— Усі три раси... — повторив я. — Боже Правий, Енеє, невже ти вважаєш, що Корд підпадає під твоє визначення людяності?
— Ми їх створили, — втомлено сказала вона. — Трохи згодом ми застосували людську ДНК, щоб розвинути їхні обчислювальні можливості... їхній розум. Ми звикли до роботів. Вони створили кібридів на базі людської ДНК та персон Штінтів. Наразі існує людська інституція, якій належить уся слава і вся влада, оскільки вона віддана Богові й уклала з ним договір... це людський варіант Абсолютів. Можливо, Корд має ті ж проблеми, бо там владу взяли Абсолюти.
Я міг тільки витріщатися на дівчинку. Я не розумів.
Енея поклала і другу руку мені на коліно. Я відчував крізь плащову тканину її міцні пальці.
— Роле, ти пам’ятаєш, що Уммон сказав другому кібриду Кітса? Ця промова точно відтворена в «Піснях». Уммон говорив дзенівськими коанами; принаймні в перекладі дядька Мартіна це схоже на коани.
Я заплющив очі, намагаючись пригадати цю частину епічної поеми. Багато води спливло відтоді, як ми з Бабусею по черзі читали напам’ять цю поему біля вогнища на стоянці нашого каравану.
Енея почала промовляти ті слова, що ось-ось мали виринути мені у пам’яті.
— Уммон сказав другому кібриду Кітса:
[Ти мусиш зрозуміти / Кітсе
нашим єдиним шансом
було створити гібрид /
Сина Людського /
Сина Машинного \\
І зробити цей сховок настільки привабливим
що втікачка Емпатія
не подумає навіть шукати іншого дому \\
Свідомість майже божественна вже
наскільки людство змогло запропонувати
за тридцять поколінь \
уява ладна здолати
просторочас \\
і такою пропозицією /
таким союзом /
створити ланку між світами
що може дозволити
цьому світу існувати
ради обох]
Я потер щоку і замислився. Нічний вітровій хитав напнуту над входом до хижі парусину, несучи з собою солодкий запах квітів. Край неба, над старими пасмами гір, зависли незнайомі сузір’я.
— Емпатія, або співпереживання в поемі атестується як «утікачка», зникла складова людського Абсолютного Інтелекту, — нарешті сказав я, повільно підшукуючи слова, немов розгадуючи шараду. — Складова частина свідомості людини після її еволюції в майбутньому, складова, що повернулася в наш час...
Енея дивилася на мене.
— Кібрид був кібридом Джона Кітса, — вів я далі. — Людський Син і Син Машинний...
— Ні, — неголосно заперечила Енея. — Це й була друга помилка дядька Мартіна. Кібриди Кітса не були створені для того, щоб стати домівкою емпатії у своєму часі. Вони мали тільки слугувати інструментом злиття між ТехноКордом та людством. Іншими словами, щоб з’явилася дитина.
Я подивився на її дитячі руки на своєму коліні.
— Тобто, це ти «свідомість... майже божественна вже, наскільки людство змогло запропонувати за тридцять поколінь»?
Енея тільки пересмикнула плечима.
— І ти маєш... «уяву, ладну здолати просторочас»?
— Таку уяву має кожна людина, — сказала Енея. — Просто у снах чи в уяві я можу бачити те, що має статися. Пам’ятаєш, як я казала тобі, що я пам’ятаю майбутнє?
— Ще б пак!
— Ну, так от: саме зараз я пам’ятаю, що ти пригадаєш цю нашу розмову за кілька місяців, коли лежатимеш у ліжку і терпітимеш, боюся, жахливий біль. На планеті з дуже складною назвою, у будинку, де всі будуть одягнуті у блакитне.
— Що це має означати?
— Пусте, ти дізнаєшся, що це означає, коли воно станеться. Усі неймовірності справджуються, коли хвилі ймовірності згортаються в подію.
— Енеє! — почув я власний голос, хоча вже здіймався все вище й вище в нічне небо, креслячи кола над будиночком пустелі, дивлячись згори на двох людей, себе і дівчинку, що все зменшувалися... зменшувалися... — Скажи мені свій секрет... скажи, що робить тебе месією, цією «ланкою між світами»?
— Добре, Роле, коханий, — сказала вона, раптово перетворюючись на дорослу жінку, за мить до того, як я піднявся так високо, що вже не міг роздивитися її обличчя чи ясно розчути слова крізь шум своїх крил, що мені наснилися. — Я скажу тобі. Слухай.
