Поштовхом для неї став фільм. Старий, ще дев’яносто першого року випуску, і Таня дивувалася, чому ж вона не подивилась його раніше, десять років тому. Головна героїня у виконанні кучерявої Джулії Робертс довгі роки жила з чоловіком-психопатом, але все ж знайшла в собі сили й наважилась на втечу. Таня дивилася в телевізор, де калейдоскопом миготіли кадри, і плакала, впізнаючи себе та свою історію. Щось клацнуло в неї всередині, тумблер перемкнув програму, і життя потекло в зворотний бік. Звідкілясь проклюнулася ще непевна, як перший пролісок із-під снігу, але вже невідворотна впевненість у собі та своїх силах, яку довгі десять років намагалися у неї відібрати, заглушити, наче хвилю радіо Бі-бі-сі за радянських часів.
Тепер у Тані з’явилася мета — втекти. Байдуже куди, аби бути подалі від Сергія. Вона знала, що він її нізащо не відпустить, а якщо знайде — живою не залишить. Він так і сказав їй колись: «Надумаєш від мене злиняти — приб’ю. Будеш або моєю, або мертвою». Нічого, вона буде хитрішою. Спланує все, витратить на підготовку стільки часу, скільки буде треба, щоб зникнути назавжди з його радарів, розчинитися у світі, в якому неодмінно знайдеться місце навіть для такої безхребетної слабачки, як вона. Наче улеслива Даліла в руках дужого Самсона, Таня відтепер виконувала всі Сергієві забаганки, терпіла його садистські експерименти в ліжку, аби лише домогтися свого. Вона хотіла піти працювати. Аби вмовити чоловіка, їй знадобилося півроку — врешті-решт Сергій, приємно здивований її покірністю, погодився, але роботу підібрав їй сам.
Так Таня за його протекцією стала бібліотекаркою на півставки. Ті смішні гроші, які вона отримувала за сидіння між стелажів із книжками, чоловік не рахував, великодушно даючи їй можливість витрачати їх на свої бабські забаганки. Але навіть не гроші й не час цікавили Таню найбільше. На роботі був інтернет, користуватися вдома яким їй було суворо заборонено — Сергієві весь час здавалося, що вона цілими днями висить на сайтах знайомств, підшуковуючи йому заміну. Читачів у бібліотеці було негусто, тож Таня могла, не криючись, шукати в мережі потрібну їй інформацію. Сидячи перед старим підсліпуватим 14-дюймовим монітором, вона аналізувала мегабайти букв і слів, обираючи напрям втечі.
Випадково їй трапився один стабільний підробіток: із завзяттям першовідкривача Таня почала писати невеличкі тексти для інтернет-магазину зоологічних товарів — усі ці милі песики, киці й папужки неабияк її виручали. Згодом, набравшись досвіду копірайтера, вона переключилась на описи автомобільних шин, роликів і навіть товарів із секс-шопу.
За два з половиною роки їй вдалося зібрати кругленьку суму, з якої вона, наче бальзаківський Гобсек, не витратила ані копійки — все перевела в долари й поклала в банк, бо тримати заощадження в квартирі було надто небезпечно, як і просити малознайомих людей про таку послугу. Таня ретельно готувала ґрунт для омріяної втечі. Вона завмерла, зачаїлася, впала у фальшивий анабіоз, чекаючи слушної нагоди, щоб зробити останній ривок і вилетіти з тісної клітки в широкий світ.
І така нагода невдовзі настала.
Наприкінці 2013-го Сергій повідомив, що відбуває у відрядження в Сирію. Місяць, не більше.
— Повернуся вже 2014-го. Ти ж будеш гарною дівчинкою, поки мене не буде? — грайливо запитав він, наче випадково зімкнувши пальці з обручкою на Таниному горлі.
Та кивнула, відчуваючи, як котиться тілом п’янкий гарячий коктейль — сорок відсотків радості, п’ятдесят — страху, десять — недовіри, — і натужно проковтнула крихітного їжачка, що розчепірив голки в її гортані. Чоловік і раніше довго не бував удома, кудись їздив, десь воював, але тоді в Тані не виникало навіть думки втекти — таким сильним був її первісний страх перед ним. Вона з нетерпінням чекала цих відряджень, але навіть за його відсутності весь час себе контролювала, йшла й оглядалася, бо про кожен її крок Сергію доносили після повернення.
Дорога в аеропорт здалася Тані довгою, як Велика китайська стіна. Вона намагалася сидіти тихо, щоб чоловік не помітив її хвилювання, але передчуття скорої свободи розпирало її, просочувалося, наче дріжджове тісто, крізь нашорошені розчервонілі вуха, неприродно блискучі очі, тонкі ніздрі, які відчували ефемерний аромат тільки їй відомого свята. Коли Сергія поглинула зона паспортного контролю, вона ладна була стрибати від щастя, але зовні видала себе лише тремтінням рук. Майже незворушна, сіла в службову машину, якою її відконвоювали до квартири. Із дому вийшла тільки наступного ранку, щоб піти на роботу. Проте відпросилася звідти раніше, посилаючись на погане самопочуття.