«Прокляття!» — вилаявся подумки Генеральний директор Торговельної Гільдії Пакса. Перед ним стояли Анна Пеллі Коньяні, вбрана у своє найпарадніше плаття з фрей-шовку, а також два генеральні директори Гельвіґ Арон і Кеннет Гай-Модіно, котрі разом із Ісозакі очолювали Виконавчий комітет Панкапіталістичної ліги незалежних католицьких трансзоряних торговельних організацій.
«Прокляття! — повторив подумки Кензо Ісозакі, хоча обличчя його, коли він мовчки привітався нахилом голови зі своїми колегами, залишалося цілковито незворушним. — Вони хочуть змусити відповідати всіх нас за мій учинок. Всіх нас відлучать від Церкви та стратять».
— Сюди, — сказав полковник Швейцарської гвардії, відчиняючи двері, вкриті дивовижною різьбою. За ними відкрилося темряве приміщення. Ісозакі відчув запах ладану, воскових свічок і запотілих кам’яних стін. Він зрозумів, що полковник не збирається заходити до цієї кімнати разом із ними. Хай що там чекає, воно чекає тільки на нього та його партнерів.
— Дякую, полковнику, — вимовив Генеральний директор Ісозакі ввічливо. Рішучим кроком він перший ступив у темряву, що дихала запашним куривом.
ЦЕ БУЛА НЕВЕЛИЧКА КАПЛИЦЯ, ЯКУ ОСВІТЛЮВАЛИ лише миготливі червоні лампадки в кованому поставці біля однієї з кам’яних стін та два арочних вітражних вікна за невигадливим вівтарем на дальній стіні. На порожньому вівтарі горіло ще шість свічок, а в кутку кімнати палали ще й смолоскипи, наповнюючи вузьку довгасту кімнату червонуватими відблисками. У кімнаті, ліворуч від вівтаря, стояло лише одне крісло — високе, з прямою спинкою й оббитим оксамитом сидінням. На спинці крісла була вирізьблена якась геометрична фігура. На перший погляд здавалося, що це зображення хрестоформи, але, придивившись, можна було розгледіти потрійний папський хрест. Вівтар і крісло стояли на невисокому кам’яному підвищенні.
Більше в каплиці не було крісел чи лавок, але обабіч проходу, яким наразі крокували Ісозакі, Коньяні, Гай-Модіно й Арон, було покладено червоні оксамитові подушки. Чотири з них, по дві з кожного боку, ще пустували. Директори Гільдії занурили пальці в кам’яну чашу із свяченою водою, перехрестилися, стали на коліна в напрямку вівтаря, а відтак зайняли місця на подушках. Перш ніж схилити голову в молитві, Кензо Ісозакі оббіг поглядом крихітну капличку.
Найближче за всіх до вівтаря стояв на колінах ватиканський Державний секретар Симон Авґустин кардинал Лурдусамі, у тьмяному червонуватому світлі він видавався червоно-чорною горою. Його колоратка ховалася під масивними щелепами та численними підборіддями, коли він молитовно схиляв голову. За ним виднілася уклякла постать нерозлучного з ним, як тінь, монсеньйора Лукаса Одді. Навпроти Лурдусамі завмер на колінах у молитві із заплющеними очима Джон Доменіко кардинал Мустафа. Поруч із ним молився отець Фарелл, сумнозвісний таємний агент та кат.
З того ж боку проходу, де перебував і Лурдусамі, колінкували три офіцери паксівського Флоту: адмірал Марусин, сивина якого в червоному світлі теж здавалася червоною, його помічниця адмірал Марґет By і ще якась жінка, ім’я якої зринуло в пам’яті Ісозакі не відразу — так, усе ж таки згадав він, адмірал Алдікакті. По один бік із Великим Інквізитором стояли навколішки кардинал Дю Нойєр, префект та президент Ради «Єдиним серцем». Дю Нойєр уже розміняла сьомий десяток, проте зоставалася напрочуд вродливою жінкою — вольове підборіддя, коротко підстрижене сиве волоссям, очі — наче два кремені. А от чоловіка середнього віку в мантії вищого духовенства, котрий прихилив коліна за кардиналом Дю Нойєр, Ісозакі не впізнав.
Чотири директори Гільдії стали навколішки останніми: Арон і Гай-Модіно з того боку проходу, що й Великий Інквізитор, а Ісозакі і Пеллі Коньяні на тому боці, де молився Державний секретар. Загалом Ісозакі нарахував у каплиці тринадцять осіб. Нещасливе число, подумав він.