9
На час свого п’ятого стрибка до зоряних систем, населених Вигнанцями, спеціальне з’єднання «Гедеон» цілковито опанувало науку масового забою.
З курсу військової історії в Командному коледжі космічного флоту отець-капітан де Сойя виніс, що майже завжди, коли космічна сутичка відбувалася на відстані більшій, ніж 0,5 а. о. від планети, супутника, астероїда чи іншого стратегічного об’єкта в космосі, вона відбувалася в місці, де сходилися обидві протиборчі сторони. Він пригадував, що так велося ще на Старій Землі, у примітивних океанічних націй. Змінювалася помалу лише конструкція кораблів — триреми стародавніх греків поступалися місцем кораблям-панцирникам, але битви відбувалися частіше за все неподалік берегової лінії, при зближенні чи не впритул. Авіаносці, здатні перевести сутичку на супердовгі дистанції, назавжди поклали край такому звичаю, дозволяючи армадам завдавати ударів одна одній у відкритому морі та на значній відстані, але ці сутички значно поступалися тим легендарним морським битвам, коли великі бойові кораблі гамселили один одного в зоні прямої видимості. І навіть ще до ери крилатих ракет, тактичних ядерних боєголовок та пучкової променевої зброї справжні морські вовки Старої Землі вже ностальгували за спалахами бортових залпів та за шикуванням літерою «Т».
Космічні війни повернули до життя такі сутички на узгодженому полі бою. Славетні битви часів Гегемонії, чи то стародавні міжусобні війни з генералом Горацієм Ґленноном Гойтом та його кланом, чи то багатовікові протистояння між світами Мережі та Роями Вигнанців, зазвичай відбувалися неподалік певної планети чи розташованого в космічному просторі порталу. І відстані між комбатантами були неймовірно малі — якісь сотні тисяч кілометрів, часто лише десятки тисяч, а то й менше, дарма що на те, аби дістатися місця зіткнення, у воюючих сторін пішли світлові роки. Але таке зближення з ворогом було необхідним, зважаючи на час враження цілі лазерним ланцетником, пучковим випромінювачем або звичайними ракетами. Щоб вразити ціль ракетою на відстані однієї а. о. йшло аж сім хвилин, хай швидкість і дорівнювала світловій. Навіть за максимального форсажу процес знаходження цілі, переслідування та її знищення розтягувався на дні й тижні пошуків, контрзаходів, атак та відбивання атак ворога. Кораблям, здатним переходити в стан с-плюс, не було жодного сенсу вештатися у ворожому просторі, чекаючи на самонавідні ракети, а ініційована Церквою заборона використовувати Штінти в боєголовках й узагалі звела нанівець ефективність застосування такого озброєння. Тому за Гегемонії сценарій космічних баталій сторіччями залишався незмінним: армади стрибали в якусь точку простору, відшукували там ворожі армади, які теж стрибнули туди, або ж більш стаціонарні оборонні ЗС ворога, швидко зближувалися з ними на відстань враження, а далі — короткий, але жахливий обмін енергетичними ударами, і неминучий відступ того з противників, хто зазнав більших втрат, або повне знищення, якщо відходити тому не було куди, після чого переможець, тріумфуючи, залишав за собою поле бою.
З технічного погляду кораблі, на яких де Сойя служив раніше, були повільнішими, проте мали суттєву тактичну перевагу над військовими кораблями-Архангелами, обладнаними рушіями миттєвої дії. На те, щоб цілковито отямитися після сну в кріогенній фузі, йшли хвилини, у найгіршому разі — години; тому незабаром після виходу зі стану с-плюс капітан і весь екіпаж корабля з рушієм Гокінґа були готові ставати до бою. Використання Архангелів, навіть з урахуванням того, що Папа дозволив застосовувати на них пришвидшений та ризикований дводобовий цикл воскресіння, передбачало, що жива сила на кораблі буде готова битися не раніше ніж за п’ятдесят годин після стрибка. Теоретично, це давало тим, хто оборонявся, велику перевагу. Знову ж таки теоретично, Пакс міг би оптимізувати застосування кораблів з рушієм Гедеона, прибравши з них людські екіпажі та доручивши пілотування Штінтам. Такі кораблі могли б вискакувати у ворожому космічному просторі, вчиняти там погром та хаос і зникати раніше, ніж неприятель зрозуміє, що його атакували.