Арон та Гай-Модіно стримано посміхнулися. Обличчя Ісозакі зберегло той самий чемний вираз. Анна Пеллі Koньяні ще вище заломила чорну брову.
— Ваша Превелобносте, — сказала вона, — можна мені говорити відверто?
Лурдусамі смикнув пухкою долонею. Він не довіряв людям, які питали дозволу говорити відверто, або клялися у своїй щирості, або вживали слово «чесно».
— Звичайно, дорога пан-Анно. Шкода, що невідкладні справи сьогодні залишають нам не так багато часу, — відказав він.
Анна Пеллі Коньяні напружено кивнула. Вона зрозуміла наказ бути лаконічною.
— Ваша Превелебносте, — продовжила вона, — ми попросили про цю зустріч, щоби висловити наші думки. Думки не тільки вірних членів Панкапіталістичної ліги Його Святості, але й друзів Найсвятішого Престолу і ваших особистих друзів.
Лурдусамі поблажливо кивнув. Його тонкі губи поміж пишними щоками склалися в ледь помітну посмішку.
— Певна річ.
Гельвіґ Арон відкашлявся.
— Ваша Превелебносте, для Торговельної Гільдії вибори Папи є дуже важливою подією, зі зрозумілих причин.
Кардинал чекав.
— Ми хотіли би сьогодні, — вступив у розмову Гай-Модіно, — запевнити Вашу Превелебність, і як Державного Секретаря, і як можливого кандидата на папський престол, що Гільдія продовжуватиме віддано проводити політику Ватикану і після того, як буде обрано нового Папу.
Кардинал ледь помітно кивнув. Він усе зрозумів. Якимсь чином Гільдія — можливо, через шпигунську мережу Ісозакі — рознюхала про можливий заколот серед ватиканської ієрархії. Тим чи іншим робом вони примудрилися підслухати ті найтихіші шепоти, що шелестіли в кімнатах, так само надійно захищених від чужих вух, як його приймальня: прийшов час замінити Папу Юлія на нового понтифіка. А Ісозакі знав, що новим понтифіком стане Симон Авґустин Лурдусамі.
— Під час цього сумного міжвладдя, — підхопила Koньяні, — ми вважали своїм обов’язком запевнити й у приватній бесіді, і публічно, що Гільдія продовжуватиме слугувати інтересам Найсвятішого Престолу та Святої Матері Церкви, як вона робить ось уже понад два стандартних сторіччя.
Знову кивнувши, кардинал Лурдусамі чекав на продовження, але чотири очільники Торговельної Гільдії більше нічого не сказали. Якусь мить він роздумував над тим, чому Ісозакі з’явився тут власною персоною. «Щоби побачити мою реакцію на власні очі, а не покладатися на те, що доповідатимуть підлеглі, от навіщо», — подумав він. Старий понад усе вірить власним відчуттям, власній інтуїції. Лурдусамі посміхнувся. Безпомильна політика. Він витримав паузу ще хвилину.
— Друзі мої, — пророкотав він нарешті, — ви не можете навіть уявити, як гріє мою душу те, що чотири такі заклопотані та поважні особи відвідали бідного священика, щоби розділити з ним цю годину скорботи.
Ісозакі та Коньяні залишалися інертними, мов аргон, проте два інших чоловіки не встигли приховати проблиск очікування, що на мить спалахнув у їхніх очах, і кардинал це помітив. Якщо Лурдусамі зараз прийме їхню підтримку, хоч і неявно, це поставить верхівку Гільдії на один рівень із змовниками всередині Ватикану, зробить головного гільдійця бажаним конспіратором, дефакто рівним із майбутнім Папою.
Лурдусамі ще нижче схилився над столом. Він помітив, що Кензо Ісозакі й оком не змигнув під час обміну репліками.
— Друзі, — продовжував кардинал, — як справжні християни, ще й знову народжені, — він кивнув у бік Арона та Гай-Модіно, — ви, без сумніву, добре знаєте процедуру обрання наступного Папи. Але дозвольте мені вам її нагадати. Коли кардинали чи їхні інтерактивні копії зберуться в Сікстинській капелі і двері її замкнуть і запечатають, у нас буде три способи обрання Папи — акламація, компроміс чи таємне голосування. Акламація відбудеться в тому разі, якщо всі кардинали-виборці одноголосно назвуть те саме ім’я за натхненням Святого Духа. Кожен із нас вигукне «eligo», тобто «я обираю», а також ім’я тієї персони, яку ми одностайно оберемо. При компромісі ми виберемо кількох із нас, скажімо, дванадцятеро кардиналів, і довіримо їм зробити вибір за всіх нас. При таємному голосуванні всі кардинали, котрі візьмуть участь у виборах, будуть таємно подавати голоси, поки один із кандидатів не набере дві тре-тини голосів плюс один голос. Цей кандидат стане новим Папою, і мільярди вірян, що чекатимуть на наше рішення, побачать, як здійметься до неба «фумата» — стовп білого диму, на знак того, що наша родина, наша Церква, знову має Найсвятішого Папу.
Чотири представники Торговельної Гільдії сиділи мовчки. Кожен із них до тонкощів був обізнаний з процедурою обрання Папи — і не тільки зі старовинними ритуалами, що було зрозуміло само собою, а й із тим політиканством, тиском, змовами, блефом і відкритим шантажем, що часто супроводжували процес виборів упродовж віків. Вони починали здогадуватися, навіщо кардинал Лурдусамі проказує зараз ці очевидні речі.
