Фазовий перехід тривав менше мікросекунди. Але якимсь чином одна з кігтистих чотирьох рук істоти розітяла ще не зовсім сформоване поле. Пальці-вістря прорізали синтеплоть і м’язи, націлившись на одне із сердець Ґіґеса.
Ґіґес не ухилився від нападу, а атакував у відповідь, розмахуючи сріблястою, вже видозміненою рукою, наче це була горизонтальна гільйотина. Його рука здатна була пробити сплав вуглецю з металевими віскерами, наче намоклий картон. Але металевий тулуб, що виник попереду, Ґіґесові пробити не вдалось. Почувся грюкіт, посипалися іскри, і рука його відлетіла, променева та ліктьова кістки розторощилися, пальці заніміли.
В той же час лапа з кігтями розтрощила його грудну клітку й черево, витягуючи мотки кишок — кілометри оптичного мікроволокна. Ґіґес зрозумів, що його розтяли від пупка до грудини. Але це не мало значення. Він усе ще міг функціонувати.
Ґіґес стиснув правицю, перетворивши її на гострий дрючок, і викинув її, націлившись на очі, що горіли червоним. Це був убивчий удар. Але щелепи, великі, наче ківш екскаватора, відкрилися й закрилися швидше, ніж відбувається зсув фази, і перекусили йому руку вище зап’ястка.
Ґіґес кинувся на монстра, намагаючись злити своє і його поля, силуючись дістати власними зубами ворожу плоть. Дві гігантські руки вхопили його, пальці-ножі пройшли крізь поле зі зсувом по фазі й увійшли в тіло, міцно утримуючи його. Хромована голова різко хитнулася вперед: гострі, наче голки, шипи прохромили праве око Ґіґеса й увійшли у лобову частку мозку.
Ось тоді Ґіґес закричав — не через біль, хоча він уперше у своєму короткому житті відчув щось схоже на біль, — а через лють, чисту, безмежну лють. Його зуби клацали та дзвеніли, наче леза мечів, коли він відчайдушно рвався до горлянки монстра, але три руки тримали його на недосяжній відстані.
А тоді чудовисько вирвало обидва серця Ґіґеса й закинуло їх далеко у воду. Наступної наносекунди воно кинулося вперед, прокусило Ґіґесу горло й одним порухом ікл розірвало спинний мозок, виготовлений із вуглецевого сплаву. Голова Ґіґеса відокремилася від тіла. Він старався перемкнутися на телеметричне керування тілом і продовжити битися, намагаючись щось розгледіти крізь кров і рідину, що струменіли з єдиного вцілілого ока, водночас надсилаючи сигнали загальним каналом, але трансмітер у його черепі був простромлений, а приймач у селезінці вирваний із його тулуба.
Усе навколо завертілося — спочатку корона навколо сонця, що почало виходити з-за другого супутника, потім вкрита барвистими цятками поверхня ріки, а насамкінець — небозвід. Потім усе огорнула темрява. Залишками згасаючої тями Ґіґес збагнув, що монстр закинув його голову на середину ріки. Останньою картинкою на сітківці його ока було його власне обезголовлене тіло, що спазматично смикалося в міцних обіймах чудовиська, насаджене на леза і шипи на страшному тулубі. Спалах, і Ктир вийшов із прискореного режиму, з видозміненого поля, а голова Ґіґеса вдарилася об поверхню ріки і занурилася в чорноводдя.
РАДАМАНТ НЕМЕЗ ПРИБУЛА НА МІСЦЕ, ЗАПІЗНИВШИСЬ НА П’ЯТЬ хвилин. Одразу ж перейшла в нормальний стан. На березі каналу нікого не було, крім обезголовленого трупа її клона. Вітроцикл із фургоном і родина в червоних одежах зникли. На найближчій ділянці каналу не спостерігалося жодного човна. Сонце помалу виходило з-за другого місяця.
— Ґіґес тут, — повідомила вона решту клонів по загальному каналі. Бріарей та Сцилла все ще знаходилися в місті разом із військовими. Ті вже знайшли сплячого вартового і зняли з нього кайданки. Жоден із опитаних містян не хотів казати, чий це будинок. Сцилла переконувала полковника Вінару припинити пошуки.
Повернувшись до людської подоби, Немез почала відчувати дискомфорт. Всі її ребра, і кістяні, і зроблені з аустенітної сталі, були зламані або зігнуті. Деякі внутрішні органи були розчавлені. Ліва рука не функціонувала. Майже двадцять стандартних хвилин вона була непритомна. Непритомна! Вона не втрачала притомності ні на мить усі ті чотири роки, що пролежала в затверділій лаві на Божегаї. І всі ці ушкодження вона отримала крізь непроникне поле зі зсувом по фазі!
