Я подумав про Енею. Це не була тривала, виразна думка. Я просто на мить побачив її такою, якою вона була в день свого шістнадцятиріччя — засмагла від мандрівок пустелею, з крапельками поту на чолі, з коротким волоссям — і подумки сказав їй: «Пробач, мала. Я дуже старався дістатися корабля й прилетіти до тебе. Не вийшло. Пробач».
А тоді довгі вусики скрутилися, склалися й заштовхнули каяк разом зі мною до беззубої пащі завширшки метрів тридцять чи сорок.
Я пригадав, що тварюка заковтнула разом зі мною склопластик, ультранейлон та вуглецеве волокно, і ще встиг подумати: «Сподіваюсь, від цього у тебе розболиться живіт».
А далі я поринув у випари аміаку і рибний сморід, встиг відчути, що повітрям всередині нутрощів цієї істоти навряд чи можна дихати, вирішив спробувати виплигнути з каяка й загинути ззовні, ніж бути перетравленим, але втратив свідомість раніше, ніж зміг щось зробити чи сформулювати ще якусь логічну думку.
Рот каракатиці стулився і зник, не залишивши й сліду на її тілі, але я цього вже не бачив. Я не помітив і того, що істота продовжувала підійматися крізь хмару, чорнішу за безмісячну ніч, і тільки сторонній спостерігач міг би зауважити тінь каяка, вітрила й мене в рідині, що наповнювала нижній відділ її травного тракту.
13
Кензо Ісозакі не здивувався, коли за ним прийшли швейцарські гвардійці.
Полковник Швейцарської гвардії та вісім рядових у парадних помаранчевих і синіх одностроях, з ланцетною зброєю та жезлами смерті прибули на Тор Гільдії без попередження, забажали зустрітися з Генеральним директором Ісозакі в його особистому кабінеті, а там пред’явили кодований монідиск, згідно з яким йому було наказано негайно постати перед Його Святістю, Папою Урбаном XVI. Форма одягу — офіційна.
Полковник не спускав із Ісозакі очей, поки Генеральний зайшов до своїх апартаментів, швидко прийняв душ і вдягнувся, згідно із дрес-кодом, у строгу білу сорочку, сірий жилет, червону краватку, двобортний піджак із золотими гудзиками та чорний оксамитовий плащ із каптуром.
— Чи можу я зателефонувати своїм помічникам, проінструктувати їх на випадок, якщо я не зможу бути присутнім на зустрічах, запланованих на сьогодні? — запитав він у полковника, коли вони вийшли з ліфта й опинилися в головному вестибюлі, посеред якого гвардійці створили щось на кшталт золотого та блакитного коридору, вишикувавшись у дві шеренги.
— Ні, — була відповідь гвардійського офіцера.
Там, де зазвичай паркувався особистий корабель Ісозакі, був пришвартований військовий катер. Паксівські астронавти коротко кивнули Генеральному, наказали йому пристебнутися до антигравітаційного крісла, і за мить вони вже розганялися, синхронно з ескортом, що складався із двох факельників, як Ісозакі міг бачити на тактичному голодисплеї.
«Вони поводяться зі мною, як із в’язнем, а не як із шановним гостем», — подумав Ісозакі. Звісно, на його обличчі нічого не відобразилося, але попри тривогу й страх, він наче відчув ще й полегшення. Він очікував на це відтоді, як таємно зустрівся з радником Альбедо. Після цього рандеву, що обернулося болем і приниженням, він практично втратив сон. Ісозакі розумів, що Альбедо не має жодних причин приховувати спробу Торговельної Гільдії встановити зв’язок із ТехноКордом, але сподівався, що цю спробу припишуть його власній ініціативі, вирішать, що за цим стоїть він один. Ісозакі підніс мовчазну молитву, сам не знаючи, яким богам, за те, що його друг і помічниця, Анна Пеллі Коньяні, знаходилася за межами системи Пацема, перебуваючи на Ренесанс-Векторі, де саме відбувався великий ярмарок.
Зі свого крісла між полковником Швейцарської гвардії та одним із вояків Ісозакі міг бачити тактичну голограму, розгорнуту перед пілотами. Сфера з мінливими барвами й освітленням і зі смугою кодів належала до високих технологій, але Ісозакі водив космічний корабель, коли цих шмаркачів ще й на світі не було. Він бачив, що вони пришвидшуються не в напрямку Пацема, а мають пунктом призначення один із Троянців позаду планети, просто посеред скупчення баз Флоту на астероїдах і системи оборонних укріплень.