— На останніх дев’яти виборах, — продовжував кардинал, і голос його гримів, відлунюючись від стін, — Папу обрали акламацією... при прямому надиханні Святим Духом. — Лурдусамі замовк на довгу, важку хвилину. За його спиною стояв монсеньйор Одді, утупившись у візитерів поглядом таким само незмигним, як у Кензо Ісозакі.
— Я не маю жодних підстав вважати, — нарешті закінчив Лурдусамі, — що ці вибори відбудуться інакше.
Високопоставлені гільдійці завмерли на своїх стільцях. Зрештою Ісозакі нахилив голову. Вони почули й зрозуміли слова кардинала. Заколот у стінах Ватикану не відбудеться. А якщо б і відбувся, Лурдусамі володіє ситуацією й не потребує підтримки від Торговельної Гільдії. Якщо справедливе перше припущення, і час кардинала Лурдусамі ще не настав, Церкву та Пакс знову очолить Папа Юлій. Ісозакі та його спільники пішли на величезний ризик заради неймовірно високої винагороди, заради влади, яку б вони отримали, якщо б їм вдалося змовитися із наступним Понтифіком. Тепер вони зіткнулись із наслідками свого ризикованого вчинку. Сто років тому Папа Юлій відлучив від церкви попередника Кензо Ісозакі за значно дрібнішу хибу, позбавивши його таїнства хрестоформи та прирікши керманича Гільдії на життя поза католицькою общиною, до якої на Пацемі й у більшості світів, що входили в орбіту Пакса сьогодні, належали кожний чоловік, кожна жінка та кожна дитина, а отже, прирікши на істинну смерть.
— А тепер мені дуже шкода, проте невідкладні справи змушують мене полишити ваше приємне товариство, — прогуркотів кардинал.
Перш ніж Лурдусамі звівся на ноги, Ісозакі, порушуючи протокол прощання із князем Церкви, швидко наблизився до кардинала, заколінкував перед ним і поцілував кардинальський перстень.
— Ваша Превелебносте, — пробурмотів старий мільярдер.
І цього разу Лурдусамі не підвівся і не зупинив церемонію, аж поки кожний із трьох чоловіків, і жінка теж, не підійшли до нього засвідчити свою пошану.
МІЖЗОРЯНИЙ КОСМІЧНИЙ КОРАБЕЛЬ КЛАСУ АРХАНГЕЛ транслювався до системи Божегаю наступного дня після смерті Папи Юлія. Це був єдиний корабель класу Архангел, що не ніс кур’єрської служби; він був менший за нові зорельоти, а називався «Рафаїл».
За кілька хвилин після того, як корабель вийшов на орбіту навколо планети попелястого кольору, від нього відокремився спусковий апарат і ввійшов в атмосферу. На його борту знаходилися два чоловіки та жінка. Вони виглядали близнюками — в однакових одностроях, бліді, з темним коротким волоссям, тонкими губами та порожніми очима. Комбінезони на них були червоно-чорні, а на зап’ястках у всіх виблискували наворочені комлоґи. Те, що вони знаходилися у спусковому катері, було дивиною — адже космічні кораблі класу Архангел неминуче вбивали людей під час стрибка крізь Планків простір, а цикл ясел, якими було обладнано кожний корабель, був розрахований на те, щоби воскресити людину лише за три дні.
Ці троє не були людьми.
Випустивши крила, прибравши всі конструктивні виступи, щоби набути максимально аеродинамічних абрисів, спусковий апарат перетнув лінію термінатора й увійшов до зони дня зі швидкістю три Махи. Під ним розвертався колишній світ тамплієрів — Божегай: безкінечні шрами від пожеж, вкриті попелом рівнини, грязьові потоки, залишки льодовиків та поодинокі зелені секвої, що, розкидаючи насіння, намагалися знову заселити спустошений простір. Збавивши швидкість до дозвукової, катер летів уздовж вузької смуги помірного клімату і воскреслої обабіч екватора рослинності, тримаючись ріки, що несла свої води до того каліччя, що зосталося від колишнього Дерева світу. Пеньок здіймався вгору майже на кілометр, а завширшки сягав вісімдесят три кілометри, вимальовуючись на південному крайнебі чорною столовою горою. Катер оминув пеньок, тримаючи курс на захід, не віддаляючись від ріки та продовжуючи знижуватися. Нарешті він сів на скелю в тому місці, де ріка вривалася до тісної ущелини. Чоловіки та жінка зійшли трапом, що висунувся з катера, й зупинилися, роззираючись доокруж. В цій частині Божегаю ранок переходив у день. Шуміла вода, перекочуючись через пороги, а нижче за течією, у заростях, галасували птахи та ще якісь мешканці дерев. У повітрі стояв дух живиці, незнаних іншосвітних рослин, вологої землі та попелу. Понад двісті п’ятдесят років тому цей світ був знищений ланцетними ударами з орбіти. Страшна пожежа спопелила двохсотметрові дерева тамплієрів, за винятком тих, які встигли відлетіти до інших зірок. Пожежа лютувала ще майже століття і згасла тільки із настанням ядерної зими.