— Ти що, думаєш, мені під силу… — Мабуть, Трістана підводило хибне призначення в ілюзіоністи та освічченість. Він просто не знав, якими магічними термінами можна описувати те, про що говорить Ліббі. — Подолати час?
— Не маю жодного уявлення, Трістане, – сказала вона. — Тому тебе й питаю. Мені просто здається, що ти якось можеш цим користуватися.
— Цим – це чим?
— Своєю спеціальністю.
— Вона тут до чого?
— Ну, вона ж твоя, так? І ніби тобі належить нею користуватися, а не мені.
Він навмання видав взятий зі стелі аргумент:
— Є багато спеціальностей, створених для того, щоб їх використали у парі. Більшість натуралістів працюють у зв'язці із…
— Я не про те. — Ліббі схилила голову набік і прибрала з чола відрослу чубок, а Трістан з хвилюванням зазначив, що ці пасма вже легко можна прибрати навіть за вухо. — Немає нічого поганого в тому, що ти не можеш нею скористатися. Я лише припустила протилежне.
— Чому?
— Що чому?
— Чому ти підозрюєш інакше?
— Ну, якщо чесно, це навіть не підозра, а здогад. Що думає Паріса?
— Я… — Трістан замовк, вкотре здивувавшись. — Що?
— До речі, якщо ми про Паріса заговорили… — Варто було Трістану подумати, що він уловив нитку розмови, як Ліббі знову різко змінила тему. — Як вважаєш, вона не передумала?
Трістан вирішив більше не ставити те саме питання, а просто в очікуванні схрестив на грудях руки.
— Я про... елімінацію, – пояснила Ліббі, вірно вгадавши, що він у душі не січе, до чого вона хилить. — Відчуття, що після цієї штуки з Каллумом вона могла передумати. Ну, типу проблема вагонетки.
— О. — І вірно. Маленька вистава, де Каллум убив Парісу. — Так. — Трістана раптом пробрав озноб. — Якщо чесно, я гадаю, вона завжди знала, який він.
— Ну. — Ліббі прочистила горло. — У цьому може бути якась доцільність.
Трістан вигнув брову.
— Доцільність у тому… щоб убити Каллума?
— Ти його бачив, – сказала Ліббі, підібгавши губи в похмурій рішучості, якої Трістан за нею ще не помічав. — Він спершу не зрозумів, що все це не по-справжньому? Що ми в такій ... доповненої дійсності всередині голови Варони, – насупившись, сказала Ліббі. — Реальність Каллума така, що він будь-якої миті і без роздумів може позбутися Париси. На мою думку, варто враховувати це в експерименті.
— Що хтось має померти?
— Що деякі спеціальності не мають права на існування.
А ось це, подумав Трістан, шокує.
— Адже це неспроста моральна дилема, Роудс. — У роті в нього знову пересохло, правда, він не знав чому. Можливо, через те, що Ліббі ненавмисно вирішила, кого уб'є, і одного разу точно піде на це.
Передбачення. Жах. Жодної краплі заздрощів до Кассандри Трістан не відчував.
— Правильної відповіді немає, – повільно промовив він.
Ліббі з легкою посмішкою підвела на нього погляд.
— Мабуть, так, – помітила вона, ніби самій собі, а потім вразила Трістана, вставши і зібравшись піти.
Трістан раптово прийшов у легкий сказ від того, як Ліббі прибігла, припустила, ніби він здатний творити щось зовсім неймовірне, а потім ось так запросто звалить, не запитавши, які думки його всі ці тижні долали. Чи зможе він когось вбити? А вона? Раптом вони продали душі, щойно переступивши поріг цього будинку? Або перетворилися на тих, ким нізащо не стали б, якби вони не змінилися до невпізнання? А якщо вони вже моральні виродки? І на який хрін йому електрони, що йому з ними робити і до чого застосувати? І взагалі, чи порвала вона вже зі своїм хлопцем чи ні?
Трістан не стримався і гукнув її:
— Роудс, послухай…
— А, – від дверей долинув голос Каллума, і Ліббі, витріщивши очі, обернулася. — Мені здалося, що тут витає застарілий розлад. Трістан знову дістає тебе, Роудс?
— Ні, звичайно, з якого дива? — Вона прочистила горло, опустила погляд на руку, за яку її схопив Трістан, і він її відпустив. — Просто подумай про це, – тихо порадила Ліббі, – гаразд?
Потім, похнюпившись, вона без слів покинула читальний зал.
— Ось таки вітряна. — Каллум провів її поглядом і знову повернувся до Трістана. — Вона ще не знає, так?
— Не знає. — Він так і не зумів змусити себе повідомити Ліббі, що гіпотетична моральна дилема зовсім не така вже й гіпотетична (і не моральна). — Та й потім навряд чи це правда.
— Навряд, – погодився Каллум, падаючи на стілець поруч із Трістаном. — Мені цікаво, як вони, на твою думку, оголосять нам про все?