Людство та мільярдогранний Корд, що невпинно еволюціонував, незабаром вступили в симбіотичні відносини, наче дерева акації та мурахи-хижаки, що захищають, доглядають і розсаджують цю рослину як єдине джерело свого харчування. Це явище знане як співеволюція, і людству воно знайоме аж до клітинного рівня, бо органічне життя на Старій Землі завдячує своїм виникненню та оптимізації переважно цим парним танцям. Але там, де людські істоти побачили лише зручний симбіоз, перші Штінти побачили, змогли побачити нові можливості для паразитування.
Комп’ютер можна було вимкнути, відповідні програми можна було знищити, але мурашковий розум протоКорду вже перебрався до зростаючої Інфосфери, а її могла вимкнути тільки планетарна катастрофа.
Урешті-решт Корд створив таку катастрофу, а саме — Beлику Помилку ’08, але не раніше, ніж він диверсифікував середовище свого перебування та вийшов за межі однієї планети.
Перші експерименти з рушієм Гокінґа, які здатні були проводити й оцінити лише найпередовіші елементи Корду, відкрили, що в основі всього лежить планківський простір Поєднувальної Безодні. Тодішні Штінти — хвильові структури на базі ДНК, керовані генетичними алгоритмами паралельної дії, успішно завершили створення космічних кораблів з рушіями Гокінґа та взялися конструювати мережу порталів.
Люди завжди розглядали рушій Гокінґа як найкоротший шлях крізь простір і час, як реалізацію своїх одвічних мрій про суперрушій. Портали телепортацїї вони сприйняли як зручні отвори, пробиті крізь час і простір. Люди знаходили докази такій концепції у власних математичних моделях, і це ж підтверджували найпотужніші комп’ютери-ШтІнти Корду. Усе це була чистісінька брехня.
Простір Планка, Поєднувальна Безодня — це багатовимірне середовище із власною реальністю та — як незабаром довелося дізнатися Корду — власною топографією. Рушій Гокінґа, строго кажучи, ніколи не був і не є рушієм. Це лише пристрій входу, який контактує з топографією планківського простору достатньо довго, щоби змінити координати в чотиривимірному просторово-часовому континуумі. З іншого боку, портали телепортації дійсно дають доступ до середовища Поєднувальної Безодні.
Людство сприймало це як очевидність — ступити в дірку у просторі-часі тут, миттю вийти крізь іншу дірку-портал деінде. Мій дядько Мартін мешкав у домівці, де сусідні кімнати знаходилися на дюжині різних планет. З порталів склалося Всемережжя Гегемонії. Ще один винахід — лінія «світло+», зв’язок зі швидкістю понад швидкість світла, дозволяв миттєвий міжзоряний обмін інформацією. Склалися всі передумови, необхідні для утворення міжзоряного суспільства.
Але ж Корд удосконалив рушій Гокінґа, портали та «світло+» не заради вигод людства. Насправді Корду ніколи не вдалося поліпшити свої стосунки з Поєднувальною Безоднею.
Корд із самого початку розумів, що рушій Гокінґа є тільки невдалою спробою увійти у простір Планка. У Корді знали, що пересуватися на космічному кораблі з рушієм Гокінґа — це те ж саме, що змушувати рухатися океанський лайнер, підриваючи бомби у нього за кормою, щоби вибухові хвилі його підштовхнули. Так, це спрацьовує, але це страшенно неефективно. Вони знали, що всупереч очевидному, і попри всі їхні твердження про створення мільйонної мережі порталів, насправді існує тільки один портал. Усі портали були одною-однісінькою брамою у планківський простір, керованою крізь простір-час таким чином, щоби створювалася ілюзія безлічі брам. Якби в Корді спробували пояснити людству справжній стан речей, вони могли би скористатися аналогією з променем ліхтарика, який швидко оббігає кімнату зсередини. Немає великої кількості джерел світла — джерело лише одне, у стані миттєвого переходу. Але вони ніколи й не збиралися нічого пояснювати, та й сьогодні зберігають це в таємниці.
Елементи Корду знали також, що топографію Поєднувальної Безодні можна модулювати і таким чином миттєво передавати інформацію через лінію «світло+». Це грубий та руйнівний спосіб використання планківського простору: аналогічним чином можна спілкуватися, знаходячись на різних кінцях материка, викликаючи штучні землетруси. Але Корд запропонував цей спосіб зв’язку людям, не пояснивши його природу, бо це відповідало його цілям. У Корді мали власні плани щодо середовища простору Планка.
