Поза палацом коїлося бозна-що. Усі екранольоти та катери-скорпіони стояли на приколі, злітати їм було заборонено. Космопорт працював лише кілька годин на добу, коли самум ненадовго стишувався. Наземні машини, що стояли припарковані, швидко перетворилися на горби й намети червоного піску, і навіть фільтри військового класу нездатні були захистити двигуни й електроніку. Кілька старовинних тракторів на гусеничному ходу та всюдиходів поставляли до столиці провіант і новини, між орбітою та космопортом курсували кілька шатлів на термоядерних рушіях, але фактично всі урядові та військові установи на Марсі стали на мертвий якір.
На п’ятий день самуму прийшло повідомлення про напад палестинців на бази Пакса на плато Тарсис. Майор П’єт, небагатослівний командувач сухопутними силами при губернаторі, взяв на підмогу змішаний загін бійців Пакса та місцевої гвардії і відбув на місце сутичок на тракторах та гусеничних БТРах. Вони потрапили в засідку за сотню кілометрів від плато, і П’єт повернувся до Сент-Малахії лише з половиною загону.
Ще за тиждень прийшло повідомлення про атаки палестинців на дюжину гарнізонних постів в обох півкулях. З гарнізоном у западині Еллада зв’язок був втрачений, а станція на південному полюсі передала по радіо на «Джибріль», що їй залишається тільки здатися нападникам.
Губернатор Клер Пало — вона наразі притулилася в крихітному офісі, що належав одному з її помічників — порадилася з архієпископом Робесоном та Великим Інквізитором і направила до оточених гарнізонів тактичне термоядерне та плазмове озброєння. Кардинал Мустафа дав дозвіл використати «Джибріль» як платформу для розміщення зброї в боротьбі проти палестинців, і станція «Південний Полюс Один» була дощенту випалена з орбіти. Місцева гвардія, військо Пакса, морська піхота, Швейцарська гвардія та команда Священної Канцелярії зосередилися на тому, щоб убезпечити від можливого нападу столицю Сент-Малахію, з її собором та Губернаторським палацом. Якщо хтось із аборигенів робив спробу дістатися міста крізь невщухаючу пилову бурю без розпізнавального радіомаяка, виданого Паксом, його знищували ланцетним променем ще за вісім кілометрів від периметра оборони. Тіла підібрали пізніше, і деякі з них, як виявилося, дійсно належали палестинським партизанам.
— Цей самум не може тривати вічно! — вибухнув ремствуваннями командер Бравнінґ, голова служби безпеки Священної Канцелярії.
— Він може тривати ще три або й чотири стандартні місяці, — відказав майор П’єт, з обпеченими та перебинтованими грудьми. — Може, й більше.
Розслідування Священної Канцелярії не дало жодних результатів: поліціянтів, які першими натрапили на картину різанини в Арафат-куфії, допитали ще й з правдоказом і за допомогою нейрозондів, але їхні свідчення не змінилися; судово-медичні експерти Священної Канцелярії разом із коронерами при шпиталі в Сент-Малахії дійшли висновку, що жодне з триста шістдесяти двох тіл не можна воскресити — Ктир видер їхні хрестоформи, не залишивши ні міліметра тканини; за допомогою дронів миттєвої дії на Пацем надіслали запити з метою ідентифікувати жертви, а, головне, з’ясувати характер операцій Opus Dei на Марсі та зрозуміти, навіщо знадобився новий величезний космопорт; втім, коли за два місцеві тижні дрон повернувся, він привіз тільки ідентифікаційні коди загиблих, без жодного пояснення, що пов’язувало їх із Opus Dei та що вони робили на Марсі.
На п’ятнадцятий день нескінченної пилової бурі, нових рапортів про те, що напади палестинців на конвої та гарнізони тривають, довгих допитів та безрезультатного вивчення свідчень Великий Інквізитор з полегшенням отримав від капітана Вулмака з «Джибріля» секретне повідомлення стислим променевим каналом про надзвичайну подію, яка вимагала, щоби Великий Інквізитор разом зі своїм ескортом негайно повернувся на орбіту.
