І головне — треба подати на розлучення.
Подати на розлучення? Вона жахнулася від цієї думки більше, ніж у дзеркалі від своєї шиї з багровими слідами пальців. Подати на розлучення й знову бути без пари, як загублена наприкінці зими рукавичка, яку вже ніхто не шукатиме й не підбере, бо весна близько? Знову звалити на свої вісімнадцятирічні плечі міх проблем: що їсти, де спати і як виживати?
Таня згадала, як колись засуджувала матір, яка не зупинила вітчима, коли той, як і перший чоловік, Танин батько, почав піднімати на неї руку. Не кинула, не обірвала всі зв’язки, самотньо, але гордо покрокувавши по житті з донькою на шиї, а пробачила й прийняла, тим самим по-біблійному підставивши під удар другу щоку. Тепер вона розуміла її страх залишитися самою, ту вічну бабську тугу за надійним чоловічим плечем, яка чомусь завжди обертається сильним кулаком. До яких наслідків призвели покірність і всепрощення матері Тані — не треба було нагадувати.
Вона із зусиллям піднялася — боліло все тіло — і маленькими кроками пішла у ванну. Там, стукочучи зубами від холоду, довго поливала себе холодною водою з душу, чи то намагаючись змити синці, чи то стараючись таким чином анестезувати біль, видимий тілесний і прихований внутрішній. Тихо зібрала речі в картату торбу, з якою прийшла до Сергія, витягла з кишені його бушлата всі гроші, які там були, — доїхати на таксі до Комети, накинула пальто й вийшла за поріг, залишаючи позаду дитячу мрію про любов «як у книжках».
— Чи ти здуріла в такий час припхатися? — Заспана і зла Комета у фривольній напівпрозорій нічній сорочці геть не зраділа нічному візиту й не запросила увійти. — Що сталося, де Сергій? А, ясно, погиркалися, — гмикнула, побачивши синець на щелепі й торбу в Таниних руках.
— Він мене ударив, а тоді… а тоді… — Таня врешті дала волю сльозам, і, випустивши торбу, кинулася Кометі на шию.
Та зморщила лоба — ця свіжонадбана родичка, сьома вода на киселі, сьогодні їй була потрібна як п’яте колесо до воза. У ліжку її чекав новенький і гарненький хлопчик-студент, якого вона підгодовувала вже кілька місяців, поки він не дійшов до кондиції і не набрався сил та сміливості, аби врешті з нею переспати. Не задурно, звичайно, а як інвестиція у своє сите майбутнє. Кометі хотілося повернутися до його теплого худого тіла, а не виставляти своє на протяг від дверей, слухаючи Танині сльозливо-розпачливі байки.
— Заходь уже, бо я змерзла. — Невдоволена, все ж затягла дівчину в коридор, не запропонувавши скинути пальто, всадовила на крихітну канапу в ніші. — Розказуй, що там у вас стряслося.
Поки Таня розповідала, давлячись соромом, словами та слізьми, Комета поруч позіхала на весь рот.
— Мила моя, не роби з дрібниці вселенської трагедії, — резюмувала вона після особливо смачного позіху, який викривив її рот непропорційним овалом. — Між чоловіком та жінкою всяке буває. Ну перебрав хлопець. А ти спитала, що в нього сталося? Може, неприємності масштабні на службі вибили його з колії. Ну розпустив трохи руки. Але жива ж, і синців нема… майже. Усі так живуть, пристосовуються якось, притираються. Ти краще згадай, із якого гімна він тебе витягнув. Вдягнув-взув, у теплий дім привів. Ким би ти була без нього? Нулем, круглим нулем без палички. Поневірялася б по чужих кутках або чаркувалася зі своїми алкашами, поки не спилася, як мамка твоя, хіба ні? А тепер ти офіцерська дружина, і це лише початок. Не забувай, щоб стати генеральшею, треба вийти заміж за солдата, так що перший крок ти вже зробила. Хочеш усе зруйнувати й залишитись біля розбитого корита — діло твоє, тільки в такому разі на мою допомогу більше не розраховуй. Усе, баста, — сердито рубонула рукою по своєму драглистому целюлітному стегну.
Таня принишкла, опустила голову, наче учениця, що визнає свою провину, на прийомі в директора школи. Мовчала, лише перебирала ручки клітчастої торби. Не такої реакції вона очікувала. Ішла по допомогу, а отримала нотацію. Комета майстерно поміняла її з Сергієм ролями, й от Таня вже не потерпіла, а обвинувачувана. Сидить тут, на канапі підсудних, і мусить вигадати щось на своє виправдання. Чому серед ночі зірвалася й кинула чоловіка, примчала сюди й морочить голову людям своїми дрібними неприємностями? Може, вона й справді перебільшила масштаб проблеми? Ну випив Сергій, з ким не буває. Робота нервова, гальма не спрацювали, а вона попалася під гарячу руку. Що ж тепер — умить руйнувати все, що в них було, через тимчасове затьмарення його свідомості? Адже в них було скільки хороших, щасливих моментів разом! Саме вони згадаються через десяток-другий років, а все погане забудеться. Із Сергієм вона справді забула про матеріальні негаразди — хай там що, але для Омська він приносив додому непогані гроші, хоча багато хто з його військових товаришів скаржився на скупі заробітки. Таня не розпитувала, як вони йому даються, а він сам і не розповідав, вважаючи заробляння «бабла» суто чоловічою справою, у яку жінці не варто й носа потикати.