Отець Фарелл, архієпископ Робесон, губернатор Пало і ще купа посадовців бігом кинулися вслід. Кардинал Мустафа проминув коло охоронців, що зайняли позицію на колінах, і владним помахом руки наказав зробити прохід у захисному полі. Він пройшов крізь поле, не звертаючи жодної уваги на протести командира охоронців Бравнінґа та на постаті в чорній броні, що поспішили вслід за ним.
— Де перший 3... — розпочав Великий Інквізитор, пересуваючись стрибками вузькою алеєю, що вела від площі. Він ще не звик до того, що сила тяжіння на Марсі менша.
— Просто за рогом, — захекано проказав архієпископ.
— Нам краще почекати, доки зовнішні поля будуть... — спробувала вставити губернатор Пало.
— Он там, — сказав отець Фарелл, указуючи на щось попереду.
Група з п’ятнадцяти осіб зупинилася так швидко, що помічники та охоронці, котрі трималися позаду, заледве не налетіли на поважних персон.
— Святий Боже, — прошепотів архієпископ Робесон і перехрестився. Крізь прозору осмотичну маску було видно, що він побілів, як полотно.
— Ісусе! — пробурмотала губернатор Клер Пало. — Я дивлюся на ці голо й фото вже два тижні, але... Ісусе...
— Овва! — сказав отець Фарелл і зробив ще крок у напрямку першого тіла.
Великий Інквізитор приєднався до нього. Він опустився на червоний пісок на одне коліно. Спотворений труп мав такий вигляд, наче хтось створив абстрактну скульптуру з плоті, кісток та хрящів. У цій купі важко було би розпізнати людські останки, якби не зуби, які блищали в роззявленому роті, та не рука, що валялася поблизу, напівзанесена рухливою марсіанською порохнявою.
За секунду Великий Інквізитор спромігся запитати:
— Це зробили трупоїди? Можливо, птахи-стерв’ятники? Щури?
— Відповідь: ні, — сказав майор П’єт, командувач сухопутними силами Пакса на Марсі. — На плато Тарсис немає птахів ось уже два століття, з того часу, як почала розріджуватися атмосфера. Щурів теж немає... узагалі нема істот, що здатні пересуватися... їх би зафіксували детектори руху. Спостереження не припинялося з того часу, відколи це сталося.
— Тобто, це зробив Ктир, — сказав Великий Інквізитор. Не схоже було, щоби його вдалося переконати. Він розпрямився і перейшов до другого тіла. Можливо, це була жінка. Вигляд тіло мало таке, наче його вивернули нутрощами й посікли. — А це?
— Гадаємо, це зробив він, — сказала губернатор Пало. — Міліцейський патруль, що знайшов усе це, мав із собою камеру. Ось звідки та голострічка на тридцять вісім секунд, що ми вам демонстрували.
— З тих кадрів можна виснувати, наче дюжина Ктирів убиває дюжину людей, — зауважив отець Фарелл. — Там усе в тумані.
— Це знято під час піщаної бурі, — сказав майор П’єт. — А Ктир був тільки один... ми дослідили окремі зображення. Просто він рухався крізь натовп так швидко, що здавалося, ніби істот багато.
— Рухався крізь натовп, — промугикав Великий Інквізитор собі під ніс, переходячи до третього тіла, що могло належати дитині або мініатюрній жінці. — І коїв це.
— І коїв це, — сказала губернатор Пало. Вона озирнулася на архієпископа Робесона, який прихилився до стіни, щоби не впасти.
На цій ділянці вулиці було двадцять чи тридцять мертвих тіл. Отець Фарелл опустився на коліна, пробігся рукою в рукавичці по грудях першого мертвяка, тоді сунув руку всередину грудної порожнини. Плоть була мерзлою, як і кров, що вилилася з тіла чорним водоспадом.
— І тут не було й сліду хрестоформи? — запитав він неголосно.
Губернатор Пало похитала головою.
— У тих двох тілах, що їх міліція принесла із собою для воскресіння, хрестоформ не було. Якби від них залишилося хоч щось... навіть міліметр наросту чи шматочок волокна в стовбурі мозку, чи...
— Нам це відомо, — обірвав її Великий Інквізитор.
— Дуже дивно, — зауважив єпископ Ердль, експерт Священної Канцелярії з технології воскресіння. — Наскільки мені відомо, ще не траплялося таких випадків, щоби, знайшовши тіло, не можна було знайти в ньому залишків хрестоформи. Губернатор Пало, звісно, має рацію. Бодай найменшої частини хрестоформи вистачило би для Таїнства воскресіння.
