Ну вулиці було вогко й вітряно. Вася навіть підняв комір, ловлячи дрижаки всім тілом. Чалапав слизьким тротуаром, відполірованим тисячами ніг перехожих, з єдиним бажанням — погасити пожежу всередині пивом чи чимось міцнішим. Спершу він вирішив дійти до супермаркету й купити випивки там, але через кілька хвилин на вітрові пити пиво розхотілось, і Вася вирішив замовити парочку келихів у якійсь забігайлівці. За звичкою зайшов у заклад, куди не раз приводили його ноги після важкого робочого дня. Тут хоч і позирали скоса на його форму, але відмовчувалися і наливали справно, аби лише платив.
У кафе було тепло й напівтемно, у повітрі висів сигаретний дим. Офіціантка, вона ж барменша, рухалася за стійкою, наче сонна муха, раз у раз поглядаючи на екран плазми, що висіла збоку від неї. Там ішов черговий серіал про тяжку жіночу долю. Нарешті вона відірвала очі від страждань молодої блондинистої героїні й, човгаючи ногами, принесла Васине пиво. Він одним махом осушив половину келиха й тільки тоді видихнув, почав пити маленькими ковтками.
В іншому кутку залу, по діагоналі від Супрунчика, сиділа компанія з чотирьох чоловіків. Вони досить голосно розмовляли, але Вася не вслухався — до нього долітали хіба що уривки слів. Час від часу хтось із них вибухав реготом, а потім раптово замовкав. Пили вони не пиво, а щось серйозніше, багато курили, пускаючи дим у різні боки. Вася дивився на них, не розуміючи, чому в нього всередині росте якесь дивне відчуття — суміш злості й тривоги. Коли сонна офіціантка, смачно позіхнувши, увімкнула в залі світло, все стало на свої місця: чоловік, який сидів спиною до Васі, був у «горці». Звісно, це ще геть нічого не означало, але він уже напружився, рука інстинктивно сіпнулася до автомата, якого не було. Тепер він не зводив із компанії очей, немов хижак, що терпляче очікує в засідці жертву. Власне, в цьому й полягала його робота на війні.
Чоловіки продовжували чаркуватися, не помічаючи його важкого погляду. На якусь мить той, що був у «горці», розвернувся, і Васі стало видно його профіль. Якийсь спогад, ще свіжий, ще гострий, наче щойно нагострений ніж, промайнув у його голові, але чоловік уже відвернувся.
Вася допив пиво і знаком покликав офіціантку — не хотів підходити сам, аби не потрапити в поле зору компанії, волів ще трохи за ними поспостерігати. Замовив ще одне пиво, не зводячи очей зі спини в «горці». Раптом той чоловік підвівся. Трохи накульгуючи, він пройшов повз стійку і зник за дверима під плазмою.
— Тепер-то я й побачу, хто ти й звідки мені знайомий… — прошепотів Вася, прикладаючись до келиха.
Його тілом знову розливався приємний хміль, у голові нарешті закінчилась артпідготовка й перестало бухкати й бахкати. Супрунчик перетворився на очікування, гіпнотизуючи поглядом двері, з яких мав вийти незнайомець.
Він вийшов швидко — хвилин за п’ять, не більше, і тепер Вася добре міг його розгледіти. Чорне волосся, невеличка акуратна борода, навіть звідси помітна родимка на правій щоці. Кульгаючи, він повернувся до столу і всівся, притримуючись рукою за плечі товариша.
Васю неначе вдарила блискавка.
Він згадав це симпатичне обличчя з родимкою на правій щоці…
Полонений сєпар.
Він його згадав.
Коли перед тобою сидить ворог — не до сентиментів. Вася стиснув кулаки, різко піднявся. Ненависть і лють кипіли в ньому, як окріп у забутому на вогні чайнику. Першим бажанням було завалити його прямо в кафе. Усіх їх завалити, бо ті його кореші — такі самі сєпари, як і він. Але їх четверо, а Вася один. От якби йому зараз автомат чи гранатку! Поклав би всіх однією чергою…
Шумно видихнув. Вдихнув. Опустився на стілець, щоб не привернути їхньої уваги. Дістав із кишені гроші, кинув на стіл сотку й метнувся до виходу.
На вулиці одразу кинувся бігти. Мчав, як спринтер, штовхаючи перехожих, підігрітий адреналіном і алкоголем. У голові билася одна думка: тільки б встигнути, тільки б не запізнитися…
На шостий «Психів» поверх злетів за десять секунд. Цілу вічність не міг потрапити ключем у замок — так сильно дрижали руки. Врешті відчинив, забіг, не роззуваючись, у кімнату. Коти здивовано витріщились на нього з крісла, рудий потягнувся і стрибнув на підлогу, вирішивши, що ця людина повернулася, аби його погодувати. Але Вася не звернув на кота уваги, одразу кинувся у куток, де стояв рюкзак. Викидав речі, які лежали в ньому зверху, дістав те, що шукав. Руки не забули цю приємну важкість, цю холодну сталь, ці рідні, тепер уже назавжди насічені на серці контури. Автомат. Різким рухом вставив ріжок, витрусив решту речей із рюкзака, залишивши лише набої, туди ж кинув автомат, запхав у кишеню балаклаву й гранату. Вдягнув на ходу наплічник, хряснув дверима. Розчаровані коти пішли перевіряти, чи не залишилось чогось їстівного на кухні.