темницях Священної Канцелярії, і страта, якщо Церква розкриє їхню таємницю. І це було цілком вірогідно.
Анна Пеллі Коньяні підвелася.
— Боже Правий, — вимовила вона ледь чутно, — це буде остання атака...
Ісозакі кивнув і посміхнувся знову.
— А ви знаєте, звідки походить цей термін, Анно?
— Остання атака? Ні... з якоїсь спортивної гри, я гадаю.
— З архаїчної гри — такого собі сурогату фізичних зіткнень, знаного як «футбол», — сказав Ісозакі.
Коньяні знала, що ці недоречні подробиці тільки здаються недоречними. Рано чи пізно її шеф пояснить, чому це важливо. Вона чекала.
— Церква мала дещо, що хотів мати Корд... потребував Корд, — сказав Ісозакі. — Корд допоміг приборкати хрестоформу, і це була його частина угоди. Церква повинна була запропонувати в обмін щось рівноцінне.
«Рівноцінне безсмертю квінтильйону людських істот?» — подумки запитала Коньяні, а вголос сказала:
— Я завжди вважала, що коли Лінар Гойт та Лурдусамі понад двісті років тому сконтактували з уцілілими елементами Корду, то запропонували таємно повернути ТехноКорд до людського всесвіту.
Ісозакі розвів руками.
— З якою метою, Анно? Де тут вигода Корду?
— Коли Корд був невід’ємною частиною Гегемонії, — відказала вона, — за часів Усемережжя та ліній «світло+», Корд використовував нейрони мозку мільярдів людських істот, що проходили крізь портали телепортації. Він поєднував їх у своєрідну нейромережу, і це було частиною проекту Корду зі створення Абсолютного Розуму.
— Так, так... — махнув рукою її вчитель. — Але ж зараз порталів немає. Якщо Корд використовує людей... у такому разі, як він це робить? І де?