Хоча екіпажі ще остаточно не отямилися після нещодавнього воскресіння, та й вже двадцять дві години знаходилися на бойових постах, проте з «Уриїла» променевим каналом надійшло повідомлення з координатами планетної системи, де підозрювали присутність Вигнанців, і сім Архангелів почали прискорення, щоби дістатися точки переміщення. Отець-капітан де Сойя розпочав обхід свого корабля, аби подивитися, чи всі добре роблять свою справу. З сержантом Ґреґоріусом і п’ятьма швейцарськими гвардійцями, що стали під команду сержанта, де Сойя вирішив поспілкуватися в останню чергу.
ОДНОГО ДНЯ, ПІД ЧАС НЕСКІНЧЕННИХ МАНДРІВ СПІРАЛЬНИМ рукавом Галактики в гонитві за дівчинкою Енеєю, отцю-капітану де Сойї спало на думку, що він утомився називати свого незмінного супутника сержанта Ґреґоріуса «сержант Ґреґоріус», і він витяг його особисту справу, щоби довідатися, нарешті, яке ж той носить ім’я. На превеликий подив де Сойя довідався, що сержант не має імені. Здоровань-надстроковик народився та виріс на північному континенті багнистої планети Патофи з войовничою цивілізацією, де кожний новонароджений отримував вісім імен, сім із яких були «іменами слабкості». І тільки той, хто пройшов крізь «сім випробувань», отримував почесне право називатися ім’ям сили. Від корабельного Штінта де Сойя дізнався, що лише один воїн із трьох тисяч претендентів успішно долав усі сім випробувань і отримував право відкинути сім імен слабкості та називатися тільки своїм іменем сили. Комп’ютер не мав даних щодо характеру випробувань. Із особистої справи де Сойя також довідався, що Ґреґоріус був першим шотландцем-маорі з планети Патофа, який став морським піхотинцем, отримав бойові нагороди, а згодом був відібраний для служби в елітній Швейцарській гвардії. Де Сойї завжди кортіло поцікавитися у сержанта, що то були за сім випробувань. Але він так і не наважився.
Цього дня, коли де Сойя спустився гравітаційним колодязем і протиснувся крізь м’які стулки діафрагмового люка до кубрика, сержант Ґреґоріус, очевидно, так зрадів побачити його, що, здавалося, ледь втримався, аби не схопити отця-капітана у ведмежі обійми. Але натомість зачепився босими п’ятами за стійку, витягнувся в невагомості й гаркнув:
— В кубрику, увага! — Рядові гвардійці, його п’ятірка, займалися хто чим: хто читав, хто чистив одяг, хто розбирав зброю. За командою сержанта всі негайно облишили свої справи й постаралися виструнчитися, обіпершись об перегородку. Кубриком попливли речі, які бійці випустили з рук: журнали, планшети, імпульсні ножі, частини скафандрів та розібрані лазерні ланцетники.
Отець-капітан де Сойя кивнув сержантові й уважно придивився до п’ятьох командос — три чоловіки, дві жінки, і всі безмежно, неймовірно молоді. Вони були стрункі, з добре розвиненими м’язами, чудово адаптовані до невагомості й заточені на бойові дії. Не новачки в бойових операціях, вони, певна річ, уже відзначилися в них, і саме тому були обрані для цієї місії. Де Сойя бачив, що вони аж рвуться у бій, і це його засмутило.
Кілька хвилин пішли на оглядини, знайомство, напучування з боку командира та шанобливого дослухування з боку підлеглих, а тоді де Сойя кивнув Ґреґоріусу, щоби той ішов за ним, та виплив з кубрика крізь гармошку до приміщення для запуску ракет. Коли вони залишилися наодинці, де Сойя простягнув Ґреґоріусові руку:
— Чорт забирай, який же я радий бачити вас знову, сержанте!
Ґреґоріус, посміхаючись від вуха до вуха, відповів на потиск його руки. Квадратне, пошрамоване обличчя велетня, його коротке волосся не змінилися, і посмішка була та сама, яку пам’ятав де Сойя, — широка та сяюча.
— Та й і я до біса радий, отче-капітане. А відколи це ваш священицький сан дозволяє вам згадувати чорта, сер?
— Відтоді, відколи мене призначено командувати цим кораблем, сержанте, — парирував де Сойя. — Як ся маєте?
— Добре, сер. Добре, і навіть ще краще.
— Ви брали участь в операції вторгнення «Святий Антоній» і були в сузір’ї Стрільця, — сказав де Сойя. — Ви бачили, як загинув капрал Кі?
Сержант Ґреґоріус почухав підборіддя.
— Ні, сер. Я був у Стрільці два роки тому, але з Кі я не перетинався. Чув, що його транспортний корабель згорів, але не бачив цього. На тому кораблі служили ще кілька моїх друзів, сер.
