— Я подумала: а що тебе тут тримає? Давай до нас, — запропонувала, дивлячись подрузі в очі й барабанячи кутиком пачки по столі.
— А давай, — відповіла без тіні сумніву, не відводячи погляду.
Таню не тримало геть нічого. Вона легко покинула все, що, немов замок із піску, ретельно вибудовувала навколо себе протягом останніх місяців — нормальне з чиєїсь точки зору, середньостатистичне життя, яке сипалося крізь пальці. Після швидких, як весняний струмок, курсів такмеду вона стала парамедиком добробату, у якому служила й Джаміля, реалізовуючи тим самим давню, але не забуту мрію про медицину.
У зоні АТО було гучно й страшно, але до вибухів, свисту мін та тріску автоматів, як виявилось, теж можна звикнути, і з часом вони стали для неї своєрідною колисковою, без якої важко було заснути, а страх адреналінив і бадьорив ліпше від найміцнішої кави. Тут, у формі, забрудненій чужою кров’ю, яка вже не відпиралася, Таня знову почувалася потрібною. Вона не боялася мертвих пошматованих тіл, відірваних кінцівок та потрощених голів, свою справу робила механічно та швидко, наче батогами, хльостала різкими лайливими словами тих, хто впадав у паніку від такої картини. Таня, маленька Таня, яка колись тремтіла перед своїм чоловіком, тепер мала позивний «Скеля», яким її нагородили за твердість характеру та відсутність видимих емоцій. Про те, що вона тихо плаче ночами, кусаючи зубами спальник, і закидається фенобарбіталом, аби здаватися спокійною і врівноваженою, знала тільки Джаміля, в якої були ті самі проблеми.
У маленькому сірому містечку, яке зараз потопало в «зеленці», Таня серед бійців створила собі репутацію «свого хлопця», хоча спочатку була визначена як чоловіконенависниця й недоторка. Оточена понад сотнею чоловіків, вона ховалась у свій панцир, як м’якотіла черепашка, боячись оголити перед ними свої почуття. Усі вони були надійними бойовими товаришами, які прикриють і підставлять плече, але жоден із них так і не запалив у ній згаслу та спопелілу іскру. Аж поки аномально спекотного вересневого дня біля отруєної криниці, яку з години на годину мали нарешті засипати землею, вона не зустріла «Турка». Світ похитнувся і звузився до іскорок у його карих очах. Таня вдруге закохалась, наче та юна Ларіна, що мріяла про любов «як у книжках».
Розділ 4. У коханні й у війні
— Дєвушка, а вашій мамі зять не нужен?
Таня відмахнулася від цього заяложеного не одним десятком ловеласів бородатого вислову й мовчки продефілювала повз зграйку хлопців. Ще зовсім юні, у різнокаліберній формі, вони витріщались на неї так, немов раптово захворіли на базедову хворобу. Заглиблена у свої думки, вона навіть не одразу згадала, що збиралася купити в місті, нагода потрапити до якого випадала не так часто, коли вона «падала на хвіст» комусь із бійців, які їхали на «Нову пошту» чи теж скупитись нашвидкуруч.
У крихітному магазинчику, чомусь гордо названому супермаркетом, вона кинула в кошик блок сигарет, дезодорант, кілька пачок прокладок та вологих серветок, шампунь, ватні диски для обличчя і три шоколадки. Продавчиня на касі стиснула фарбовані рожевим губи, побачивши її вигорілий «мультик» та «бундесівську» парку, і пробила всі товари без жодного слова, але Тані було байдуже до цієї баби з перепаленою мочалкою волосся на голові. Скидавши покупки в пакет, вона почимчикувала до виходу. За кілька метрів від дверей її вже чекав камуфльований «течик».
Дорогою, як і майже щодня тепер, Таня думала про «Турка». Після тієї першої вересневої зустрічі біля колодязя вдруге вона випадково побачила його лише позавчора — аж через місяць. Перекинулися кількома фразами, пореготали разом із Васиного жарту — та й по всьому. Щоправда, «Адвокат» встиг узяти з неї обіцянку днями заскочити до них на гостину. Таня була йому навіть вдячна — тепер не треба було шукати причину, щоб побачити «Турка». Прихопивши куплені шоколадки й сигарети, сьогодні вона збиралася виконати обіцяне.
У роті снайперів, як і майже всюди, її поява викликала пожвавлення серед бійців. «Скелю» одразу спробували нагодувати, незважаючи на відмовки, і насипали повні кишені волонтерських цукерок, на фоні яких її шоколадки здавалися бідними сирітками. Коли нарешті з’явилися «Турок» з «Адвокатом», Таня вже сиділа на сонечку на ящику з-під боєкомплекту з кружкою гарячого й міцного, майже як чифір, чаю.