Промені лазерних ліхтарів вихоплювали з темряви мертві тіла, що плавали в невагомості. Наче в тушевозі-рефрижераторі. Заморожені кістяки, обідрані до червоного м’яса ребра, випотрошені черева. Щелепи, роззявлені у вічному німому крику. Замерзлі патьоки крові із роззявлених ротів і вибалушені, залиті кров’ю очі. Тельбухи, що, перевертаючись, кружляли по складних траєкторіях, то потрапляючи в кинджальні промені світла, то знову гублячись у темряві.
— Це екіпаж, — зауважив променевим каналом командир Бравнінґ.
— Ктир? — запитав кардинал Мустафа. Подумки він швидко й монотонно проказував молитви з Розарію, не для того, щоби підкріпити свій дух, а щоби відволіктися від тих картин, що відкривалися перед ним у пекельному світлі. Його попередили, що блювати в шолом дуже небажано. Фільтри й очисники мають прибрати блювотиння, перш ніж він захлиснеться ним, але в скафандрі хоч як, а не передбачений захист від дурня.
— Можливо, Ктир, — відповів майор П’єт, запускаючи руку в рукавиці-кразі у розтрощену грудну клітину одного із трупів, що дрейфував повз них. — Дивіться, як видрані хрестоформи. Точнісінько, як в Арафат-куфії.
— Командире! — пролунав у навушниках голос одного з вояків, котрі перейшли від шлюзу до кормової частини. — Сержанте, сюди! У першому вантажному трюмі!
Бравнінґ і П’єт першими попрямували до довгастого, циліндричного приміщення, прокладаючи шлях для великого Інквізитора. Промені лазерних ліхтариків губилися в цьому величезному просторі.
Ці мертві тіла ніхто не роздер і не пошматував. Їх було акуратно складено в штабелі на блоках з вуглецевої сталі, що виступали з внутрішніх стін корпусу, і закріплено нейлоновими сітками. Поміж тілами залишався тільки вузький прохід по центру приміщення. Мустафа і його охоронці та провідники пролетіли гігантське темне приміщення з кінця в кінець, присвічуючи лазерними ліхтариками в обидва боки, а також вгору і вниз. Скрізь одне й те ж: заморожені тіла, бліда плоть, штрих-коди на п’ятах, волосся на лобках, заплющені очі, руки, витягнуті вздовж стегон, білі на тлі чорних блоків, пониклі пеніси, невагомі півкола грудей, волосся, що обліплює черепи чи навпаки — стоїть круг голови замерзлим німбом. Діти з гладенькою холодною шкірою, з округлими животами та напівпрозорими повіками. Немовлята зі штрих-кодами на п’ятах.
У чотирьох вантажних трюмах вони виявили десятки тисяч тіл. Усі людські. Усі оголені. Усі без ознак життя.
— ЧИ ДОВЕЛИ ВИ ДО КІНЦЯ ОБСТЕЖЕННЯ КОСМІЧНОГО КОРАБЛЯ «Сайгон Мару», Великий Інквізиторе? — поквапив кардинал Лурдусамі.
Мустафа усвідомив, що, поринувши в жахливі спогади, він надто затягнув паузу.
— Ми довели обстеження до кінця, Ваша Превелебносте, — хрипко відказав він.
— І які ваші висновки?
— На борту вантажного космічного корабля «Сайгон Мару» знаходилося шістдесят сім тисяч вісімсот двадцять сім людських тіл, — сказав Великий Інквізитор. — Серед них п’ятдесят одне тіло належало екіпажу. Всіх членів екіпажу вдалося впізнати. Всіх їх розідрали і пошматували так само, як і загиблих в Арафат-куфії.
— Ніхто не вижив? Нікого не вдалося воскресити?
— Ні.
— Як ви вважаєте, кардинале Мустафа, чи винен у смерті членів екіпажу «Сайгон Мару» демон на ім’я Ктир?
— Гадаю, так, Ваша Превелебносте.
— А чи вважаєте ви, кардинале Мустафа, що демон на ім’я Ктир винний також у смерті шістдесяти семи тисяч сімсот сімдесяти шістьох інших осіб, знайдених на кораблі «Сайгон Мару»?
Мустафа затнувся лише на секунду.
— На мою думку, Ваша Превелебносте... — Він повернув голову й вклонився людині, котра сиділа на кріслі-троні. — Ваша Святосте... смерть понад шістдесяти семи тисяч чоловіків, жінок та дітей, виявлених на кораблі «Сайгон Мару», не спричинена ранами, такими, як були на жертвах, знайдених на Марсі, або ж на жертвах попередніх нападів Ктиря, про які ми знаємо з оповідей.
