Отець-капітан де Сойя взяв шифрограму до відома й наказав змінити курс. Командер Ліблер відстежив на променевому каналі, що матір-капітан Стоун, капітан «Габриїла», зробила так само. «Адмірал не залишає „Рафаїл“ без нагляду, — подумав перший помічник, — схоже, де Сойї не довіряють не тільки мої шефи».
Це не тягнуло на захоплюючу погоню. Сказати правду, це взагалі не було схоже на погоню. Враховуючи гравітаційну динаміку системи, факельникам Вигнанців зі старовинними рушіями Гокінґа знадобилось би приблизно чотирнадцять годин, аби досягти релятивістських швидкостей, необхідних для спін-стрибка. Архангели могли вийти на вогневі позиції за чотири години. У Вигнанців не було зброї, яка була би здатна бити крізь усю систему і вразити Архангели, а в «Габриїла» і «Рафаїла», попри те, що запаси їхні вичерпувалися, було ще достатньо боєприпасів, аби знищити факельники дванадцять разів. Якщо інші засоби не принесуть успіху, вони задіють смертепромені, хай як вони гребують цією зброєю.
Командер Ліблер був за штурвалом, бо священик-капітан пішов до свого кубрика передрімати кілька годин, коли обидва Архангели обігнули сонце, виходячи на вогневі позиції. Решта спеціального з’єднання «Гедеон» на той час давно вже перемістилася. Ліблер крутнувся в антигравітаційному кріслі, щоби подати сигнал капітанові, як раптом діафрагма люка розчинилася й отець-капітан де Сойя у супроводі ще кількох осіб увійшов до рубки. На якусь мить Ліблер забув про свої підозри, забув навіть, що йому платять за те, щоби він їх мав, і тільки витріщався на неймовірну компанію. Крім капітана, там був іще сержант швейцарських гвардійців, Ґреґоріус, і двоє його людей. Також серед присутніх знаходилися командер Карел Шан, інженер систем озброєння, лейтенант Пол Деніш, енергетик, командер Бетц Арґойл, еколог, і лейтенант Еліа Хусейн, інженер-механік.
— Що в біса... — розпочав перший помічник Ліблер і... затнувся. Сержант швейцарських гвардійців тримав у руці нейронний приголомшувач, спрямований просто в обличчя Кабану.
Кабан Ліблер тижнями тягав із собою флешетний пістолет, засунувши його за халяву черевика, але тієї миті він про нього навіть не згадав. На нього ніколи раніше не наставляли зброї, навіть приголомшувача, й ефект виявився таким разючим, що він заледве не надзюрив собі в панталони. Кабан сконцентрувався на тому, щоби цього не сталося. А це заважало йому сконцентруватися ще на чомусь.
Одна з десантниць підійшла до нього й витягла пістолет із його черевика. Ліблер утупився на нього, так наче ніколи раніше не бачив.
— Кабане, — промовив отець-капітан де Сойя. — Мені шкода, що ми маємо так вчинити. Ми проголосували й вирішили, що у нас нема часу спробувати переконати тебе приєднатися до нас. Доведеться тобі трохи побути деінде і не плутатися під ногами.
Пригадуючи всі діалоги з голодрам, які йому довелося бачити, Кабан заревів:
— Вам це не вдасться! «Габриїл» вас знищить! Вас усіх віддадуть на тортури та повісять. Ваші хрестоформи видеруть вам просто із...
З приголомшувача в руці сержанта пролунало гудіння, і Кабан Ліблер неодмінно гепнувся би мордою об підлогу, якби десантниця не підхопила його й обережно не вклала на плитку.
На місце Кабана за командний пульт сів отець-капітан де Сойя.
— Зійдіть з цього курсу, — наказав він лейтенантові Maйєру через мікрофон у шоломі. — Задайте наші координати переміщення. Повне аварійне прискорення, повна бойова готовність. — Священик-капітан подивився на Ліблера. — Покладіть його до його воскресальних ясел і встановіть режим зберігання.
Бійці потягли непритомного геть із рубки.
ЩЕ ПЕРЕД ТИМ, ЯК ОТЕЦЬ-КАПІТАН ДЕ СОЙЯ НАКАЗАВ встановити внутрішнє захисне поле «Рафаїла» на нульову гравітацію, як того вимагала бойова готовність, він зазнав короткого, але п’янкого відчуття польоту. Саме так почувається людина, яка зістрибнула зі скелі, почувається ту коротку мить, поки сила тяжіння не засвідчить свій абсолютний імператив. Насправді їхній корабель наразі стогнав під прискоренням 600 g, а це на 180 відсотків перевищувало звичайне прискорення під час розгону. Будь-який збій захисного поля миттєво вбив би всіх на борту. Але до точки переміщення йти було менше сорока хвилин.