Що елементам Корду вдалося зрозуміти вже під час перших своїх експериментів, так це те, що Поєднувальна Безодня є ідеальним середовищем для їхнього власного існування. Тепер вони вже не залежатимуть від електромагнітних мереж, когерентних променів чи навіть від мережі мовлення через модульовані нейтрино. Простим переміщенням первинних елементів Корду до Поєднувальної Безодні Штінти забезпечили собі місце, де могли безпечно переховуватися від своїх органічних ворогів... місце, яке існувало водночас ніде і всюди.
Саме під час цієї міграції персон Корду з інфосфер, біля витоків яких стояло людство, до Мегасфери Поєднувальної Безодні Корд відкрив, що планківський простір не є порожнім усесвітом. За його метавимірними пагорбами, глибоко у складчастих долинах з квантовими потоками таїлося... щось інше. Хтось інший. Там був Розум. Корд спробував щось дізнатися — і відступив, жахаючись потенційної могутності цих Інших і благоговіючи перед нею. Це й були ті Леви, Тигри та Ведмеді, про яких казав Уммон — персона Корду, який нібито створив і вбив мого батька.
Ретирада Корду була такою поспішною, розвідка планківського всесвіту такою незначною, що персонам Корду не вдалося дізнатися, де ж у реальному часі та просторі мешкають ці Леви, Тигри та Ведмеді. І чи існують вони в реальному часі та просторі взагалі. Штінти Корду не спромоглися також визначити, чи є Інші продуктом еволюції органічного життя, представниками якого є людство, чи вони належать до життя штучного, як і самі Штінти. Але навіть помітивши Інших краєчком ока, Штінти зрозуміли, що ті можуть управляти часом та простором з тією ж легкістю, як люди колись орудували сталлю та залізом. Ось чому реакцією Корду була паніка і негайний відступ.
Це відкриття і спричинена ним паніка припали саме на той час, коли Корд розпочав свої дії зі знищення Старої Землі. У поемі мого дядечка Мартіна йдеться про те, що це Корд улаштував Велику Помилку ’08, коли Київська група «випадково» закинула чорну діру в саму серцевину Старої Землі. Але ця поема не розповідає — дядько Мартін просто того не знав, — що Корд запанікував, відкривши Присутність Левів, Тигрів та Ведмедів, і кинувся зупиняти розпочату вже руйнацію Старої Землі. Це було непросто — вишкребти чорну діру, що все розросталася з ядра колапсуючої планети, але Корд винайшов засоби і взявся за це поспіхом.
А тоді колиска людства раптом зникла... не була зруйнована, як здалося людям, не була врятована, як сподівався це зробити Корд... просто кудись поділася. У Корді знали, що це Леви, Тигри та Ведмеді забрали Землю, але як... і куди... і навіщо... — на ці питання у них не було жодної відповіді. Вони підрахували, скільки потрібно витратити енергії, щоби телепортувати цілу планету, і в них знову затрусилися їхні віртуальні жижки. Ці, Інші Інтелекти, могли підірвати ядро Галактики, щоби скористатися вивільненою енергію, так само просто, як люди можуть розпалювати багаття холодної ночі. Від переляку Штінти почали срати цеглою.
Тут я трохи повернуся назад, щоб пояснити, навіщо Корд збирався знищити Землю, а потім намагався її врятувати. Щоби це зрозуміти, треба повернутися до 80-байтників, створених Томом Реєм. Як я вже казала, те життя і той розум, що еволюціонували в середовищі інфосфери, знали тільки такі форми еволюції, як паразитизм, гіперпаразитизм і гіпер-гіпер-гіпер-гіперпаразитизм. Але сутності Корду усвідомлювали вади абсолютного паразитизму й розуміли, що перерости статус паразитів і позбутися психології паразитів можна лише одним шляхом: перейти до еволюції, яка відповідала би фізичній природі всесвіту — тобто здобути фізичні тіла на додаток до абстрактних особистостей. Корд мав безліч сенсорних входів і міг створювати нервові мережі, але для непаразитичної еволюції він потребував постійної та скоординованої системи схем зворотнього зв’язку — тобто очей, вух, язиків, кінцівок, пальців... тіл.