Выбрать главу

Вася відверто зрадів її появі, Макс тільки стримано усміхнувся.

— Салют медикам!

Поговорити з самим «Турком», як мріялося, Тані не вдалося — усі бійці, вільні на цей час, скупчилися біля неї. Кожен хотів урвати крихту її уваги, сипав жартами чи зацікавлено шукав погляду. Макс у розмови не встрявав, хіба що інколи ковзав по ній поглядом. А потім допив чай, накинув на плече «калаша» й пішов, навіть не кивнувши на прощання. Спересердя розчарована Таня аж попекла собі піднебіння гарячим чаєм і закашлялась. Вася кинувся стукати її по спині. Думки про Таню не полишали його з часу першої зустрічі.

Дружина дзвонила рідко, плекаючи свою образу, а коли телефонував він сам, щоб почути доньчин голос, неодмінно хапала слухавку й топила чоловіка у хвилях свого не­вдоволення, з яких він ще довго виборсувався. Васі ж, як і кожному чоловікові на війні, банально хотілося, щоб його хтось чекав удома. Щоб десь там надійним тилом була жінка, яка б хвилювалась і вірила в нього, а не «робила нерви» повсякчас. Бо нервів у нього й так вистачало. Після нечастого спілкування з Анею він швидко викурював кілька сигарет одна за одною і зарікався не дзвонити. Але нестрим­не бажання поговорити з Ліною, почути від неї: «Привіт, тату» — переважувало, і він знову шукав у журналі дзвінків номер дружини. Йому, як повітря, потрібна була підтримка, рідна людина, заради якої він хапався б за життя, коли йшов «на роботу», чи стрибаючи в окоп, коли починався обстріл. Аня цю роль виконувати не хотіла, вже не хотіла, і Вася відчайдушно роззирався на всі боки, шукаючи ту, яка могла б замінити нинішню дружину в серці й у паспорті.

Коли він побачив Таню, таку маленьку, але серйозну й грізну, в голові в нього знову клацнув тумблер: «Мені б таку». Ця випадкова зустріч на війні, коли бачиш людину вперше й, може, востаннє, подарувала йому нову примарну надію створити союз, у якому Вася був би повноцінним партнером, бойовим товаришем, коханцем, а не приймаком та інструментом заробляння грошей. Він хотів Таню — спершу фізично, потім духовно, хотів її всю, навіть незважаючи на ту дрібку інформації, яку йому вдалося роздобути про неї.

Тому, коли «Скеля» нагостювалася й зібралася йти, Вася радо зголосився провести її до будинку, де квартирувались медики.

Біля хати їх зустріла Джаміля, зацікавлено зміряла поглядом спортивну Васину фігуру. Не Рембо, звичайно, але щось є.

— Це що за один? — спитала потім, дивлячись, як віддаляється стежкою спина «Адвоката».

— Снайпер, — зітхнула Таня.

— Твій?

— Ні. Чужий, а може, й нічий. Був би мій, сказала б тобі відразу.

— А до кого ж ти тоді ходила?

— Та так, мабуть, ні до кого. — У Таниному голосі чулися песимізм і розчарування.

— Одружений?

— Кажуть, ні. Але мені це щось ніяк не допомогло.

— Я про цього. — Джаміля кивнула в напрямку, де зник «Адвокат».

— А-а-а, не знаю. Спитаю, хочеш?

Подруга кивнула.

— Пішли, дорогенька, волонтери три коробки привезли, треба розібрати.

  ***

В останні дні листопада, коли земля вже остаточно охолола й підмерзла, «Адвокат» раптом узяв у полон пораненого сєпара, який підірвався на розтяжці.

Полонений був не старший від самого Васі, середнього зросту й комплекції, з акуратно підстриженою густою чорною бородою й таким же волоссям, яке вибилося з-під шап­ки, з великою родимкою на правій щоці. Мабуть, із тих, що навіть у мороз носять вузькі кольорові штани з голими щиколотками, і якби «Адвокат» побачив його раніше десь на харківських вулицях, презирливо назвав би хіпстером. Але зараз він був лише ворогом.

Засапаного, злого, мокрого й гарячого від поту Васю разом із напівживим бранцем ледве не пристрелили товариші, коли він тягнув того до своїх позицій. Потім вони разом із хлопцями реготали, викурювали стрес, випускали його з легень разом із димом.

Командир із позивним «Рокер» полоненим був задоволений. Той не без примусу, але таки злив «укропам» інформацію, яку вони від нього хотіли. Потім сєпара відвезли в лікарню ремонтувати посічені осколками ноги, звідки згодом його забрала СБУ, а Вася отримав можливість травити перед дівчатами байки про своє геройство.

Окрилений власним успіхом у військовій справі, Вася вирішив піти ва-банк і завоювати медичку «Скелю».