Ми приходимо саме тієї миті, коли Енея розпочинає вечірню бесіду. У невеличкій пагоді на платформі зібралося біля сотні людей. Вона кидає погляд поверх голів, бачить моє обличчя, просить Рахіль розпочинати і поспішає до відкритих вітрові дверей, де на неї чекаємо ми з А. Беттіком.
16
Зізнаюся, що я прибув на Небесні Гори розгублений і дещо пригнічений.
Я проспав у кріогенній фузі три місяці та два тижні. Раніше я гадав, що в кріогенній фузі не бачиш сновидінь, але я помилявся.
Майже весь цей час мені снилися кошмари, і прокинувся я в сум’ятті і тривозі.
Коли ми вирушили в політ, до точки переміщення було лише сімнадцять годин, але в системі Тянь-Шаню нам довелося виходити зі стану с-плюс за найдальшою планетою, вкритою кригою, і гальмували ми вже всередині системи три доби. Я бігав з палуби на палубу, мотався сюди-туди гвинтовими сходами, навіть вискакував на балкончик, який за моїм наказом висунув корабель. Я вдавав, що роблю це, аби відновити хвору ногу — вона ще боліла, хоч корабель і стверджував, що автохірург її зцілив і болю бути не може — але насправді я розумів, що таким чином намагаюсь звільнитися від нервового збудження. Я впевнений, що ніколи раніше так не нервував.
Корабель хотів розповісти мені все про планетну систему, у якій ми опинилися, з нестерпними подробицями. Жовта зірка класу G, бла-бла-бла... наче я сам цього не бачив! ...одинадцять планет, три газові гіганти, два пояси астероїдів, значна кількість комет у межах системи, бла-бла-бла. Мене цікавив тільки Тянь-Шань, і я сідав на встелену килимом підлогу голографічної ніші й дивився, як він зростає. Ця планета була надзвичайно яскравою. Сяйлива перлина на чорному оксамиті космосу.
— Ви бачите найнижчий стабільний шар хмар, — бубонів корабель. — Альбедо дуже виразне. Хмари присутні й у вищих шарах атмосфери — бачите ці завихрення внизу праворуч на освітленій півкулі? Ці високі перисті хмари, що кидають тіні на шапку північного полюса? Це саме ті хмари, які визначають погоду для мешканців планети.
— А де гори? — запитав я.
— Ось вони, — відповів корабель, окреслюючи сіру пляму в північній півкулі. — На моїх старих картах цей визначний пік у північних широтах східної півкулі помічений як Джомолхарі, Королева Снігів. Ви бачите ці борозни, що біжать від неї на схід? Бачите, як вони йдуть паралельно, аж до екватора, а тоді розходяться все далі й далі, поки не зникають під шапкою хмар поблизу південного полюса? Це два великі ланцюги гір — хребет Пхарі та хребет Куньлунь. Саме на їхніх схилах виникли перші поселення на планеті. Ці гори є яскравим прикладом могутніх тектонічних процесів, які можна порівняти з тими, що відбувалися в крейдяному періоді в Дакоті, коли відбувся підйом...
Бла, бла, бла. А я міг думати лише про Енею, тільки про Енею, про Енею, і все.
Дивно було заходити до якоїсь планетної системи і не бачити паксівських військових кораблів у засідці, чи систем оборони, чи навіть бази на місяці, що скидався на велетенську мішень, в яку хтось всадив однісіньку кулю, у верхню частину помаранчевого кола, не бачити на екранах збуджень від рушіїв Гокінґа, емісії нейтрино, гравітаційних лінз або зафіксованих дронів із двигунами Бассарда, тобто жодних ознак високих технологій. Корабель звернув мою увагу на незначне мікрохвильове випромінювання в окремих районах планети, але коли я спробував його прокачати, то почув архаїчну китайську мову, з часів ще до Гіджри. Я був шокований. Ніколи не бував на планеті, де більшість населення вживала б якусь іншу мову, а не той чи інший діалект мережевої англійської.
Корабель вийшов на геостаціонарну орбіту над східною півкулею.
— Ви наказали знайти пік під назвою Хеншань, який мав би висоту шістсот п’ятдесят кілометрів... на південній схід від Джомолхарі... Ось він!