Пусте. Її тіло само себе відновить, варто тільки зробити перепочинок на кілька днів, але це вже після того, як вона залишить цю Кордом забуту планету. Немез стала на коліна поруч із тілом свого клона. Його роздерли кігтями, відірвали йому голову, випатрали, переламали чи не кожну кістку. Тіло ще сіпалося, переламані пальці намагалися вчепитися у відсутнього вже ворога.
Немез здригнулася — не зі співчуття до Ґїґеса чи з відрази до потрощених останків. Навпаки, вона професійно оцінила майстерність та ефективність Ктиря, і вони викликали у неї справжнє захоплення. Вона була у відчаї через те, що пропустила це зіткнення. В тунелі Ктир напав надто швидко, щоби вона змогла зреагувати, і напад відбувся саме тієї миті, коли вона переходила з одного стану в інший... хоч раніше вона була впевнена, що це неможливо.
— Я знайду його, — надіслала вона повідомлення і перейшла в бойовий режим, зсунувши поле по фазі. Повітря загусло й замулилося. Немез попростувала до ріки, пробилася крізь поверхню води, що стала майже твердою й непіддатливою, і пішла по дну, подаючи сигнали й обстежуючи дно радаром.
Потужна течія віднесла голову Ґіґеса майже на кілометр. Прісноводні рачки вже об’їли йому губи, єдине око і крізь очницю забралися всередину голови. Немез змахнула їх і винесла голову на берег.
Передавач Ґіґеса розлетівся на дрібні шматочки, голосових зв’язок не залишилося. Немез екструдувала оптоволоконний зонд і під’єдналася просто до пам’яті Ґіґеса. З лівого боку череп його розколовся, і крізь отвір витікали мозкова речовина та ДНК-гель.
Немез не ставила Ґіґесу жодних питань. Вона повернулася до нормального стану й завантажила пам’ять, переславши її у стислому вигляді двом уцілілим клонам.
— Ктир, ось це хто, — зауважила Сцилла.
— Ні, кінь в пальто! — психанув Бріарей.
— Припиніть! — наказала Немез. — Спекайтеся тих штурпаків. Я тут все позачищаю і чекатиму у спусковому катері.
Голова Ґіґеса, сліпа, дірява, намагалася щось сказати, відчайдушно смикаючи залишками язика, видаючи щось схоже на шиплячі та фрикативні звуки. Немез піднесла голову до свого вуха.
— Пп-тть... лл-асс-хха. — Будь ласка. — Тто-ппо-м-шш. — Допоможи. — Мм-е-і. — Мені.
Немез опустила голову й оглянула тіло на мокрій траві. Більша частина органів була відсутня. Сотні метрів мікроволокна обплутували рослини, валялися розкидані в багнюці, деякі пливли за течією. Сіра речовина та комірки з гелем розлетілися берегом. Подвійна Темрява добігала кінця, на небо викотилося сонце. Під його променями надовкола замерехтіли уламки кісток. Автохірурги, ні той, що на борту спускового апарата, ні той, що є в зорельоті-Архангелі, не зможуть зібрати докупи цей непотріб. А на самозцілення Ґіґесу знадобились би місяці.
Немез поклала голову на землю, обгорнула тіло його власним оптоволокном, напхавши туди каміння, щоби збільшити вагу. Пересвідчившись, що поблизу немає човнів і кораблів, вона закинула безголове тіло далеко у ріку. Вона бачила, що вода аж кишить неперебірливими некрофагами. Хоча в тілі її близнюка знайдуться неїстівні навіть для них частини.
Вона взяла в руки голову Ґіґеса. Голова все ще намагалася ворушити язиком. Використовуючи очниці як заглиблення для великого та вказівного пальців, вона легко закинула голову на середину ріки. Голова пішла на дно майже без бризок. Немез бігцем попрямувала до арки порталу, знайшла плату доступу, обтерла її від іржі, зняла захисну пластину, випустила із зап’ястка нитяний щуп і під’єдналася до схеми.
— Не розумію, — відреагував Бріарей по їхньому загальному каналі. — Він відкривається в нікуди.
— Не в нікуди, — надіслала повідомлення Немез, змотуючи нитяний щуп. — У жодну точку старої Мережі, так. У жодне з тих місць, де Корд збудував портали.