— Навряд, – пробурмотів Рупеш, падаючи у вільне крісло з іншого боку від столу. — Ти ж майбутній син і спадкоємець, Тріс. Навіщо тобі пахати, якщо ти і так все отримаєш?
— По-перше, компанія – це тобі не королівство, - пробурмотів Трістан, не відриваючись від цифр, і помахом руки переставив їх. Оцінка пішла злегка вкрив, і він підігнав пільгову ставку, розуміючи, що обережній раді інвесторів захочеться поглянути на ширший відсотковий діапазон. — Та й була б тут монархія, я все одно не спадкоємець. Просто…
— Заручений з дочкою боса, — підказав Рупєш, вигнувши брову. — Пора б вже дату весілля призначити, чи знаєш, а то від заручин уже два місяці минуло. Впевнений, що Іден згоряє від нетерпіння.
Так і є, а ще більш відкрито натякає на це з кожним днем.
— Я був зайнятий, – стримано промовив Трістан. — І взагалі, саме на це в мене часу немає. Іди, – сказав він, показавши на двері. — Мені перед відходом потрібно провести ще мінімум три оцінки.
Наближалася щорічна сімейна відпустка Уессексів, і Трістан, як завжди, мав супроводжувати Іден. Вчетверте він готувався з'явитися на відпочинок як плюс один старшої дочки сім'ї Вессекс. Немає потреби говорити, що це було його найнеулюбленішим заняттям: стежити за кожним своїм жестом, за язиком... Маска пристойності так стомлювала. Хоча все це нескінченне вдавання окупалося доступом до незрівнянної ідилії Вессексів. Бездоганна поведінка Трістана сильно засмучувала Іден, яка тільки й чекала, коли він опозориться за сімейною вечерею. Вона б салют влаштувала, але для Трістана навіть мікропрояв агресії міг коштувати місця, де його вважав спадкоємцем той, хто й батьком йому не був.
Трістан подумував переконати Іден дати йому своє прізвище; сподівався, що так вдасться зробити останній крок та визначити свою долю.
— Ти їздиш з ними у відпустку, – нагадав Рупеш, вигинаючи темну густу брову. — Ти вже частина їхньої родини.
— Ні, не частина.
Поки що ні. Трістан помасажував скроню і знову глянув на цифри. Ця угода вимагала уваги, не кажучи вже про те, що представлена магічна інфраструктура була проблемою. І все ж таки вигоду проект обіцяв значно більше, ніж будь-яка з тринадцяти медитських пропозицій, оцінених за минулий день. Джеймсу Вессексу він сподобається, і навіть якщо обуряться інші члени ради, вони пам'ятають, чиє ім'я красується на фасаді будівлі.
Трістан помістив проект у папку з позначкою «може бути», додавши:
— Я не просто успадкую цю компанію, Руп. Заради неї я маю працювати. Чого б і тобі не завадило, – порадив він, піднімаючи погляд і поправляючи окуляри для захисту від синього світла. Рупеш закотив очі.
— Ну, так давай, закінчуй, – запропонував він. — Іден уже весь день постить фото з приготуваннями.
Іден Вессекс, дочка мільярдера інвестора Джеймса Вессекса, була красунею, спадкоємицею і, отже, готовим продуктом, здатним добувати гроші буквально з повітря завдяки зовнішності та впливу. Трістан особисто порадив раді «Уессекс» подумати над вкладенням у «Блискавку», магічний аналог соціальної мережі для смертних. З того часу Іден стала обличчям компанії.
— Авжеж, дякую, – сказав Трістан, прочистивши горло. Поки вони тут балакали, вона напевно надіслала йому купу повідомлень. — Скоро закінчу. У тебе все?
— Ти ж знаєш, доки ти не закінчиш, я додому не піду. — Рупеш підморгнув. — Не можу ж я просто взяти і піти раніше за золотого хлопчика, га?
— Ну гаразд, як хочеш, тобі ж гірше, – сказав Трістан, показавши на двері. Ще дві пропозиції, подумав він, дивлячись на папери. Або гаразд, одна. Друга так і так була невідповідною. — Йди звідси, Руп. І зроби щось із плямою від кави.
— Що? — спитав Рупаш, опускаючи погляд на груди, а Трістан відірвався від папки.
— У тебе ілюзії протухли, – зауважив він, вказавши на мітку на кінчику краватки Рупеша. — Не можна витратити п'ять сотень фунтів на дизайнерський ремінь, а потім приховувати бруд на речах чарами зі смітника. — Втім, це було саме в дусі Рупеша. Дехто турбується лише про те, що бачать оточуючі, а Рупеш не здогадувався, як добре Трістан бачить його – буквально наскрізь.
— Боже, ну ти й зануда! — Закочував очі, поскаржився Рупеш. — Всім начхати, видихлися в мене чари чи ні.
— Якби ти ще про все знав… — Трістан вирішив, що цього натяку вистачить. Рупеш Абкарі народився багатим спадкоємцем і в багатстві, швидше за все, помре.
Як же йому пощастило?
— Я тебе й раніше не любив, а тепер взагалі ненавиджу, друже, — посміхнувшись, промовив Рупеш. — Гаразд, загалом, звертайся, Тріс. Зроби всім ласку: відтягнися там на березі моря, щоб ми тут могли видихнути, гаразд?