Кількагодинна натужна веселість Максима минула, і тепер, враз протверезівши, він знову став самим собою — скептичним, похмурим, зневіреним. І розгубленим. Куди й поділася та рішучість, з якою він ішов сюди й домагався побачити Таню. Він стояв перед нею, наче арбітр перед заповненим футбольним стадіоном за мить до того, як дати фінальний свисток, що вирішить долю матчу. Вони обоє розуміли, що він не просто так прийшов, і слова пояснень були зайві. Проте обоє чекали, боячись показати свою чи то слабкість, чи то силу, зробивши перший рух, перший крок, перший поцілунок. Споконвічно в нерівних умовах — один любить, інший терпить — вони не очікували від цієї нічної зустрічі продовження, та й навіть хорошого нічого не очікували, але… Вірили в бодай щось, що утримає, заземлить їх на цьому світі, відхилить кулю й осколок.
Невідворотність била в скроні точним боксерським ударом, і Таня, шумно вдихнувши повітря, встала навшпиньки й зімкнула руки на Максовій потилиці. Його губи, про які вона так довго мріяла, були обвітреними й пошерхлими. За мить вона відпустила їх і вткнулася носом у його бушлат. Максим пах морозом, димом і потом. Секундний спогад про Сергія — від того йшов такий самий запах, коли він повертався зі стрільб, — Таня похапцем відкинула й подумки розтоптала взутою в берці ніжкою 36-го розміру. Вона гладила шрами на його обличчі, цілувала їх легко й ніжно. А потім відсторонила «Турка», який стиснув її руками, немов рідну «есведешку», повернула ключ у дверях кімнати — слава Богу, замок ще не вирвали — і знову пірнула в його важкі обійми.
Вони похапцем здирали одне з одного форму — шалений час, відпущений їм долею та війною, міг закінчитися чи взагалі обірватися, і кожна наступна хвилина наближала їх до неминучого фіналу, коли кожен — знову окремо. Зуміли вдвох втиснутись у Танин спальник, гріючи одне одного диханням, живою теплою шкірою, швидкими доторками. Зміїне тертя тіл, заглушені та проковтнуті зойки, феєрверки зірок у танці на холодній стелі. Близькість, що дарує оманливе відчуття скороминучого щастя.
Коли Коля «Шумахер» повернувся перевірити, як там справи в медички з її знайомим кадром, він наштовхнувся на замкнені двері й секунд зо тридцять із подивом вслухався в стогони по інший їх бік. А потім хихикнув у кулак і пішов спати, примовляючи:
— Дивні діла Твої, Господи…
Розкаяння прийшло до Максима в образі Олі. Пригрівшись, він було задрімав у спальнику, накритий Таниним розпашілим тілом, коли в голові чітко клацнула думка: Оля про все знає. М’язи скоротилися, його тіло здригнулося, смикнулося, наче величезний равлик у мушлі спальника. Під серцем похололо й занило. На кілька секунд він міг заприсягтися, що Оля стоїть поряд. Дивиться. Без осуду, відсторонено.
— Що? — озвалась Таня, не піднімаючи голови, так само притискаючись, намагаючись злитися з ним, зростися.
Вона не спала. Лежала тихенько й майже не дихала, боячись розбудити його найменшим рухом. Так затишно й захищено вона не почувалася вже багато років. Намагалася не думати, що буде далі — приголубить, обійме чи піде геть у морозну донбаську ніч, залишивши її з надщербленим серцем, з черговою тріщиною на біографії.
«Турок» завовтузився, намагаючись відсунутися від неї у тісному спальнику, але це погано виходило. Ще рух — і вони впали на підлогу. Макс опинився зверху й придавив Таню всім тілом. Вона мовчала. Ривок — і спальник затріщав під натиском його рук, блискавка не витримала й вирвалась «з м’ясом».
Максим тікав. Тікав боягузливо й поспіхом, наче святий отець, якого застукали з повією. Він рачки виліз із кокона й гарячково збирав свої розкидані речі.
Таня сіла, кутаючись у роздертому спальнику. Чи шкодувала вона про зроблене, дивлячись, як Максим натягує штани? Не шкодувала. Скоріше, навіть відчула полегшення — нарешті ось воно. Розчарування, ще непевне, як тонкий блідо-зелений паросток, який щойно виткнувся із землі, але вже почав набирати силу. Знала ж, що так буде. Знала. Карма в неї така чи що — бути приниженою й покинутою? Відчувала страшенний холод, наче крига сковувала її зсередини. Хотілося ковтнути рятівні таблетки й забутися. Хоч на кілька годин.
Максим тим часом одягався, уникаючи дивитися в Танин бік. Такого сорому він не знав відтоді, як батько побачив його п’яним. І тоді, і тепер він не знав, що сказати на своє виправдання. Усі слова прозвучали б фальшиво.