Полковник Кассад казав, що, вивчивши мову живих, починаєш відчувати біль, який ти заподіюєш іншим. І тепер я випробував це на собі, відчувши у власній руці розірвані нерви та розтрощені кістки. Тіло моє відчуло удар, із яким адмірал врізався в натовп. Але я кинув погляд на свою руку й побачив, що вона ціла, а покарано мене лише болем. Біль не міг мене зупинити.
Священики, ченці, єпископи живим кордоном ставали між Енеєю та Папою. Я побачив, як понтифік рвонув одяг собі на грудях, поточився й упав. Його підхопили кілька дияконів, котрі стояли поруч, і понесли на престол, під балдахін. Швейцарські гвардійці загатили прохід, наїжачившись списами. Нас наздоганяв ще більший загін, грубо розкидаючи паству навсебіч. З’явилася служба безпеки в чорних бойових обладунках, зависнувши на своїх реактивних летючих поясах на висоті десять метрів над головами прихожан. Точки лазерних прицілів замерехтіли на обличчі та на грудях Енеї.
Я кинувся закрити її собою від неминучих лазерних променів та хмар флешет. Лазерний приціл уперся мені просто в око, осліпивши мене. Я широко розкинув руки, горлаючи щось... може, й виклично... принаймні зухвало.
— Ні! Взяти живими! — басом, могутнім, наче голос Божий, проревів величезний кардинал.
До Енеї кинувся швейцарський гвардієць, збираючись вдарити її списом по голові.
Вона метнулася на підлогу, на животі проїхала ся плиточками, смикнула гвардійця за коліна, а коли він упав, штовхнула до мене. Я буцнув його ногою по голові та, розвернувшись, вирвав спис із рук іншого гвардійця, відштовхнувши того всередину натовпу. Довжелезний спис я метнув у п’ятьох гвардійців, що підбігли до нас ззаду. Вони приснули навсібіч.
Летючий СБ-івець всадив два дротики мені в ліве плече. Мабуть, з транквілізаторами. Я вирвав їх, навіть нічого не відчувши, і кинув у постать, що кружляла наді мною. Два охоронці, кремезний дядько та ще кремезніша тітка, схопили мене за руки. Я крутонув ними в повітрі, вони з гучним стукотом зіткнулися головами і впали на плиточку.
— Енеє!
Вона вже знову була на ногах, ухилившись від гвардійця. Але тепер шлях їй заступили дві постаті в чорних обладунках. З юрби вірян лунав пронизливий вереск. Велетенський орган собору раптом застогнав, протяжливо й надсадно, наче жінка під час пологів. Охоронець поцілив в Енею з відстані п’ять метрів. Вона крутнулася на місці. Жінка в чорній броні збила мою кохану з ніг, навалившись на неї і заламуючи їй руки за спину.
Я вдарив цю паксівську суку з плеча, так що вона злетіла на п’ять метрів у повітря. Швейцарський гвардієць поцілив мене в живіт держаком списа, наче прикладом. А якийсь СБ-івець згори тицьнув у мене приголомшувачем. Приголомшувачі повинні спрацьовувати негайно, гарантовано спрацьовують негайно, але я ще встиг вхопити за горлянку найближчого до мене швейцарського гвардійця, і тільки тоді вони звалили мене другим розрядом. А тоді поцілили ще й третім. Тілом моїм пройшла судома, і я надзюрив у штани, бо всі м’язи почали мимоволі скорочуватися. Отож останнє, що я сприйняв органами чуття, була холодна цівка сечі, яка збігала мені штаниною просто на бездоганно чисті плиточки Собору Св. Петра.
Я навіть не відчув, як напосіла на мене ще гурба постатей у чорному, заламуючи мені руки, і як поволокла мене кудись. Я не відчував по-справжньому, як б’ється моя голова об плиточки, як з’являється у мене на лобі кривава подряпина, від брови й аж до волосся.
Упродовж останніх трьох-чотирьох секунд напівсвідомості я бачив чорні штани, чоботи, військовий кашкет, що впав комусь із голови, ще чиїсь чоботи. Я знав, що Енея впала ліворуч від мене, але не міг повернути голови, щоби побачити її востаннє.
Вони потягли мене геть, залишаючи на підлозі слід із крові, сечі та слини. Мені було до цього байдуже.
І ТАК ЗАКІНЧУЄТЬСЯ МОЯ РОЗПОВІДЬ.
Я був при тямі, але загальмований нейроблокаторами під час «суду» — десятихвилинної появи перед суддями Священної Канцелярії, одягненими в чорні мантії. Мене засудили до смерті. Жодна людська істота не мала плямувати своєї душі через мене, виконуючи вирок: мене вирішили помістити в котячу коробку Шредінґера на орбіті планети Армаґаст, одного з лабіринтових світів, де панував карантин. Вирок виконають непохитні фізичні закони та квантовий лічильник.