Кардинал Лурдусамі зробив крок уперед, і мантії його зашурхотіли.
— А що спричинило смерть людей, знайдених на борту цього вантажного космічного корабля, за висновками судмедекспертів Священної Канцелярії, кардинале Мустафа?
Відповідаючи, кардинал Мустафа опустив очі долу:
— Ваша Превелебносте, судмедексперти Священної Канцелярії і Флоту Пакса не змогли визначити причину, що викликала смерть цих людей. Фактично... — Мустафа замовк.
— Фактично, — закінчив за нього Лурдусамі, — стосовно тіл, знайдених на борту «Сайгона Мару» — за винятком тіл, що належать членам екіпажу, — не виявлено ані причин смерті, ані ознак смерті, чи не так?
— Так, Ваша Превелебносте. — Мустафа обвів очима всіх присутніх у каплиці. — Вони не живі, але... на них немає жодних ознак тління, трупної синюшності, згасання мозку... жодних звичних ознак смерті.
— Але вони не є живими? — уточнив Лурдусамі.
Кардинал Мустафа потер щоку.
— Оживити їх — за межами наших можливостей, Ваша Превелебносте. Також ми не можемо розпізнати ознаки мозкової чи клітинної діяльності. Вони... вимкнуті.
— І яке було ваше рішення щодо «Сайгона Мару», кардинале Мустафа?
— Капітан Вулмак надіслав на борт призову команду з «Джибріля», — відповів Великий Інквізитор. — Ми негайно повернулися на Пацем і повідомили про цей випадок. «Сайгон Мару» переміщається на звичайному рушії Гокінґа у супроводі чотирьох факельників на тих же рушіях. Він має дістатися найближчої планетної системи, де є військова база Пакса... здається, це Світ Барнарда... за три стандартні тижні.
Лурдусамі повільно схилив голову.
— Дякуємо, Великий Інквізиторе.
Державний Секретар наблизився до стільця, на якому сидів Папа, опустився на коліно перед вівтарем, підвівся і поклав на себе хреста, повертаючись на своє місце.
— Ваша Святосте, я хотів би запропонувати, щоб тепер ми вислухали Її Превелебність кардинала Дю Нойєр.
Папа Урбан підняв руку в благословенні:
— Ми радо вислухаємо кардинала Дю Нойєр.
ГОЛОВАУ КЕНЗОІСОЗАКІ ЙШЛА ОБЕРТОМ. З ЯКОЮ МЕТОЮ їм розповідають усе це? Навіщо генеральним директорам Торговельної Гільдії все це чути? В Ісозакі кров у жилах захолола, коли він почув вирок адміралу Алдікакті. Чи не така доля чекає на них усіх?
Ні, подумав він. Алдікакті засудили на відлучення від Церкви та страту за звичайну некомпетентність. Якщо Мустафу, Пеллі Коньяні, його самого й інших судитимуть за зраду чи щось таке, їм не бачити швидкої страти, як власних вух. Машини болю в Замку Святого Ангела дзижчатимуть і скрипітимуть безперестану впродовж віків.
КАРДИНАЛ ДЮ НОЙЄР, ОЧЕВИДНО, ВИРІШИЛА воскреснути жінкою поважного віку. Як і більшість старих, вона мала вигляд цілковито здорової людини — усі зуби на місці, мінімум зморщок, темні очі дивляться гостро й ясно. Чомусь вона забажала, щоби її волосся лишалося сивим, ще й підстригла його так коротко, що воно тільки облягало череп, і облягало так само щільно, як щільно обтягувала її гострі вилиці тонка шкіра.
Вона одразу ж перейшла до суті справи:
— Ваша Святосте, Ваші Превелебності, пані й панове, вельмишановні достойники... Я виступаю тут сьогодні як префект і президент ради «Єдиним серцем», а також де-факто як представник приватної організації, відомої як Opus Dei. Із причин, які скоро стануть зрозумілими, адміністратори Opus Dei не могли взяти участь у цій нараді особисто.
— Продовжуйте, Ваша Превелебносте, — промовив кардинал Лурдусамі.
— Вантажний корабель «Сайгон Мару» був придбаний Радою «Єдиним серцем» для Opus Dei, коли його списали на переробку як металобрухт, а відтак був переданий цій організації сім років тому.
— З якою метою, Ваша Превелебносте? — запитав Лурдусамі.
Дю Нойєр обвела поглядом усіх присутніх у каплиці, рухаючись від обличчя до обличчя. Нарешті вона зупинилась поглядом на Його Святості й шанобливо опустила очі.