Зазвичай говіркий і відкритий, про Таню він не розмовляв навіть із «Турком», із яким ділив навпіл і патрони, і банку «тушняку»: забобонно вважав, що вимовлене вголос і виставлене про людські очі не справдиться, розвіється за вітром, як дим після вибуху гранати. Знайшовся й привід: від носіння броніка в нього почала боліти спина, і «Адвокат», навідавшись попередньо до магазину, де взяв дешевого солодкого вина (кращого тут годі було шукати), апельсиновий сік і коробку цукерок, з найромантичнішими намірами й вогнем у серці побіг до будинку, у якому жили медики.
Таня саме лежала в спальнику на розкладачці й дивилася фільм із планшета Джамілі, коли її покликали. Появі Васі вона навіть зраділа, хоча після тих перших двох зустрічей вони перетиналися лише кілька разів, і то ненадовго. Принаймні так вона відволічеться від депресивних думок, які обсіли її звідусіль, наче кусючі п’явки. Принесла кружки для вина, яке «Адвокат» вправно відкоркував мультитулом, відкрила цукерки, почистила й розламала кілька волонтерських мандаринок.
— Вітаміни, — простягнула йому одну.
Вася без охоти її зжував. Він сьорбав вино — потроху, з острахом. Воно додавало йому красномовності, але поки не п’янило настільки, щоб втратити над собою контроль. Його пам’ять ще зберігала чіткі дагеротипи хмільних та скандальних харківських сцен.
Таня виглянула в двір у пошуках Джамілі — вона знала, що Вася їй подобається, та й ці посиденьки тет-а-тет почали її напружувати, але тієї ніде не було і «Скелі» довелося віддуватися самій.
«Адвокат» був в ударі. Він сипав жартами, зі смаком описував, як тягнув на собі сєпара, а Таня реготала, неначе під дією ЛСД. Правду кажучи, вона вже прийняла кілька таблеток фенобарбіталу, і тепер, після чашки вина, тимчасове збудження переростало в сонливість, яка м’яко заковтувала її з кожною хвилиною.
— Таню, я давно хотів тобі сказати… — Вася раптово облишив балагурити й став серйозним, пересів із ящика з-під набоїв до Тані на розкладачку, взяв її за руку. — Так от, я вже давно хотів тобі сказати, що ти мені подобаєшся. Дуже подобаєшся. Ти така… така класна. Ти сильна й водночас жіночна, світла, як дитина, і дуже сексуальна, особливо в камуфляжі, і я дурію від самої думки про мить, коли ти знімаєш форму перед тим, як іти в душ.
Від цих слів Таня в момент випірнула з дрімоти й недовірливо скосила очі на «Адвоката». Той продовжував:
— Я розумію, що ти можеш сказати: зараз не час, війна й так далі, але життя ж продовжується. І треба встигнути все насамперед тому, що війна. Ти молода, я молодий, ти мені подобаєшся, і я хочу, щоб ти знала це вже сьогодні, бо завтра все може статись. Я не буду довго розписувати, який я класний, — ти сама вже мене трохи знаєш. Просто ще раз скажу, що ти мені подобаєшся. Навіть більше — я закоханий у тебе. Думаю про тебе повсякчас, навіть більше, ніж про свою гвинтівку, — відчуваючи Танине здивування, спробував жартом розрядити ситуацію.
«Скеля» мовчала. Васина прихильність на рівні знаків і емоцій не була для неї таємницею — тут майже кожна бійчиня отримує свою, набагато більшу за норму, порцію уваги, але того, що він вирішить її озвучити, викристалізувати в слова, вона не очікувала. Флірт, легкий і непостійний, наче сніжинка в морозному повітрі, для неї був єдиним прийнятним варіантом розвитку подій. З будь-ким, крім «Турка». Тягнучи час, Таня прокашлялась, наче готуючись до довгої промови, але вимовила лише одне слово:
— Дякую.
— Це означає «ні»? — спохмурнів «Адвокат».
Вона кивнула, прагнучи якнайшвидше прожити цю незручну мить.
— У тебе хтось є?
— Я просто не та, з ким тобі по дорозі.
— Ну що ж. — Вася стиснув губи й зморщив лоба, піднявши брови, як людина, що неочікувано зазнала невдачі. — Зрозумів, не дурень. Бувай здорова.
Ображений, як маленька дитина, у якої відібрали в пісочниці улюблену лопатку, він поставив кружку з недопитим вином і вийшов, не озираючись. Таня відсунула ногою ящик, на якому стояло вино й цукерки, і відкинулась на розкладачці. Вона заплющила очі, піддавшись нав’язливій важкій утомі, яка давила її бетонною плитою.
Наступного дня Вася ходив темною хмарою і його поганий настрій помітили всі. Макс довго його не чіпав, чекаючи, що той сам усе розповість, але Вася вперто мовчав. Врешті Максим не витримав і на хвилину відірвався від своєї СВД, яку чистив, сидячи біля буржуйки, і підняв голову до друга.
— Чого такий смутний? Усе окей?
«Адвокат» сидів навпроти й зосереджено орудував шомполом, усім своїм виглядом показуючи, що дуже зайнятий і не має часу на розмови.