Де Сойя не був упевнений, чи він чинить правильно. Думка про те, що він зрадив Церкву та Флот Пакса, була для нього найжахливішою. Але він знав: якщо він і насправді має безсмертну душу, вибору в нього не залишається.
А ще отець-капітан де Сойя відчував руку Провидіння. Як інакше можна пояснити те неймовірне везіння, що з ним на цей фатальний бунт зголосилися піти ще семеро вояків?
Тобто, восьмеро, якщо рахувати разом із ним. Із команди з двадцяти вісьмох осіб. Решта двадцять, приголомшені, спали по своїх воскресальних яслах. Де Сойя знав, що вісьмох осіб цілком достатньо, щоби керувати «Рафаїлом» і всіма його системами за більшості обставин: йому пощастило — чи це було благословення, — і на його бік пристали кілька офіцерів, які відігравали важливу роль на кораблі. Спочатку він гадав, що буде тільки з Ґреґоріусом та двома його гвардійцями.
Першими із закликом до бунту виступили три швейцарські гвардійці після «зачистки» другого пологового астероїда в системі Люцифера. Так, вони присягали на вірність Паксу, Церкві та Швейцарській гвардії, але знищення купи немовлят для них надто скидалося на вбивство. Ланцетні стрільці Дона Фу й Енос Дельрино спочатку звернулися до свого сержанта, а потім пішли разом із Ґреґоріусом до сповідальні отця-капітана де Сойї зі своїм планом, як дезертирувати. Вони хотіли попросити про відпущення гріхів за те, що вони збираються переміститися на кораблі до однієї із систем Вигнанців. Де Сойя запропонував їм розглянути альтернативний план.
Лейтенант Майєр, спеціаліст із системи рушіїв, прийшов до сповіді з тими самими сумнівами. Оптове знищення прекрасних янголів з енергетичними крилами, за яким він спостерігав на тактичному каналі, сповнило серце юнака огидою, і він відчув бажання повернутися до релігій своїх прадідів — юдаїзму й ісламу. Натомість він прийшов сповідатися у тому, що його віра слабшає. Отець-капітан де Сойя вразив Майєра, сказавши, що сумніви останнього не суперечать християнству.
Наступними днями до сповідальні розповісти, чому їх мучить сумління, завітали командер Бетц Арґойл, котра відповідала на кораблі за параметри середовища, та лейтенант Пол Деніш, який опікувався енергетичними системами.
Деніша переконати було найважче, але тривалі перешіптування із сусідом по кубрику — лейтенантом Майєром зробили свою справу.
Командер Карел Шан, головний зброяр, приєднався до заколотників останнім: офіцер, відповідальний за системи озброєння корабля, не міг більше віддавати накази застосовувати смертепромені. Він уже три тижні не міг заснути.
Останній день у системі Люцифера продемонстрував де Сойї, що більше ніхто з офіцерів до них не пристане. Усі вони розцінювали свою роботу як неприємну, але необхідну. Якщо на них натиснути, зрозумів він, більшість з офіцерів на борту та решта швейцарських гвардійців пристануть до першого помічника, Кабана Ліблера. Отець-капітан де Сойя і сержант Ґреґоріус вирішили не давати їм такого шансу.
— «Габриїл» нас викликає, отче-капітане, — повідомив лейтенант Деніш. Він узяв на себе керування пультом систем зв’язку, окрім керування своїм штатним пультом енергетичних систем.
Де Сойя кивнув.
— Усім перевірити, чи активовані ваші воскресальні ясла, — сказав він, розуміючи, що цей наказ зайвий. Кожен член екіпажу під час бойової готовності чи переміщення с-плюс займав місце на антигравітаційному кріслі, яке водночас було обладнане як воскресальні ясла.
Перш ніж увійти до тактичного простору, де Сойя перевірив траєкторію на дисплеї центрального комп’ютера. Вони віддалялися від «Габриїла», хоча другий Архангел розігнався до трьохсот g і змінив курс, щоби йти паралельно з «Рафаїлом». Планетну систему Люцифера все ще переповзали п’ять факельників Вигнанців, пробираючись до власних точок стрибків. Де Сойя подумки побажав їм удачі, розуміючи, втім, що своїм існуванням ці кораблі завдячують тому, що «Рафаїл» своїм загадковим курсом на мить відволік увагу «Габриїла». Він перемкнувся на тактичне моделювання.