— Така можливість існує, Ваша Превелебносте, але ми не беремо до уваги таке припущення. Цілком імовірно, що отець-капітан де Сойя, знищивши «Габриїл», перемістився до невідомого місця призначення в загумінкових світах.
Лурдусамі кивнув, його масивні щелепи ледь помітно тряслися.
— Адмірале Марусин, — прогуркотів він, — чи можете ви оцінити загрозу в тому разі, якщо «Рафаїл» вцілів?
Старший адмірал виступив наперед.
— Ваша Превелебносте, ми мусимо визнати, що отець-капітан де Сойя й інші заколотники є ворогами Пакса і що вони викрали зореліт класу Архангел з підступним умислом. Ми мусимо також розглядати найгірше припущення: викрадення нашого найбільш секретного та вбивчого корабля — операція, узгоджена з Вигнанцями. — Адмірал перевів подих. — Ваші Превелебності... Ваша Святосте... з рушієм Гедеона дістатися в будь-яку точку в нашому рукаві Галактики можна миттєво. «Рафаїл» може переміститися до будь-якої планетної системи, підвладної Паксу... навіть до Пацема... і сигнал тривоги не спрацює при його наближенні, як спрацьовував при нападі кораблів Вигнанців попередніх, та навіть і найсучасніших моделей, обладнаних рушіями Гокінґа. «Рафаїл» може розбійничати на трасах Торговельної Гільдії, нападати на незахищені планети та колонії, спустошуючи їх, перш ніж ЗС Пакса встигнуть дати йому відсіч.
Папа підняв догори палець:
— Адмірале Марусин, чи маємо ми зрозуміти вас так, що ця найцінніша розробка, корабель із рушієм Гедеона, може потрапити до рук Вигнанців... і вони зможуть відтворити його конструкцію... і цей рушій може з’явитися на численних кораблях ворога?
Марусин, і без того червоний, наче рак, спаленів ще більше, побуряковівши навіть шиєю.
— Ваша Святосте... це малоймовірно, Ваша Святосте... украй неймовірно. Щоби створити Архангел з рушієм Гедеона потрібно мати високорозвинуте виробництво... вартість його запаморочливо висока... секрети конструкції окремих елементів настільки захищені....
— Але це можливо? — перервав його Папа.
— Так, Ваша Святосте.
Папа підняв руку, і долоня його протяла повітря, наче лезо меча:
— Гадаємо, ми почули все, про що мали дізнатися від наших друзів із Флоту Пакса. Адмірале Марусин, Адмірале Алдікакті, адмірале By, ви можете йти.
Троє офіцерів опустилися на коліна, схилили голови, тоді підвелися й позадкували, не обертаючись спиною до Його Святості. Двері з шипінням зачинилися за ними.
У каплиці залишилося десять сановників, крім мовчазних помічників Папи та радника Альбедо.
Папа повернув голову до Державного Секретаря кардинала Лурдусамі.
— Яку постанову ми ухвалимо, Симоне Авґустине?
— Адміралу Марусину треба оголосити догану і перевести його на нижчу посаду, — неголосно промовив Лурдусамі. — Його місце командувача флоту тимчасово посяде адмірал By, доки ми не підшукаємо відповідну заміну. Адмірала Алдікакті рекомендую відлучити від Церкви й розстріляти.
Папа сумно кивнув.
— А тепер ми ще маємо вислухати кардинала Мустафу, кардинала Дю Нойєр, Генерального директора Ісозакі та радника Альбедо.
— ...ОТЖЕ, СВЯЩЕННА КАНЦЕЛЯРІЯ ЗАКІНЧИЛА ОФІЦІЙНЕ розслідування подій на планеті Марс, що належить Паксу, — завершив свою доповідь кардинал Мустафа. Він подивився на кардинала Лурдусамі. — Саме тоді капітан Вулмак звернувся до мене і моїх людей з повідомленням, що наша присутність на Архангелі «Джибріль», який усе ще знаходився на орбіті, є вкрай необхідною.
— Будь ласка, продовжуйте, кардинале, — промурмотів Лурдусамі. — Чи можете ви пояснити нам, чому капітан Вулмак вважав ваше повернення на орбіту аж таким нагальним?
— Так, — відповів Мустафа, шкрябаючи нижню губу. — Капітан Вулмак знайшов міжзоряний вантажний корабель, який узяв на борт вантаж із незареєстрованої бази, розташованої поблизу марсіанського міста Арафат-куфія. Корабель обертався в неробочому стані в астероїдному поясі Старої Землі.
— Як називався цей корабель, Ваша Превелебносте? — підштовхнув Мустафу до відповіді кардинал Лурдусамі.
— Корабель «Сайгон Мару».