— Мені шкода, — сказав де Сойя. Вони незграбно переверталися біля одного з відсіків для гіперкінетичних ракет. Отець-капітан схопився за одну зі стійок і спробував розвернутися в невагомості таким чином, щоби дивитися Ґреґоріусу в очі. — А ви успішно пройшли дізнання, сержанте?
Ґреґоріус стенув плечима.
— Вони протримали мене на Пацемі кілька тижнів, сер. І весь час торочили одне й те ж, тільки різними словами. Здається, вони не вірили тому, що я кажу — про Божегай, про ту дияволицю, про Ктиренятко. Врешті-решт, вони, мабуть, утомилися розпитувати мене, відтак розжалували в капрали і відправили з Пацема на кораблі.
Де Сойя зітхнув.
— Мені дуже шкода, що так сталося, сержанте. Я клопотав про надання вам чергового звання та про ваше нагородження. — Він гірко розсміявся. — І ось що з того вийшло... Нам обом ще пощастило, що нас не відлучили від Церкви та не стратили.
— Еге ж, сер, — сказав Ґреґоріус, дивлячись крізь ілюмінатор на зоряне небо, що повільно оберталося. — Ми їм не потрафили, і це факт. — Він подивився на де Сойю. — А ви, сер? Я чув, що вони вас розжалували?
— Знову зробили мене парафіяльним священиком, та й усе, — посміхнувся отець-капітан де Сойя.
— На занюханій, пустельній, безводній планетці, так я чув, сер. Така діра, де сечу продають по десять марок за пляшку.
— Це чиста правда, — відказав де Сойя, не припиняючи посміхатися. — Мадре де Діос. Це моя рідна планета. Я там народився.
— От лайно, сер, — вимовив сержант Ґреґоріус, збентежено стискаючи величезні кулаки. — Я не хотів вас образити, сер... тобто... я хочу сказати... я б ніколи...
Де Сойя легенько торкнувся плеча велетня.
— Ніхто й не образився, сержанте. До того ж, ви маєте рацію. Там дійсно торгують сечею... але пляшка коштує п’ятнадцять марок, а не десять.
— Еге ж, сер, — пробурмотів Ґреґоріус, зашарівшись, що зробило його темну шкіру ще темнішою.
— І, знаєте що, сержанте...
— Еге ж, сер?
— За вами п’ятнадцять «Богородице Діво» та десять «Отченашів» за лихослів’я. Я все ще ваш духівник, не забувайте.
— Еге ж, сер.
Де Сойя відчув, як теленькнув його імплант, і тієї ж миті всім кораблем роздався передзвін сигнального гонга.
— Тридцять хвилин до переміщення, — сказав отець-капітан. — Розсаджуйте ваших пташенят по воскресальних сідалах, сержанте. Цей стрибок буде справжній.
— Еге ж, еге ж, сер. — Сержант відштовхнувся і взяв курс на отвір, що вів до кубрика, але зупинився біля прочиненої діафрагми. — Отче-капітане!
— Так, сержанте?
— Це просто чуйка, сер, — промовив швейцарський гвардієць, насупивши брови. — Але я звик покладатися на чуйку.
— Я теж переконався, що вашому чуттю слід довіряти, сержанте. Кажіть, що таке?
— Бережіться, сер, — сказав Ґреґоріус. — Тобто... нічого конкретного, сер. Але бережіть свою дупу.
— Еге ж, еге ж, — сказав отець-капітан де Сойя. Він дочекався, доки Ґреґоріус ковзнув крізь діафрагму і та затяглася за ним, а тоді попрямував до головного колодязя, щоби дістатися власного смертного ложа у воскресальних яслах.
У КОСМІЧНОМУ ПРОСТОРІ НАВКОЛО ПАЦЕМА ЗАВЖДИ БУЛО ТІСНО від вантажних кораблів Торговельної Гільдії, військових кораблів Пакса, різноманітних орбітальних комплексів, як-от Тор, військові бази та станції прослуховування, астероїдів, зібраних докупи і тераформованих, як, наприклад, Кастель-Ґандольфо, дешевих орбітальних фавел, де селилися мільйони тих, хто бажав бути ближче до центру людства, але не мав захмарних коштів, аби мешкати на Пацемі. І рух приватних міжпланетних космічних кораблів тут також був найінтенсивнішим на весь відомий всесвіт. Ось чому коли пан-Кензо Ісозакі, Генеральний директор та Голова виконавчого комітету панкапіталістичної ліги незалежних католицьких міжзоряних торговельних організацій забажав усамітнитися, йому довелося зафрахтувати приватний корабель та й мчати тридцять дві години з високим перевантаженням, щоби дістатися зовнішнього кільця темряви, подалі від пацемської зірки.