Одразу ж після суду вони запхали мене у безпілотний корабель-факельник з рушієм Гокінґа і надмірною гравітацією та запустили корабель в систему Армаґаста з двомісячним часом-у-борг. Де би не була Енея, що би з нею не відбувалося, коли я прокинувся у своїй в’язниці, я запізнився прийти їй на допомогу на два місяці. Тюремники саме завершили запечатувати термоядерну оболонку моєї камери.
На нескінченні дні... може, місяці... я впав у божевілля. А потім на ще нескінченніші дні, на багато місяців я засів за скрайбер — за планшет, який вони запхали у мою крихітну тюрму-яйце, щоби я міг розповідати свою історію. Напевно, вони розуміли, що цей планшет змусить мене ще більше страждати — бо, очікуючи смерті, я знову і знову змушений буду записувати свою оповідку на кількох мікровеленових аркушах, відтак згодовуючи їх рециркулятору і почуваючись при цьому змією, що заглитує власний хвіст... Усвідомлюючи, що ніхто ніколи не прочитає те, що зберігає чіп пам’яті.
На самому початку я сказав тобі, мій неможливий читачу, що ти читаєш це марно. Я сказав ще на початку: якщо ти читаєш це, щоби дізнатися про її долю, чи про мою, ти звернувся не до тих першоджерел. Мене не було поряд із нею, коли звершувалася її доля, а моя доля сьогодні ближче до свого фіналу, ніж тоді, коли я почав це писати.
Мене з нею не було.
Мене з нею не було.
Господи Ісусе, Боже Мойсея, Аллаху, любий мій Буддо, Зевсе, М’юїре, Елвісе, Христосе... якщо хтось із вас існує чи існував колись і має хоч дрібку сили у своїх сірих мертвих руках... будь ласка, зробіть так, щоби я помер зараз. Зараз. Хай детектор зареєструє частинку, хай отруйний газ вивільниться у повітря. Зараз.
Мене з нею не було.
31
Я вам збрехав.
Я сказав, починаючи розповідати цю історію, що мене не було поруч з Енеєю, коли звершувалося останнє, що судилося їй долею; немов натякав, що не знаю, якими були її останні миті. Я повторив це ж нещодавно, в один із періодів неспання між періодами сну, записуючи на скрайбері те, що, як я гадав, стане останньою частиною моєї сповіді.
Я збрехав шляхом умовчання, як міг би висловитися якийсь церковник. Я збрехав, бо не хотів це обговорювати, описувати, не хотів переживати знову, не хотів у це вірити. Але я розумію, що повинен це зробити. Я переживав це знову кожної години свого ув’язнення тут, у котячій коробці Шредінґера. Я повірив у це тієї ж самої миті, коли розділив усе, що випало на долю моїй коханій дівчинці, моїй Енеї.
Ще до того, як паксівський корабель викинув мене за межі системи Пацема, я знав, яка доля спіткала мою кохану. А якщо я в це вірю, якщо я це пережив, я зобов’язаний — заради правдивості цієї оповіді, заради пам’яті про наше кохання — розповісти, як це було.
Це прийшло до мене, коли я, будучи під дією наркотиків і не в змозі опиратися, лежав прив’язаний в антигравітаційному баку на борту безпілотника-шатла після десятихвилинного суду, що відбувся на паксівській базі, розташованій на астероїді неподалік Пацема. Коли я це чув, відчував і бачив, я знав, що все відбувається насправді, саме зараз. Моя нерозривна близькість з Енеєю, мої перші успіхи в опануванні мови живих — от завдяки чому я так гостро співпережив усе, що відбулося. Коли співпереживання завершилося, я почав волати у своєму антигравітаційному баку, зривати із себе трубки системи життєзабезпечення. Я гамселив у перебірку головою та кулаками, доки вода в баку не почервоніла від моєї крові. Я намагався зірвати осмотичну маску — вона закривала моє обличчя, висмоктуючи моє дихання, наче якийсь паразит. Але вона не піддавалася. Три години я кричав і протестував, бився у стіни так, що інколи мені вдавалося хоч наполовину втратити свідомість, і переживав те, що уже пережив з Енеєю, втисячне, втисячне скрикуючи в агонії, а тоді автоматична система безпілотника впорснула крізь трубки, що п’явками присмокталися до мене, снодійне, відпомпала воду з бака і відтранспортувала мене до кріогенної фуги, бо факельник уже підійшов до точки переміщення й готувався зробити стрибок в сусідню систему Армаґаста.