Телескопічне зображення в голографічній ніші наблизилося, і я побачив, як прегарне вістря з криги та снігу протикає багатошарове хмаровиння і переможно сяє майже за межами атмосфери.
— Icyce, — прошепотів я. — А де ж Сюанькун-Си? Завислий У Повітрі Храм?
— Він має бути... десь тут, — відгукнувся корабель.
Перед нашими очима розгорталася прямовисна скельна стіна, місцями вкрита кригою та сніжними плямами. Біля підніжжя цієї неймовірної брили кипіли хмари. Навіть голо-графічна картинка викликала у мене напад запаморочення, я поточився, вчепившись у подушки.
— Де? — запитав я. На схилі не було навіть сліду будівель.
— Цей темний трикутник, — пояснив корабель, окресливши цятку, яку я вважав тінню. — І оця риска... ось там.
— Який масштаб? — запитав я.
— Найдовша сторона трикутника приблизно метр і двадцять сантиметрів завдовжки, — відповів мені голос, який я звик чути зі свого комлоґа.
— А чи не замалий будиночок? — не повірив я.
— Ні, ні, — відказав корабель. — Це лише частина конструкції, що видається з-під скельного карниза, який нависає над нею. Я припускаю, що так званий Завислий У Повітрі Храм розташований за цим карнизом. Скеля в цьому місці має від’ємний кут і відхиляється десь на метрів шістдесят-вісімдесят.
— Ти можеш показати вигляд збоку? Так, щоби я міг побачити Храм?
— Це можливо, — сказав корабель. — Для цього нам треба буде переміститися на іншу орбіту, північнішу, тоді я зможу за допомогою телескопа зазирнути за пік Хеншань, пройти інфрачервоними променями крізь скупчення хмар на висоті вісім тисяч метрів, бо воно проходить між піком та хребтом, на якому побудований Храм, а також...
— Облиш це, — перервав його я, — просто відправ повідомлення променевим каналом у район Храму... чорт забирай, вздовж усього хребта... треба повідомити Енеї про наше прибуття.
— На якій частоті? — запитав корабель.
Енея не називала жодної частоти. Вона щось казала, що ми не зможемо сісти по-справжньому, але все одно маємо летіти до Сюанькун-Си. Дивлячись на цю вертикальну і більш ніж вертикальну стіну з криги та снігу, я почав розуміти, що вона мала на увазі.
— Передавай на всіх загальних частотах, якими ми користувалися для зв’язку з комлоґом, — відказав я. — Якщо відповіді не буде, передавай на всіх частотах, які у тебе є. Починай з тих частот, передачу на яких ти щойно прийняв.
— Передача велася з крайнього півдня західної півкулі, — зауважив корабель терпляче. — Жодного випромінювання з цієї півкулі я не фіксую.
— Зроби, як я кажу, — відповів я.
Ми висіли над хребтом з півгодини, прочісуючи його когерентними променями, надсилаючи радіоповідомлення, націлені на всі піки поблизу, заповнюючи весь простір викликами на коротких хвилях. Відповіді не було.
— Невже може бути населений світ, де не користуються радіо? — сказав я.
— Звісно, — відгукнувся корабель. — На Іксіоні місцеві закони і звичаї забороняють використовувати мікрохвильове випромінювання. На Новій Землі також була спільнота, яка...
— Добре, добре, — зупинив його я, втисячне уявивши, як добре було би перепрограмувати цього Штінта, щоби він не був такою скалкою в дупі. — Спускаймося.
— Куди саме? — уточнив корабель. — Населені місцевості є на горі на сході — у мене на картах вона зветься Тайшань... є ще одне місто на хребті Куньлунт, воно зветься, якщо я не помиляюся, Сі Ван Му, є поселення вздовж хребта Пхарі, а також на захід звідси, в місцевості Кукунор. Крім того...
— Спускаймося до Завислого У Повітрі Храму, — відповів я.
НА ЩАСТЯ, МАГНІТНЕ ПОЛЕ ЦІЄЇ ПЛАНЕТИ ДОЗВОЛЯЛО застосувати електромагнітні відбивачі корабля, тому ми радше пропливли крізь небо, а не спустилися на хвості термоядерного полум’я. Я вийшов на балкон і звідти дивився, як ми знижуємось, хоча логічніше було би спостерігати за посадкою з голографічної ніші або на екранах у верхній спальні.