Цієї миті праворуч від вівтаря беззвучно розчинилися приховані двері, і в них постав Папа у супроводі чотирьох осіб. Тринадцятеро присутніх в каплиці швидко підвелися з колін і шанобливо схилили голови. Кензо Ісозакі встиг упізнати двох помічників Папи і начальника його охорони. Четвертим був радник Альбедо. До кімнати Папа зайшов у супроводі одного лише Альбедо. Його Святість милостиво дозволив присутнім чоловікам і жінкам прикластися до персня на своїй руці і торкнувся їхніх голів, коли вони знову стали навколішки. Нарешті Його Святість Папа Урбан XVI сів на трон із прямою спинкою, а Альбедо став позаду нього. Тринадцятеро сановників негайно підвелися.
Ісозакі опустив очі, обличчя його було взірцем непорушного спокою, але серце шалено калатало об ребра. «Чи Альбедо викриє всіх нас? Може, всі групи, присутні тут, теж зробили спробу таємно увійти в контакт із Кордом? Чи полягає план у тому, щоб усі ми постали перед Його Святістю, а потім нас виведуть звідси, видалять наші хрестоформи і стратять?» — такий варіант здавався Ісозакі цілком вірогідним.
— Браття й сестри во Христі, — розпочав Його Святість, — нам приємно, що ви погодилися приєднатися до нас тут цього дня. Те, про що ми маємо вас повідомити в цьому таємному й захищеному від сторонніх вух місці, є тайною вже віки і мусить залишитися поміж присутніми тут, доки Святий Престол не дасть офіційного дозволу поділитися цією інформацією з іншими. Отже, ми вимагаємо від вас клятви зберігати цю таємницю під страхом відлучення вас від Церкви, а ваших душ від Світла Христа.
Тринадцятеро чоловіків та жінок прошепотіли слова молитви й замовкли, виражаючи свою згоду та покору.
— Останніми роками, а надто останніми місяцями, — розпочав Папа, — відбулися події, що водночас дивують й жахають. Ми спостерігали за ними здалеку, бо деякі з них провиділи заздалегідь милістю Господа нашого, Ісуса Христа, і ми неустанно молилися, щоб події ці оминули нас, намагаючись вберегти наших людей, наш Пакс, нашу Церкву від випробувань нашої волі, віри та сили духу. Але все, що відбувається, відбувається з волі Божої. Навіть Його найвідданіший слуга буває не в змозі зрозуміти всі події та знамення, а мусить лише покладатися на Його милість, хоч які ці події жахливі і хоч як ставлять нас у глухий кут.
Тринадцятеро сановників старанно не відривали очей від підлоги.
— Перш ніж викладати факти, як ми бачимо їх зі свого боку, — лагідно продовжив Його Святість, — ми вислухаємо декого із тих, кого торкнулися ці події. А потім спробуємо знайти зв’язок між, здавалося би, геть непов’язаними випадками. Отже, адмірал Марусин?
Срібноголовий адмірал трохи змінив позу, щоби бачити Його Святість і решту присутніх. Він легенько відкашлявся.
— Ми отримали повідомлення з планети Вітус-Ґрей-Баліан-Б, з яких випливає, що там наші військові були близько від того, щоби схопити уродженця Гіперіона, такого собі Рола Ендіміона, якому майже п’ять стандартних років тому вдалося вислизнути від нас разом із об’єктом, який цікавить нас першочергово, а саме з дівчинкою на ім’я Енея. Елементи спеціального підрозділу Шляхетної гвардії, — адмірал запитально подивився на папу Урбана, який опустив повіки на знак дозволу, відтак адмірал продовжив: — ...елементи цього спеціального підрозділу надали коменданту військової бази на цій планеті інформацію щодо можливої присутності на підконтрольній йому території цієї особи. На жаль, злочинцю вдалося втекти раніше, ніж ми встигли прочесати всю територію, проте ми отримали точні дані ДНК та дані на мікронному рівні, що це саме той Рол Ендіміон, якого понад чотири роки тому вдалося на короткий час узяти під варту на Морі Безкрайому.
Прокашлявшись, до розмови долучився кардинал Лурдусамі:
— Присутнім було би корисно дізнатися, адмірале, яким чином підозрюваному, цьому Ролу Ендіміону, вдалося залишити планету Вітус-Ґрей-Баліан-Б.
Кензо Ісозакі слухав, не змигуючи навіть оком, але він відзначив для себе, що на цій нараді Лурдусамі говорить замість Його Святості.
— Дякую за запитання, Ваша Превелебносте, — сказав адмірал Марусин. — Так, схоже, що цей Ендіміон прибув на планету й відбув із неї, скориставшись старовинними порталами телепортації.
Жодного звуку не пролунало від присутніх у каплиці, але Ісозакі фізично відчув глухий гул невимовлених питань, цікавості, шоку. Упродовж останніх чотирьох років ходили настирливі чутки, начебто військові Флоту були задіяні в переслідуванні якогось єретика, який примудрився активувати сплячі портали.