Де Сойя завагався. Він не міг списувати на таємний наказ свою поспішну втечу з прискоренням шістсот g — адже куди б не прямував «Рафаїл», у точці призначення на його команду чекало повільне воскресіння, не менше двох днів, і тільки після цього екіпаж зміг би приступити до будь-яких дій. Він стежив за очима Стоун, водночас спостерігаючи за крихітним зображенням «Габриїла», що, розвивши прискорення до трьохсот g, стояв на стовпі білого пломеню. Стоун могла спробувати знищити їхні захисні поля, давши по них ракетний залп. Де Сойя не хотів стріляти у відповідь ані ракетами, ні ланцетними променями. Він не хотів знищити «Габриїл», перетворивши його на пару. Він вирішив зрадити Церкву та Пакс, але не збирався ставати вбивцею, що несе істинну смерть.
В такому разі нехай будуть смертепромені.
— Добре, Хален, — відповів він по-дружньому. — Зараз я накажу Ліблеру перейти на двісті g, щоби ви могли нас наздогнати. — Він трохи повернув голову, удаючи, що концентрується на субвокальному наказі.
Напевно, він при цьому смикнув рукою. Стоун зробила так само, піднявши невидиму зброю трохи вище, коли натиснула на курок.
За ту частку секунди, що лишалася до ураження, отець-капітан де Сойя встиг помітити вісім жаринок, що відірвалися від зображення «Габриїла» в тактичному просторі: Стоун не хотіла ризикувати і вирішила краще перетворити «Рафаїл» на пару, ніж дати йому втекти.
Віртуальне зображення матері-капітана відкинулося назад і розвіялося — це смертепромінь ударив по її кораблю, і зі смертю всіх людських істот на борту зв’язок розірвався.
Менше ніж за секунду після цього отець-капітан де Сойя відчув, як його висмикнуло з модельованого простору, коли нейрони в його мізках буквально підсмажилися. Кров ринула йому з очей, із вух та з рота, але священик-капітан був уже мертвий, як і всі члени екіпажу, що були у цей момент при свідомості: сержант Ґреґоріус та два його гвардійці, котрі знаходилися на найвищій палубі, лейтенант Майєр, командер Арґойл, лейтенант Деніш, інженер Шан у кабіні.
А ще за шістнадцять секунд вісім ракет із рушіями Гокінґа увірвалися в реальний простір і вибухнули з обох боків мовчазного «Рафаїла».
ҐІҐЕС У РЕАЛЬНОМУ ЧАСІ СТЕЖИВ, ЯК РОЛ ЕНДІМІОН попрощався з сімейкою в червоних одежах, сів у каяк і повеслував до арки порталу. На планеті тривало подвійне сонячне затемнення.
Над рікою-каналом розквітали феєрверки, а з міста, що лежало вздовж каналу, лунало дурне тисячоголосе улюлюкання. Ґіґес приготувався піти по воді, щоби вихопити потрібну людину з її каяка. За планом, якщо цей Рол Ендіміон буде сам, він залишить його живим, аби згодом допитати на борту зорельота, що чекав на орбіті, оскільки метою операції було знайти дівчинку Енею. Але чому би не зробити так, щоби тому каякеру було не з руки опиратися чи втікати? Ґіґес вирішив, знаходячись у бойовому режимі, перетяти Ендіміону сухожилля на руках і ногах. Він зробить це миттєво, хірургічно чітко, так щоби людина не могла померти від крововтрати раніше, ніж за неї візьметься бортовий автохірург і поверне її до придатного для допиту стану.
Сюди, до арки порталу, Ґіґес дістався, миттєво пробігши шість кілометрів. Минаючи дорогою завмерлі постаті та транспортні засоби, він перевіряв перехожих та химерні вітроцикли. Опинившись біля арки і заховавшись серед купки верб на високому березі, він перемкнувся на реальний час. Він мав стежити, щоби розшукуваний не пройшов крізь портал. А Немез подасть йому сигнал, якщо знайде втікача в одному з будинків.
Ґіґес прочекав двадцять хвилин. Упродовж цього часу він спілкувався зі Сциллою та Бріареєм внутрішнім каналом, але від Немез жодної звістки не було. Дивно. Усі вони вважали, що в бойовому режимі вона знайде втікача за кілька секунд реального часу. Ґіґес не тривожився — він не був здатний на тривогу в прямому сенсі цього слова. Він припускав, що Немез веде пошуки, розширюючи кола, і часто перемикається на реальний час, щоби перевіряти лінії зв’язку. Мабуть, він перевіряв зв’язок у ті проміжки часу, коли вона перебувала у видозміненому стані. Крім того, він розумів, що Немез була першим виробом в їхній ланці і мала певні недоліки порівняно з наступними клонами. Вона не настільки звикла користуватися внутрішнім зв’язком, як Сцилла, Бріарей і він сам. Чесно кажучи, Ґіґес вважав би доцільним, якби їм наказали витягти Немез зі скелі на Божегаї та знищити.
