Коли вони зависли над потрібним селищем — хоча було явним перебільшенням називати «селищем» чотири ряди саманних будиночків уздовж західного берега каналу, адже на шляху від бази вони бачили сотні таких будівель — екранольоти їх наздогнали. Вони саме заходили на посадку, коли Немез підшуковувала ділянку, досить простору й тверду, яка би витримала спусковий катер.
Двері саманних хаток було розфарбовано в яскраві спектральні кольори. Люди на вулицях мали на собі широкі мантії таких самих тонів. Немез була в курсі цього кольорового шоу: вона звернулася до пам’яті корабельного комп’ютера, а ще скачала інформацію із зашифрованих файлів бази в Бомбасіно щодо людей Спектральної Спіралі. Цікавим у цій інформації було тільки те, що ці людські диваки не поспішали навернутися й прийняти хрестоформу і зволікали з визнанням влади Пакса. Тобто від них можна було очікувати, що вони візьмуться переховувати від влади бунтівну шмаркачку, хлопця й однорукого андроїда.
Екранольоти сіли на насип уздовж каналу. Немез посадила спусковий апарат на галявині в парку, частково зруйнувавши артезіанський колодязь.
Ґіґес засовався в кріслі другого пілота й запитливо вигнув брову.
— Сцилла та Бріарей вийдуть і зроблять формальний обшук, — голосно промовила Немез. — Ти залишишся тут зі мною. — Вона відзначила без пихи та чванства, що її клони-близнюки давно вже визнали за нею право віддавати накази, незважаючи навіть на те, що Три Елементи винесли їй смертний вирок у разі ще одного провалу, а її клони були готові цей вирок у разі потреби виконати.
Сцилла та Бріарей зійшли трапом та пройшли крізь юрбу людей у яскравому одязі. Військові в бойових броньованих обладунках, з обличчями, закритими шоломами, підтюпцем висунулися їм назустріч. Спостерігаючи за всім цим дійством через загальний оптичний канал, а не через променевий канал або відеопередавач, Немез упізнала голос полковника Вінари. Той казав у мікрофон у своєму шоломі:
— Мер — це жінка на ім’я Сес Ґіа — відмовляється надати нам дозвіл на обшук домівок.
Немез побачила презирливу посмішку Бріарея — та віддзеркалилася у полірованому візорі полковника. Це було наче дивитися на власне віддзеркалення, хіба кістки черепа трохи масивніші.
— І ви дозволите, щоби ця... мер... ставила вам свої умови? — запитав Бріарей.
Полковник Вінара підняв руку в рукавиці з розтрубом.
— Пакс визнає місцеві адміністрації, доки вони є частиною його протекторату.
— Ви казали, що лікар Моліна залишила тут вартувати паксівського військового... — нагадала йому Сцилла.
Вінара кивнув. Мікрофон у видозмінному шоломі багаторазово підсилював його сопіння.
— Цього вартового не видно й сліду. Ми намагаємося вийти з ним на зв’язок відтоді, як вилетіли з Бомбасіно.
— А хіба той вояк не має вживленого чипа, що дозволив би відслідкувати його місцезнаходження? — спитала Сцилла.
— Ні, чип вбудовано в його броньовані обладунки.
— І?..
— Ми знайшли його бронежилет і все інше в колодязі за кілька вулиць звідси, — відповів полковник Вінара.
— Припускаю, що вартового в тих обладунках не було, — спокійно зауважила Сцилла.
— Ні, — підтвердив полковник, — лише жилет та шолом. Тіла в колодязі не виявилось.
— Шкода, — констатувала Сцилла. Вона повернулася йти, але зупинилася й поглянула на полковника. — Тільки обладунки, кажете? А зброя?
— Жодної зброї, — похмуро відповів Вінара. — Я наказав обшукати всі вулиці, ми опитуватимемо місцевих, поки хтось не вкаже на будинок, де лікар Моліна затримала того втікача. Цей будинок ми оточимо й запропонуємо усім, хто всередині, здатися. Я вже зробив... м-м-м... запит в цивільний суд у Бомбасіно, щоб отримати дозвіл на обшук.
— Чудовий план, полковнику, — сказав Бріарей. — Якщо тільки черговий льодовиковий період не розпочнеться раніше.
