Енея намагалася стримати нудоту. Спотворена рука боліла страшенно. На відстані десяти світлових хвилин я закричав від вторинного шоку.
— Я хотіла повідомити Папу про... переворот... — видихнула Енея, усе ще дивлячись на Лурдусамі та Альбедо. — Серцевий напад.
Кардинал Мустафа здивовано кліпнув очима.
— Ви й насправді відьма, — сказав він неголосно.
— А ви лайно собаче, — відповіла Енея голосно й чітко, — запроданці. Всі ви. Ви зрадили свою Церкву, продали її. Тепер ви продаєте свою маріонетку Лінара Гойта.
— Насправді? — проказав кардинал Лурдусамі. Здавалося, його розважають слова Енеї. — І як же ми робимо це, дитино?
Енея мотнула головою в бік радника Альбедо.
— Корд контролює життя й смерть кожної людини... за допомогою хрестоформ. Люди помирають, коли Корду вигідно мати їх мертвими... нейронні мережі в мозку людини, котра вмирає, креативніші, ніж у живих. Ви збираєтесь убити Папу знову, тільки воскресіння цього разу виявиться невдалим, чи не так?
— Дуже розумно, моя дорогенька, — пророкотав кардинал Лурдусамі. Він здвигнув плечима. — Можливо, настав час з’явитися новому понтифіку. — Він зробив рух рукою у повітрі, і позаду виникла ще одна голограма: Папа Урбан XVI на шпитальному ліжку, в комі, а навколо нього метушаться медсестри, людські лікарі, медичні машини.
Лурдусамі знову ворухнув м’ясистими пальцями, і зображення зникло.
— Ваша черга бути Папою? — сказала Енея й зімкнула повіки.
Перед очима у неї танцювали червоні цятки. Коли вона розплющила очі, Лурдусамі стримано знизав плечима.
— Досить балаканини, — пролунав голос радника Альбедо. Він пройшов просто крізь голограми кардиналів на кріслах і став на край решітки навпроти Енеї. — Як ти маніпулюєш середовищем телепортації? Як ти телепортуєшся без порталів?
Енея подивилася на представника Корду.
— Це лякає вас, чи не так, раднику? І кардинали теж бояться знаходитися тут, поруч зі мною, особисто.
Сірий чоловік вишкірив у посмішці бездоганні зуби.
— Ніхто не боїться, Енеє. Але ти здатна телепортувати себе, а також тих, хто знаходиться поряд із тобою, без порталів. Їхні Превелебності кардинал Лурдусамі та кардинал Мустафа, як і монсеньйор Одді, не мають жодного бажання раптом покинути Пацем разом із тобою. Щодо мене... я не проти, щоби ти перенесла нас кудиінде. — Він зачекав. Енея нічого не відповідала. Вона навіть не поворухнулася. Радник Альбедо посміхнувся знову. — Ми знаємо, що тобі єдиній вдалося опанувати телепортацію у такий спосіб, — проказав він тихо. — Жодний із твоїх так званих учнів й близько не підійшов до цього. Але в чому цей метод полягає? Досі нам вдавалося використовувати Безодню для телепортації, підтримуючи розкритими розриви в її субстанції... а це забирає надто багато енергії.
— І вони не дозволяють вам більше цього робити, — глухо сказала Енея, намагаючись змигнути червоні цятки з-перед очей, щоби подивитися сірому чоловіку просто в очі. Біль в її руці здіймався у ній і навкруги неї, наче високі хвилі в неспокійному морі. Радник Альбедо ледь помітно вигнув брову.
— Вони не дозволяють? Хто такі ці «вони», дитино? Розкажи нам про твоїх господарів.
— Нема господарів... — нерозбірливо пробурмотіла Енея. Їй доводилося витрачати багато сил, щоби контролювати запаморочення. — Леви, Тигри та Ведмеді, — прошепотіла вона.
— Досить цих алегорій, — загримів Лурдусамі.
Черевань кивнув другому з клонів Немез. Потвора підійшла до лотка, взяла іржаві щипці, обійшла раму кругом, наблизилась до лівої руки Енеї, міцно вхопила її за зап’ясток і вирвала моїй коханій дівчинці всі нігті, один за одним.
Енея скрикнула, на якусь мить утратила свідомість, але відразу прийшла до тями й спробувала вчасно відвести голову вбік, проте не встигла, і її знудило на себе. Вона тихо застогнала.