Рух на каналі був жвавий. Щоразу, коли до арки наближалося судно — хоч зі сходу, хоч із заходу, — Ґіґес залишав свою схованку, йшов по ніздрюватій поверхні води, обшукував його та перевіряв пасажирів. З деяких він знімав одяг, щоби пересвідчитися, що це не перевдягнуті Ендіміон, або андроїд А. Беттік, або дівчинка Енея. Про всяк випадок він усіх обнюхував і брав матеріал на біопсію, щоби впевнитися, що перед ним мешканці Вітас-Ґрей-Баліана-Б. Так воно й було. В усіх випадках.
Щоразу після перевірки він повертався на берег і звірявся зі своїм годинником. Через вісімнадцять хвилин після того, як він залишив корабель, арку облетів паксівський екраноліт, а тоді ще й пролетів під нею. Потрапити всередину й обшукати екраноліт виявилося би досить марудною операцією, хай навіть у видозміненому стані, але на борту вже була Сцилла, котра приєдналася до вояків, що вели розшук, тому Ґіґес міг не витрачати на це зусиль.
— От нудота! — сказала Сцилла по внутрішньому каналі.
— Еге ж, — погодився Ґіґес.
— А де Немез? — долучився до розмови Бріарей, котрий перебував у місті. Неповороткі військові нарешті отримали по радіо дозвіл на обшуки і тепер переходили з будинку до будинку.
— Вона не виходила на зв’язок, — відповів Ґіґес.
Затемнення та церемоніальне безглуздя, що його супроводжувало, були у розпалі, коли він побачив вітроцикл із фургоном. Фургон зупинився, і звідти виліз Рол Ендіміон. Ґіґес був упевнений, що це саме він. Співпадав не тільки візуальний ряд, а й його особистий запах, який їм скинула Немез. Ґіґес міг негайно застосувати зсув по фазі, наблизитися до завмерлої живої картини та зробити біопсію цьому хлопцеві. Але сенс? Це стовідсотково той, хто їм потрібний.
Замість того, щоби зробити повідомлення внутрішньою лінією, спільною для всіх клонів, і подати екстрений сигнал Немез, Ґіґес зачекав ще хвилину. Це очікування його тішило, і він не хотів зіпсувати момент, розділивши його з іншими. Він вирішив, що краще буде викрасти Ендіміона, коли він розстанеться з родиною Спектральної Спіралі, яка наразі махала на прощання людині, котра вже сиділа в каяку.
Ґіґес спостерігав, як Рол Ендіміон, веслуючи, спрямував свій сміховинно нікчемний човник на серединну течію ріки, що розширялася в цьому місці. Йому спало на думку, що, мабуть, краще буде прихопити разом із Ендіміоном і каяк: люди Спектральної Спіралі, котрі залишилися на березі, саме й чекають, що він зникне, якщо збирається втекти крізь портал. Вони побачать спалах, і Ендіміон зникне; вони вважатимуть, що він телепортувався. Ґіґес у бойовому режимі забере й людину, і човен у своє зсунуте по фазі поле, яке пошириться й на них. Каяк може теж виявитися корисним, щоби дізнатися, де переховується та дівка Енея: на ньому мають бути присутні запахи іншої планети, а може, про щось розкажуть його конструкція та прийоми виготовлення.
Люди на берегах каналу вигукували щось і співали. Затемнення стало повним. Над рікою розпускалися кущі феєрверків, відкидаючи барокові тіні на іржаву арку порталу. Ендіміон більше не дивився на родину Спектральної Спіралі, що махала йому вслід із берега, а сконцентрувався на тому, щоби, допомагаючи собі веслами, триматися найшвидшої течії, що несла його до арки.
Ґіґес підвівся, солодко потягнувся й зібрався перемкнутися на зсунуту фазу.
Зненацька в темряві виникла постать, просто за кілька сантиметрів від нього. Величезна, не менше трьох метрів на зріст, вона нависла над ним.
«Цього не може бути, — подумав Ґіґес. — Я би відчув деформацію поля!»
Барвисті ракети висвітлили криваво-червоними відблисками хромовану броню чудовиська. Жовті, білі, малинові квітки феєрверків розпускалися в небі й дробилися, відбиваючись від металевих ікл, хромованих шипів та сріблястих поверхонь. На мить Ґіґес побачив власне віддзеркалення, своє обличчя, викривлене та перелякане, а потім він видозмінився.