— Якого ти метушишся, чого тобі не вистачає? Гроші приношу, взуваю-вдягаю-розважаю, сиди собі дома, створюй затишок, для чого тобі робота? Нудно стало? Чи, може, я набрид? — Заводячись, він почав розкручувати маховик прихованої люті. — Дружина має бути надійним тилом для чоловіка, віддавати себе йому, а не роботі. Чи ти відчула ностальгію за часом, коли махала віником на побігеньках у Комети? Роботу їй подавай! Не буде цього! Я не дозволяю, — закінчив спокійним крижаним тоном, від якого в Таниному шлунку підняв голову удав страху. — Про навчання — ще подумаю. Це залежить від твоєї поведінки.
З того дня, як Таня не старалася показати себе ідеальною дружиною, їхні стосунки тільки гіршали. Сергія дратувало геть усе: їжа була недосоленою, підлога — не ідеально вимитою, рушник — несвіжим, дружина — вічно незадоволеною, секс — прісним. Немов бензоколонка від кинутого недбалою рукою недопалка, він міг вибухнути гнівом будь-якої миті, і Таня не могла передбачити, якою буде причина цього разу.
Коли на плечі йому впали майорські погони, Сергій до півночі обмивав їх у компанії таких же, як він, вояків. Додому прийшов уже неабияк накачаним алкоголем. Таня бачила, що він наелектризований до знемоги й от-от заіскрить від одного її необережного слова, тому зустріла його привітно й покірно, намагаючись заглушити страх, що ріс усередині.
Свою злість він вимістив на ній у ліжку, знову вимагаючи беззаперечної покори та навмисне завдаючи болю. Тані здалось, що ці тортури тривали нескінченно довго — від випитого йому ніяк не вдавалось завершити справу, тож він скаженів ще більше. Коли він відключився, Таня довго стояла під душем, змиваючи наругу, а потім мастила синці та укуси маззю «Спасатель», щоб вгамувати бодай біль від них.
Відтоді її життя щодень дедалі більше перетворювалося на пекло. Як циркова ведмедиця під час вистави, що змушена підкорятися мучителю-дресирувальнику, вона слухняно усміхалася і демонструвала любов до чоловіка. На людях Сергій теж був таким люблячим і турботливим, що хоч до рани прикладай. Але коли вони залишалися наодинці, все змінювалося. Він катував її не тільки фізично, а й морально — постійно втовкмачував, що без нього вона порожнє місце, одноразовий посуд, яким інший би скористався і викинув, а він підібрав, вимив, залишив собі — на щось та й згодиться. Наче загіпнотизована його владою над нею, Таня й сама починала в це вірити. Хто вона, ким хоче бути надалі — донькою алкоголічки чи дружиною офіцера? Вона — це тінь за спиною чоловіка, яка не має своєї думки та власних бажань, а лише бездумно підкоряється йому, бо той — її благодійник, якому вона має бути вдячна за все до кінця свого безцільного існування.
Сергій контролював усі її витрати й маршрути, перевіряв список вхідних на мобільному, фанатично ревнував до будь-якого чоловіка, який випадково затримував на Тані погляд довше двох секунд. Вона ненавиділа рідкісні спільні виходи «у світ», які неодмінно оберталися для неї поламаними ребрами та сильними головними болями — Сергій бив акуратно, не залишаючи синців там, де їх могли б побачити сторонні. У неї не було подруг, з якими можна було б поділитися своїм болем, а якби й були, то все одно вона б не наважилась це зробити, бо злі язики неодмінно донесли б чоловікові, про що вона пащекує. Комета, якій спершу Таня пробувала розповідати про свої негаразди, відмахнулася від неї, як слон від набридливого москіта, — мовляв, я тобі вже все сказала ще тоді, коли ти ні сіло ні впало приперлася вночі без запрошення.
У постійному страху та відчутті власної нікчемності повільною черепахою проповзли десять років шлюбу. Сергій дослужився до полковника, отримав трикімнатну квартиру в новобудові (за сприяння батька, звісно) та кілька нових медальок на груди. Здавалося б, не життя, а казка про Попелюшку. Дітей Сергій так само не хотів, і Таня цілими днями скніла в чотирьох стінах — створювала затишок, хоча чоловік постійно нарікав, що своїм повсякчас кислим виразом обличчя вона псує йому апетит. Вона навчилася з півпогляду вгадувати його настрій, аби вчасно догодити або, навпаки, сховатися десь у віддаленому кутку, поки він перебіситься. Про розлучення Таня вже навіть не замислювалася, звикла існувати так, у ролі бранки, жертви, яка не несе відповідальності навіть за власне життя.