«Орбітальна в’язниця Священної Канцелярії», — подумав Ісозакі. Ще жахливіша за Замок Святого Ангела, де віртуальні машини болю, за чутками, працюють удень і вночі. За мурами однієї з орбітальних веж ніхто не почує твоїх криків. Він був упевнений, що наказ з’явитися на аудієнцію до Папи був просто витонченим знущанням, вигадкою, аби витягти його зі штаб-квартири Торговельної Гільдії без спротиву.
Ісозакі готовий був побитися об заклад, що за кілька днів, а можливо, й годин його офіційний костюм перетвориться на лахміття, просочене кров’ю і потом.
Він помилився за всіма пунктами. Катер розпочав гальмування над площиною екліптики, і він зрозумів, що пунктом призначення є Кастель-Ґандольфо, місце усамітнення Папи в літню пору.
Над кріслом Ісозакі було вмонтовано відеоекран, і він викликав на нього зовнішню панораму. Він побачив, як катер відірвався від факельників ескорту та почав знижуватися над масивним астероїдом, що мав форму картоплини. Кастель-Ґандольфо, попри те, що астероїд був усього сорок кілометрів завдовжки та двадцять п’ять кілометрів завширшки, був справжньою самодостатньою планеткою — з блакитним небом, з багатою на кисень атмосферою, підтримуваною захисними полями класу 20, та ще й багатократно дубльованими. Схили його пагорбів зеленіли пасовиськами та ланами, штучно створені гори шуміли дібровами та жебоніли струмками, даючи притулок невеличким тваринам. Ісозакі побачив, як унизу пропливає старовинне італійське селище, але не забував про те, що ця пасторальна картинка оманлива: бази Пакса, що знаходилися поряд, могли знищити будь-який корабель, будь-яку ескадру, а всю поверхню Кастель-Ґандольфо тримали під контролем гарнізони, що налічували понад десять тисяч швейцарських гвардійців і вояків інших елітних підрозділів Пакса.
Катер трансформувався, утворивши крила, й пролетів останні десять кілометрів на безшумних електроімпульсних реактивних двигунах. Ісозакі побачив, як у повітря знялися швейцарські гвардійці в повній бойовій екіпіровці, щоб ескортувати їхній катер останні п’ять кілометрів. Яскраве сонце відбивалося від їхніх динамічних бронескафандрів і прозорих забрал на шоломах; вони утворили коло, оточивши катер, і разом з ним пішли на посадку біля замку на щоразу меншій швидкості. Ісозакі помітив, що кілька гвардійців направили зонди на їхній катер, аби упевнитися у показаннях глибокого радара та інфрачервоних сенсорів, що кодований маніфест правильно вказує кількість пасажирів та визначає їхні особи.
На одній із кам’яних веж замку відчинилися двері, і катер влетів всередину, вимкнувши реактивні двигуни. На останньому етапі його буксували швейцарські гвардійці, котрі трималися в повітрі на своїх реактивних ранцях в ореолі блакитних відблисків.
Повітряний шлюз закрився. Першими трапом збігли восьмеро гвардійців, вишикувалися у дві шеренги, а полковник вивів Кензо Ісозакі з катера й провів його трапом униз. Генеральний шукав очима двері ліфта або сходи, але натомість почав зникати весь поверх, що слугував посадковим майданчиком.
Двигуни та приводні працювали без жодного звуку. Лише кам’яна кладка, що рухалася повз, показувала, що відвідувачів опускають під землю, а тоді ще й транспортують убік, до таємного нутра Кастель-Ґандольфо.
Підлога зупинилася. В холодній кам’яній стіні з’явилися двері. За дверима тягнувся яскраво освітлений коридор, обкладений полірованою сталлю. Через кожні десять метрів фібропластикові лінзи спостерігали за кожним кроком відвідувачів. Полковник показав на коридор, й Ісозакі першим пішов лунким тунелем. В кінці тунелю їх просвітили хвилею блакитного сяйва, водночас ретельно обшукавши за допомогою купи різноманітних щупів та сенсорів. Пролунав дзвін курантів, перед ними з’явилася ще одна брама, вона відчинилася поворотом пелюсток, наче діафрагма. Пройшовши крізь отвір, вони попали в більш типову приймальню. Коли Ісозакі з супроводом зайшов до вітальні, троє людей, що вже були там, підвелися.