Їй був тридцять один рік.
Вона хотіла народити дитину.
Що ближче підступав новий 2015-й, то похмурішим ставав «Турок». Не хотів ні з ким розмовляти, навіть від «Адвоката» відгаркувався. Уся ця новорічна метушня, яка хоч-не-хоч все одно була присутня навіть тут, його дратувала. Бісила маленька штучна ялинка, яку привезли волонтери і яку хлопці притулили в почесному кутку їхньої хати, наче махрові комуністи портрет Леніна. Бісив Вася, який із дурнуватою усмішкою дорослої дитини, що чекає свята, вішав на те зелене пластикове чудовисько шматок золотистої мішури, котру знайшов в одній зі знелюднілих хат. Це ненависне тепер свято витягувало з погреба пам’яті спогади про минулий Новий рік у Парижі. Легкий, яскравий, іскристий, як те шампанське, що вони з Олею пили біля сталевих лап Ейфелевої вежі. Спогади, які Макс півроку старанно заганяв усередину, тепер нагноїлися, наче шпичка, і мали ось-ось прорвати — болем, люттю, ненавистю, спрямованими на кожного, хто випадково чи свідомо перетнувся з ним шляхами.
Він зірвався у третій день 2015-го. Виміняв свої берці «Лова», яким тихо заздрила вся рота, на трилітрову банку самогону. Взявся пригощати нею — повною, бокастою — хлопців, був уже напідпитку, тож — незвично веселим і балакучим.
— «Турок», ти вже «хороший», давай спатоньки, поки тебе в аватари не записали, — посміювались товариші, здивовані тим, що він, котрий за півроку навіть нюхати не хотів у найпаскудніших ситуаціях, взагалі може вживати алкоголь і п’яніти від нього.
— Ображаєш, брате, — відмахувався Максим, не визначившись, до кого звертається, і продовжував куражитись.
Проте його веселощі залишали якесь гнітюче враження. Як курка з відрубаною головою може рефлекторно пробігти ще кілька метрів, так і Макс метушився, реготав, ляскав когось по плечу, щосили імітуючи повноцінне життя, наповнене рухом, запахом, змістом і ендорфіном. Підігрітий алкоголем, він гостро відчув потребу в любові. Любові жінки. Бодай вона й буде однобічною, неповносправною, як усе його теперішнє життя.
Таня прокинулася від того, що хтось торсав її за плече.
— Сьогодні не я чергую, — пробурчала, відкинула настирну руку, ловлячи сон за хвіст.
Нехай би що там сталося, вона спатиме. Навіть якщо під нею дрижатиме земля, поряд лягатимуть міни і їхній будинок складеться, наче недороблене оригамі. Але грубе втручання в той єдиний шматок приватного простору, що в неї залишився, продовжилось.
— Ну що таке? — розліпила очі, крутнулася корпусом у спальнику до набридливої руки, струшуючи теплий сон.
— Там до тебе пацієнт ломиться. Каже, що серце болить. Я йому сказав, що ти не по цій частині, але він наполягає. — У світлі ліхтаря по винуватому обличчі водія Колі з позивним «Шумахер» пробігали легкі мерехтливі тіні. — Послать його нахрін чи глянеш?
Таня розщепнула спальник і сіла, потерла очі та скроні пальцями.
— Та гляну вже.
— Тільки він бухий, здається. Не те щоб зовсім аватар, але напідпитку.
«Скеля» позіхнула, скривилася.
— Та хай іде вже, раз розбудив. І світло давай.
Взулася — шнурівку на берцях вона тепер затягувала швидко, по п’ять секунд на кожен, вдягнула кітель на термокофту. Кроки двох уже перед дверима. «Шумахер» відчинив. А з ним…
— Здрастуй, Танюшо.
Від звуку цього голосу її тіло немовби розсипалося на тисячі щасливих крихких осколків — просто йому під ноги, а потім знову зібралося, як у реверсі, у маленьку розгублену Таню в завеликому для неї кітелі.
— «Турок», ти? — спробувала виграти час, вгамувати хвилювання, вдавши, що ледве його впізнала.
Він криво посміхнувся.
— Власною персоною, як бачиш.
Коля «Шумахер», який нервово переминався з ноги на ногу, помітно зрадів, що недарма розбудив сувору медичку.
— То що — я піду? Чи залишатись? — Він запитально дивився на Таню, чекаючи її вердикту.
— Іди, — твердо, без тіні сумніву.
Добряк та веселун Коля завжди підстраховував Таню. Різне ж бо може бути. Боєць — і боєць. Не вгадаєш же, що в нього на думці. Різні люди. Різні думки в головах. Один якось почав медичку мацати й заламувати їй руки, так Коля йому врізав неслабо, що той аж Москву побачив. Але раз сказала йти — значить, кадр перевірений, і «Шумахер» із легким серцем відступив назад у темряву.