— Слухаю вас.
Ларіна совалася на стільці, наче він пік їй сідниці, не наважуючись вимовити те сокровенне, з чим прийшла.
— Я хочу… хочу народити дитину, — нарешті видихнула, міцніше стиснула в руках рюкзак, який тримала на колінах, мов захищаючись від лікарки. — Прийшла перевірити, чи все зі мною гаразд для цього.
— Скільки вам років?
— Тридцять два, скоро тридцять три, — проказала скоромовкою, соромлячись називати вік.
Брюнетка зміряла її поглядом із голови до ніг, і Таня готова була заприсягтися, що бачила в її уміло підведених очах неприховану насмішку.
— Аборти були?
— Так, один, давно… — згадала той день, і слова Сергія, і пісню, яка звучала в машині.
Лікарка поставила ще кілька запитань, внесла дані пацієнтки в файл у комп’ютері й попросила її роздягнутись. Таня залишила речі на кушетці й полізла на гінекологічне крісло. Закинула ноги в тримачі, заплющила очі, намагаючись абстрагуватися. Холодні сталеві інструменти та впевнені рухи лікарки завдавали болю, та й лежати з широко розкинутими ногами, нехай і перед жінкою, було принизливо.
— У вас ендометріоз, — констатувала брюнетка, роздивляючись Таню зсередини на великому моніторі, що висів на стерильно-білій стіні.
Та зіщулилася, хоч і не знала значення цього слова, відчуваючи, як датчик між ногами ніби вивертає її навиворіт.
— Вдягайтесь, — лікарка стягнула з рук гумові рукавички й пожбурила їх у смітничок.
Поки Таня тремтячими руками натягувала колготки, вона стукала пальцями по клавіатурі. Загудів принтер, роздруковуючи знімки того, що брюнетка в білому халаті назвала «ендометріозом». Таня знову примостилася на краєчок стільця, чекаючи, коли вона закінчить друкувати й пояснить, що ж там побачила.
— Ось вам направлення на УЗД, МРТ і гістологію. — Лікарка від руки заповнила три бланки й тицьнула пацієнтці, не затримуючи на ній погляд. — З результатами знову до мене. Без черги.
— А що зі мною? — не витримала Таня. — Щось не так? Я можу мати дітей?
— Про це ми з вами поговоримо, коли я бачитиму результати досліджень. Поспішайте, бо гістологію приймають лише до обіду.
Тані здалося, що насмішка в погляді лікарки змінилася на співчуття. Передчуття чогось недоброго й невідворотного здавило груди, не даючи дихати. Вона схопила рюкзак, куртку й вибігла з кабінету, готова розридатися.
«Емоційно нестабільна», — подумала брюнетка, провівши її поглядом.
За дверима Таня віддихалася, випила води з кулера й трохи заспокоїлася. «Нічого ще не сталося, не треба себе накручувати», — подумки повторювала, сидячи по черзі під трьома кабінетами.
Маніпуляції, які проводили з її тілом, приймала приречено, як людина, що вмирає, останнє причастя. Разом із купою роздруківок із результатами досліджень знову пішла під кабінет гінеколога.
Посиділа кілька хвилин під ним, збираючись із духом, потім постукала й зайшла. Лікарка запросила Таню сісти, сіла сама й заглибилася в читання.
— Результати гістології будуть через десять днів, — повідомила, не підводячи голови.
Таня кивнула, сильніше вчепившись у рюкзак. Лікарка закінчила читати й розвернулась кріслом до неї.
— Боюсь, новини в мене для вас невтішні. У вас ендометріоз — розростання клітин внутрішнього шару стінки матки. Другий ступінь. Плюс аборт в анамнезі. Разом це спричиняє безпліддя. Але не впадайте у відчай, це лікується, і в багатьох випадках успішно. Гормональною терапією, хірургічним шляхом…
— Чекайте, не треба всіх цих слів, — перебила Таня. — Скажіть простіше — я безплідна?
— На жаль, зараз ви не зможете зачати дитину, — брюнетка в халаті уникала безальтернативних формулювань. — Але якщо провести гормональну терапію чи вдатися до хірургічного втручання, ситуація може виправитися…
— Дякую, я зрозуміла. — Ларіна піднялася зі стільця.
— Чекайте, я ще не призначила вам лікування! — Лікарка була здивована її поведінкою.
— Не треба, це зайве… — тихо відповіла й пішла до дверей.
— Ну точно емоційно нестабільна. — Лікарка тицьнула пальцем у бік дверей, коли ті зачинилися за Танею, і промовисто глянула на медсестру.
Та закивала головою, дістаючи з кишені халата маленьке дзеркальце, щоб перевірити, чи не розтеклась на губах помада.
Таня просто йшла. Вешталася вулицями, уже не відчуваючи рук і ніг. У якийсь момент вона опустилася на засипану снігом лавку в сквері, назву якого вона не знала, і заплющила очі. Сиділа так хвилин десять, поки її хтось не труснув за плече.