По губах Генерального Директора Кензо Ісозакі пробіг нервовий тик, і це попри його залізне самовладання. Він пам’ятав цей корабель. Його старший син літав на ньому учнем у свої перші учнівські роки. «Сайгон Мару» — старовинний вантажний зореліт, призначений для транспортування вантажів насипом... тоннаж біля трьох мільйонів тонн, наскільки він пам’ятає... на іонному ходу...
— Генеральний директор Ісозакі? — рявкнув Лурдусамі.
— Так, Ваша Превелебносте? — голос Ісозакі був рівний і позбавлений будь-яких емоцій.
— Маркування корабля вказує на те, що його внесено до реєстру Торговельної Гільдії. Це так, пан-Ісозакі?
— Так, Ваша Превелебносте, — відказав Генеральний. — Але якщо мені не зраджує пам’ять, «Сайгон Мару» було продано на металобрухт разом із понад шістьма десятками інших застарілих вантажних кораблів... біля восьми стандартних років тому... наскільки я можу пригадати.
— Ваші Превелебності, — подала голос Анна Пеллі Коньяні, — Ваша Святосте... якщо мені буде дозволено... — Другий генеральний директор порилася у своєму тонкому, як плівка, комлозі, а тепер смикала себе за сережку.
— Кажіть, генеральний директоре Пеллі Коньяні, — промовив кардинал Лурдусамі.
— З наших записів випливає, що «Сайгон Мару», дійсно, був проданий незалежним компаніям, що займаються переробкою металобрухту, вісім стандартних років три місяці та два дні тому. Подальші записи свідчать, що ці кораблі були розібрані та переплавлені на автоматичних ливарних заводах на орбіті Армаґаста.
— Дякую, директоре Пеллі Коньяні, — сказав Лурдусамі. — Кардинале Мустафа, прошу продовжувати.
Великий Інквізитор кивнув і продовжив свою доповідь, зупиняючись лише на найважливіших подробицях.
Але коли він говорив, перед його очима вставали картини того, про що він умовчував: «Джибріль» та факельники супроводу беззвучно загальмували, щоби синхронно зрівняти швидкості з темним, позбавленим сигнальних вогнів вантажним кораблем. Кардинал Мустафа завжди уявляв пояси астероїдів як тугі грона невеличких місяців, але тепер він не помічав жодної брили поблизу, попри те, що він бачив їх на карті на тактичному комп’ютері, — лише матово-чорний вантажник, потворний у своїй функціональності, така собі купа поржавілих труб та циліндрів завдовжки півкілометра. Тепер, коли швидкості й траєкторії «Джибріля» та «Сайгон Мару» зрівнялися, вони здавалися нерухомими: висіли собі на відстані лише трьох кілометрів один від одного, а за кормою у них горіло жовте сонце, те саме, що світило людству, коли воно ще перебувало в своїй колисці, і тільки зорі повільно оберталися навколо них.
Мустафа пригадав, як він вирішив особисто оглянути корабель зсередини, разом із загоном військових; згадав і знову пожалкував про це рішення. Шоком було вже натягувати на себе військові обладунки швейцарського гвардійця: трико «друга шкіра» з мономолу, потім нейронну сітку з елементами штучного інтелекту, а насамкінець і космічний скафандр, ще об’ємніший, ніж скафандри для цивільних, з полімерною протиударною бронею, а поверх усього ще й кольчугу з ременів, на яких кріпилися бозна-які пристрої та ранець-трансформер, що забезпечував реактивну тягу. «Джибріль» багаторазово перевірив «Сайгон Мару» радаром, і військові були впевнені, що там нічого не дихає й не ворушиться, але, випустивши з отвору для вилазок Великого Інквізитора, командира охорони Бравнінґа, сержанта морських піхотинців Елла Казнера, майора П’єта, котрий раніше командував сухопутним гарнізоном на Марсі, й об’єднаний загін із десяти швейцарських гвардійців і піхотинців-командос, «Джибріль» про всяк випадок зайняв бойову позицію, відійшовши від «Сайгон Мару» на тридцять кілометрів.
Мустафа пригадав, як калатало його серце, коли вони наблизилися до мертвого вантажного корабля, як два гвардійці перенесли його крізь безодню, наче він був просто вантажем. Він пригадував, як сонце віддзеркалювалося в опуклих візирах шоломів, коли бійці перемовлялися по променевому каналу або умовними жестами. Два гвардійці першими кинулися всередину, їхні реактивні ранці беззвучно пульсували, а зброю вони тримали напоготові. За ними всередину ковзнули командир Бравнінґ і сержант Казнер. За хвилину, отримавши кодований сигнал на тактичному каналі, два носильники Мустафи потягли його крізь чорну діру повітряного шлюзу, що чекала на них.