Великий Інквізитор зупинився оглянути тіло, яке шварконули об залізну огорожу так, що кілки простромили його наскрізь у багатьох місцях.
— Схоже, Ктир полює на хрестоформи. Він повидирав їх із тіл до останнього мікрона.
— Це неможливо, — сказав єпископ Ердль. — Просто неможливо. Хрестоформа має понад п’ятсот метрів мікроволокон, що проростають...
— Неможливо, — погодився Великий Інквізитор. — Але можу закластися, що жодну з цих жертв не вдасться воскресити. Ктир, можливо, вирвав їхні серця, легені та горлянки, але він хотів позбавити їх саме хрестоформ.
Командер служби безпеки Бравнінґ вийшов з-за рогу у супроводі п’ятьох бійців у чорній броні.
— Ваша Превелебносте, — сказав він, використовуючи тактичний канал, на якому його міг чути тільки Великий Інквізитор. — Найгірше у сусідньому кварталі. Я вас проведу.
Кавалькада рушила за людиною в чорному, але повільно, неохоче.
ВОНИ НАРАХУВАЛИ ТРИСТА ШІСТДЕСЯТ ДВА ТІЛА. БАГАТО З НИХ валялися на вулицях, але більшість була всередині будівель чи в гаражах, ангарах та космічних кораблях у новому космопорті на околиці Арафата-куфії. Були зроблені голограми, і комісія судово-медичних експертів Священної Канцелярії занотувала місцезнаходження кожної жертви, перш ніж доправити всі тіла до моргу у передмісті Сент-Малахії. Вдалося встановити, що всі вбиті — чужопланетяни, тобто між ними не було місцевих палестинців або корінних марсіан.
Найбільше заінтригував експертів з паксівського флоту космопорт.
— Аж вісім спускових апаратів обслуговують лише злітну смугу! — здивувався майор П’єт. — Серйозна кількість! Космопорт у Сент-Малахії має тільки два. — Він подивився у пурпурове марсіанське небо. — Якщо припустити, що кораблі, які вони обслуговували, це вантажні кораблі з принаймні двома власними спусковими катерами, то тут мала бути й серйозна логістика!
Великий Інквізитор подивився на архієпископа Марса, але Робесон заперечливо підняв руки вгору.
— Ми нічого не знали про ці операції, — сказав коротун. — Я вже казав, що це були справи Opus Dei.
— Отже, — сказав Великий Інквізитор, — наскільки ми можемо виснувати, весь персонал Opus Dei мертвий... усі померли істинною, безповоротною смертю... і тепер цією справою займатиметься Священна Канцелярія. Ви не знаєте, для чого вони збудували цей космопорт? Транспортували важкі метали, наприклад? Видобували тут якісь корисні копалини?
Губернатор Пало похитала головою.
— Надра цієї планети розкопують уже понад тисячу років. Тут не залишилося важких металів, які варто було би перевозити космічним флотом. Тут немає навіть мінералів, які варто було би видобувати місцевими силами, не кажучи вже про Opus Dei.
Майор П’єт, зсунувши візор на лоба, почухав неголене підборіддя.
— Але щось звідси відвантажували, Ваші Світлості... І то у великій кількості. Вісім спускових апаратів, розгалужена система радарів, автоматична система безпеки.
— Якщо Ктир... чи хто би там то не був... не знищив комп’ютери та системи запису... — розпочав командир Бравнінґ.
Майор П’єт похитав головою:
— Ктир тут ні до чого. Комп’ютери було знищено ще раніше, спочатку вірусами, а потім ще й кумулятивними вибухами. — Він обвів поглядом спорожнілу адміністративну будівлю. Крізь отвори, незважаючи на ущільнення, вже просочився червоний пісок. — Я гадаю, що ці люди самі знищили свої файли ще до того, як тут з’явився Ктир. Maбуть, вони збиралися вшиватися звідси. Ось чому всі катери були у передстартовому стані... Їхні бортові комп’ютери було налаштовано на зліт.
Отець Фарелл кивнув, погоджуючись.
— Але ми маємо лише орбітальні координати. І жодних записів щодо того, з ким чи з чим вони збиралися зустрітися.
Майор П’єт поглянув крізь вікно на пилову бурю, що лютувала надворі.