«ДЖИБРІЛЬ» БУВ ОДНИМ ІЗ НАЙСУЧАСНІШИХ ЗОРЕЛЬОТІВ класу Архангел. Він справив велике враження на кардинала Мустафу своєю функціональністю та вбивчою силою, коли той наближався до нього на своєму спусковому катері. Великий Інквізитор не знався на військових кораблях, проте навіть він не міг не помітити, що капітан Вулмак трансформував зореліт, привівши його у бойову готовність: усі випітні точки зникли під оболонкою корабля, так само як і ґрати, всіяні безліччю давачів; виступ, у якому розміщався рушій Гедеона, вкрився бронею, здатною відбивати лазерні промені, а амбразури для ведення вогню з усіх видів озброєння, навпаки, були відкриті. Позаду Архангела висів Марс — диск кольору засохлої крові, і в савані пилу. Кардинал Мустафа щиро сподівався, що він бачить його востаннє.
Отець Фарелл звернув увагу кардинала Мустафи на те, що всі вісім факельників марсіанського флоту знаходяться в межах п’ятиста кілометрів від «Джибріля». За космічними мірками — надзвичайно щільна оборонна позиція. Великий Інквізитор зрозумів, що йдеться про щось дуже серйозне.
Катер Мустафи увійшов до доку першим, у передкамері повітряного шлюзу на кардинала вже чекав капітан Вулмак. Внутрішнє поле підтримувало в камері потрібну силу тяжіння.
— Прошу вибачення, що перервав ваше розслідування, Ваша Превелебносте, — розпочав капітан.
— Облиште це, — промовив кардинал Мустафа, витрушуючи пісок із фалд своєї мантії. — Розповідайте, чому така терміновість?
Вулмак кинув погляд на почет, що показався за спиною Великого Інквізитора: отець Фарелл, само собою, а за ним командир охоронців Бравнінґ, три референти Священної Канцелярії, сержант морської піхоти Нелл Каснер, спеціаліст із воскресіння єпископ Ердль, а також майор П’єт, колишній командувач сухопутними силами, якого кардинал Мустафа звільнив зі служби у губернатора Пало й забрав до себе.
Великий Інквізитор помітив, що капітан вагається.
— Ви можете говорити відверто, капітане. Усі, кого ви бачите, допущені до секретів Священної Канцелярії.
Вулмак кивнув.
— Ваша Превелебносте, ми знайшли корабель.
Погляд кардинала Мустафи виказав, що він не розуміє, про що йдеться.
— Той надпотужний вантажний корабель, який, очевидно, вилетів з Марса того дня, коли відбулася різанина, — продовжив капітан. — Ми знали, що їхні спускові апарати курсували між планетою та невідомим вантажним кораблем.
— Так, — сказав Великий Інквізитор, — але ми вважали, що він давно зник-перемістився до якоїсь зоряної системи, куди і тримав курс.
— Так, сер, — відказав Вулмак, — але оскільки малоймовірний шанс, що цей корабель ніколи не робив стрибка у с-плюс, усе-таки існував, я наказав катерам обшукати планетну систему. Ми знайшли вантажний корабель у поясі астероїдів.
— Він туди й прямував? — запитав Мустафа.
Капітан заперечливо похитав головою:
— Гадаю, ні, Ваша Превелебносте. Корабель мертвий і холодний. Перевертається. Наші пристрої показують, що на кораблі нема живих, усі системи не працюють... навіть термоядерний рушій.
— Але це міжзоряний вантажний корабель? — запитав отець Фарелл.
Капітан повернувся до високого, драбинчастого священика.
— Так, отче. Корабель Флоту Його Святості «Сайгон Мару». Вантажомісткість — три мільйони тонн руди насипом. У космосі ще з часів Гегемонії.
— Гільдія, — стиха сказав Великий Інквізитор.
Вулмак дивився похмуро.
— Так, колись він належав їм, Ваша Превелебносте. Але ми знайшли записи, згідно з якими «Сайгон Мару» був списаний із флоту Торговельної Гільдії на металевий брухт вісім стандартних років тому.
Кардинал Мустафа й отець Фарелл обмінялися поглядами.
— Ви вже побували на цьому кораблі, капітане? — запитав командир Бравнінґ.
— Ні, — відповів Вулмак. — Оскільки тут замішана політика, я подумав, що краще буде запросити сюди Його Превелебність і отримати від нього дозвіл обшукати корабель.
— Дуже добре, — промовив Великий Інквізитор.
— Крім того, — сказав капітан Вулмак, — я хотів, щоби мій корабель був укомплектований підрозділами морських піхотинців і швейцарських гвардійців.