— У болю немає гідності, дочко моя, — сказав кардинал Мустафа. — Скажи нам те, що хоче знати радник, і ми припинимо цей прикрий фарс. Тебе заберуть звідси, займуться твоїми ранами, тобі виростять палець, вимиють, одягнуть, і ти повернешся до свого хлопця, чи охоронця, чи учня, чи хто він там тобі. Цей огидний епізод зостанеться у минулому.
Цієї миті, попри весь пекельний біль та слабкість, тіло Енеї все ж відчувало ще щось: чужорідну речовину, яку їй впорснули, мабуть, кілька годин тому, коли вона була непритомна. Клітини впізнали цю речовину. Отрута. Надійна, повільна, смертоносна отрута, антидота до якої не існує. В будь-якому разі вона спрацює за двадцять чотири години.
Тепер вона знала, чого вони хочуть від неї і навіщо.
Енея завжди мала зв’язок із Кордом, навіть ще до свого народження; через петлю Шрена, вживлену в голову її матері, вона контактувала з особистістю свого батька-кібрида. Завдяки цьому вона могла напряму входити до первинних інфосфер, і так вона наразі й зробила. І негайно відчула, що цю підземну в’язницю, наче оболонкою, огортають екзотичні витвори Корду, прилади всередині приладів, давачі, що виходять за межі людського розуміння, пристрої, що працюють в чотирьох вимірах і більше, і всі вони чекають, принюхуються і чекають.
Кардинали та радник Альбедо хотіли, щоби вона втекла. Вони підлаштували все так, щоби вона телепортувалася з цієї нестерпної ситуації: звідси тортури, жорстокі, наче в голодрамі, мелодраматична безглуздість підземної в’язниці в Замку Святого Ангела та важка десниця Інквізиції. Вони катуватимуть її, доки вона не зможе більше терпіти це, а коли телепортується звідси, прилади Корду виміряють усе до однієї мільярдної наносекунди, проаналізують, як вона скористалася Безоднею, і знайдуть спосіб це скопіювати. І Корд зрештою знову отримає здатність телепортуватися, і не так як раніше — крізь проточені в Безодні отвори, і не за допомогою рушія Гедеона, а миттєво, елегантно, ні від кого не залежачи.
Енея не звернула уваги на слова Великого Інквізитора, провела язиком по пошерхлих, розтрісканих губах і голосно сказала, звертаючись до радника Альбедо:
— Я знаю, де ви мешкаєте.
Імпозантний сірий чоловік смикнув кутиком рота:
— Що ти маєш на увазі?
— Я знаю, де знаходиться Корд... фізичні елементи Корду, — повторила Енея.
Альбедо посміхнувся, але Енея помітила, як він стрельнув очима на двох кардиналів та високого священика.
— Дурниці, — сказав він. — Місцерозташування Корду невідомо жодній людській істоті.
— Спочатку, — сказала Енея, і голос її лише трохи змінився через біль і шок, — Корд був нестабільною сутністю, що блукала в примітивній інфосфері Старої Землі, знаної як Інтернет. Тоді, ще до початку Гіджри, ви перемістили свою бульбашкову пам’ять і сервери на довгу орбіту навколо Сонця, подалі від Старої Землі, яку ви планували знищити...
— Хай вона замовкне, — різко кинув Альбедо, повертаючись до Лурдусамі, Мустафи та Одді. — Вона намагається ухилитися від нашого допиту. Те, що вона каже, неважливо.
Вираз облич Мустафи, Лурдусамі й Одді свідчив, що це не так.
— У часи Гегемонії, — продовжувала Енея, і повіка над її зрячим оком тіпалася від несамовитого зусилля втримати свідомість і говорити рівним голосом крізь ті довгі хвилі болю, що накочувалися на неї, — Корд вирішив, що розумно буде роззосередити свої фізичні елементи — і бульбашкові матриці опинилися глибоко під землею на дев’яти планетах з лабіринтами, сервери ліній «світло+» — на орбітальних промислових комплексах навколо Тау Кита, персони Корду почали мандрувати лініями зв’язку між телепортами, а мегасферу, яка збирала все це докупи, вдалося вплести крізь розриви, заподіяні порталами, до Поєднувальної Безодні.
Альбедо склав руки на грудях.
— Ти мариш.
— Проте після Падіння, — продовжувала Енея, утримуючи зряче око розплющеним та пропікаючи сіру людину поглядом, — Корд занервував. Атака Міни Ґледстон на середовище телепортації змусила вас призупинитися, попри те що ушкодження, заподіяні вашій мегасфері, можна було залагодити. Ви вирішили розпорошитися ще надійніше. Збільшити в рази кількість персон, мініатюризувати головну пам’ять Корду, а також перейти до безпосереднього паразитування на людських нейронних мережах...