— Льодовиковий період? — перепитав полковник Вінара.
— Не звертайте уваги, — сказала Сцилла. — Якщо такий план дій вас влаштовує, ми допоможемо вам у пошуках на сусідніх вулицях, поки ви чекатимете на дозвіл обшукати домівки. — Вона приховано звернулася до Немез внутрішнім каналом: — Що далі?
— Залишайся з ним і роби те, що ти запропонувала, — передала їй Немез. — Будь ввічливою та законослухняною. Нам не треба, щоби ці ідіоти були поруч, коли ми знайдемо Ендіміона або дівку. Ми з Ґіґесом перемкнемося на прискорення.
— Вдалого полювання, — передав Бріарей.
Ґіґес уже чекав біля шлюзу. Немез сказала:
— Я беру на себе місто, ти вирушай каналом униз, до арки порталу. Пильнуй, щоб ані з того, ані з цього боку не прошмигнув хтось неперевірений. Якщо знадобиться щось повідомити стислим променем, відімкнеш видозмінення. Я теж періодично повертатимуся в нормальну фазу й перевірятиму зв’язок. Якщо знайдеш його чи дівку, посигналь. — Існувала можливість спілкуватися на загальному каналі й у видозміненому стані, але при цьому витрати енергії зростали неймовірно, значно перевищуючи навіть ті колосальні затрати, що йшли на видозмінення як таке. Тому значно економніше було раз у раз набувати людської подоби і в реальному часі перевіряти смугу зв’язку. Навіть однісінький сигнал тривоги дорівнюватиме річному енергетичному бюджетові цієї планети.
Ґіґес кивнув, і вони обоє видозмінилися синхронно, перетворившись на дві хромовані скульптури — оголені чоловік та жінка. Вони пройшли крізь шлюз. Повітря навкруги наче загусло, а світло стало інтенсивнішим. Звуки зникли. Будь-який рух зупинився. Людські постаті перетворилися на статуї, трохи нечіткі, не сфокусовані. Їхні мантії, що тріпотіли на вітрі, застигли твердими брижами, наче бронзові драпіровки на старовинних скульптурах.
Немез не розуміла фізичної природи зсуву фаз. Їй не треба було її розуміти, щоби переходити в бойовий режим, видозмінюючись. Вона знала тільки, що це не пов’язано ні з антиентропійним, ані з гіперентропійним втручанням у час — хоча Абсінт із майбутнього опанував обидві ці нібито фантастичні технології, — а також це не має нічого спільного з реальним прискоренням, що супроводжується звуковими ударами та різким підвищенням температури. Переходячи до іншої фази, вона наче робила крок убік і потрапляла до кишені в кордоні часопросторового континууму.
— Ви станете, у найкращому розумінні цього слова, щурами, що бігають у стінах часу, — сказав один Штінт із Корду, причетний до створення Немез та її клонів.
Немез не бачила нічого образливого в такому порівнянні. Вона знала, які неймовірні обсяги енергії передає Корд їй та її клонам через Поєднувальну Безодню щоразу, коли вони здійснюють перехід зі зсувом фази. Елементи Корду, напевне, з повагою ставляться до них, хай вони навіть просто інструменти в їхніх руках, якщо надають їм стільки енергії.
Дві дзеркальні постаті стрімко спустилися трапом й розійшлися в протилежних напрямках: Ґіґес попростував на південь, до порталу, а Немез пройшла повз завмерлих Сциллу та Бріарея, повз скам’янілі статуї, на які перетворилися військові та громадяни Спіралі, та попрямувала до містечка, що лежало у них за спинами.
Час і не зрушився — буквально! — а вона вже знайшла той будинок, де в кутовій кімнаті, вікна якої дивилися на канал, спав вартовий, прикутий наручниками до бильця ліжка. Вона продивилася файли, що скачала з бази в Бомбасіно, щоб ідентифікувати його особу: лузієць на ім’я Ґеррін Паутц, тридцять вісім стандартних років, лінюх, латентний алкоголік, два роки до виходу у відставку, шість дисциплінарних стягнень, три відсидки на гауптвахті, перевід на гарнізонну службу з виконанням тільки наземних обов’язків... Далі Немез читати не стала й стерла файл. Цей солдат її не цікавив.