— Бачу тебе, – вирвалося в Трістана, ще перш, ніж він збагнув, що говорити. Але так, напевно, навіть було краще, адже він міг ляпнути: «Не хочу бути один» або того гірше: «Не знаю, чого хочу». І те й інше Каллум вгадав би на його вигляд. Просто жахливо, коли ти так катастрофічно відкрито.
Каллум відсторонився, запрошуючи жестом, і Трістан, не кажучи ні слова, увійшов.
Ніко
Ніко ухилився від кросу праворуч, але пропустив жорсткий хук і в голос вилаявся, перемішавши високолобу іспанську та сільські новошотландські образи.
Якось Гідеон навчив його одній фразі на русальчому – суміші датської, ісландської та невиразної подоби інуїтської, – але попередив: скажеш невірно і викличеш морське чудовисько, напівпримара-напівсирену, тому вживати її сенсу не було. Макс теж не допоміг розширити запас лайки, тому що вперто повторював лише «бля».
— Щось ти не в настрої, – зауважила Рейна, скидаючи піт з чола і дивлячись, як Ніко, втративши рівновагу, задкує в життєрадісно квітучий рожевий кущ.
Ніко почекав, поки перестануть сльозитись очі.
— А може, це ти стала кращою? – без ентузіазму пробурчав він.
— Так воно так, але ти зробив промах, – помітила Рейна, як звичайно не шкодуючи його почуттів.
— Так, гаразд. — Злегка надувшись, Ніко плюхнувся на траву. — Пропоную тоді на цьому закінчити.
Рейна кинула на траву принизливий погляд (схоже, та її ображала; якось Рейна обмовилася, що деякі види англійських галявин схильні до непомірної зарозумілості), але в результаті все ж таки без особливого задоволення присіла поряд.
— В чому справа? — Запитала вона.
— Ні в чому, – відповів Ніко.
— Ну і добре.
Ця розмова практично у всіх сенсах вийшла повною протилежністю тій, що відбулася у Ніко зовсім недавно.
— Ти крадешся, – звернулася до Ніко Паріса з розфарбованої кімнати. Вона навіть не відірвалася від книги, яку читала, сидячи за столом. — Досить підкрадатися.
Ніко завмер біля порога.
— І зовсім я не…
— Я телепат, – нудним голосом нагадала вона. — Ти не тільки крадешся, ти ще й дуєшся.
— Нічого я не серджусь.
Ну гаразд, може, не так вже ця розмова і відрізнялася від розмови з Рейною.
— Просто увійди вже й кажи, що тебе тягне, раптом разом розберемося, – запропонувала Паріса, відриваючись нарешті від вінтажного випуску коміксів про Людей Ікс. Ось це так! — Чого? — Роздратовано запитала вона, простеживши за поглядом Ніко. Вираз її обличчя на той момент найточніше можна було б описати як дуже суворе. — Професор Ікс – телепат.
— Ну, я знаю, – нерішуче промовив Ніко.
— Ти не вважаєш, що його списали з медиту?
— Ні, я просто… а, забий. — Він скривився, смикаючи волосся у себе на потилиці. — Та я так… ти зайнята, та…
— Сядь, – веліла Париса, ногою підсуваючи йому стілець.
— Ну гаразд, загалом, так… — Ніко незграбно присів.
— Все ж таки добре, – сказала Паріса. — Досить тремтіти.
— Я не трясусь! — Ніко трохи підвівся, і Паріса підняла на нього погляд.
Вона все ж таки була відчайдушно, неможливо гарна.
— Я знаю, – сказала Паріса. — Це й зробило мене такою, якщо ти звернув увагу.
Ніко відразу знітився.
— Знаю, – відповів він, уперши погляд собі в ноги. Невже й Ліббі ось так почувається? Він майже ніколи не тупив, як вона, а якщо й тупив, по-своєму, то не сильно парився. Йому зустрічалося багато красунь, і серед них – стерви, але чому він зараз розгубився?
— Я не стерво, – уточнила Паріса, – я просто нетактовна. І поки ти смішно не звинуватив у всьому мовний бар'єр, – додала вона, тільки-но він розкрив рота, – я цілком собі говорю трьома мовами, так що ця відмазка не пройде.
— Ну, тоді тост за твою лінгвістичну перевагу, – уражений, пробурчав Ніко.
Паріса перевернула сторінку.
— Сарказм, – зауважила вона, – це мертва форма дотепності.
Навіть така згадка смертності змусила Ніко здригнутися, і Паріса зітхнувши, підняла погляд, залучена його рухом.
— Та кажи вже, – запропонувала вона, відкидаючи комікси убік. — Досить уже ходити навкруги навшпиньки, Ніколас. Не будь ганчіркою, а то й я розм'якну, хоча словами не сказати, як мало в мене часу на вдавання.
— Ти померла. У мене в голові.
Париса трохи помовчала, мабуть, знову миготливо пірнаючи в голову, про яку зайшла мова. Тут Ніко зрозумів, що Париса боса, – зауважив рожеві нігтики її стопи, що лежала на сусідньому стільці. Йому не вистачало терпіння звести магічний захист, ось він вирішив і зараз не морочитися. Він відверто зосередився на спогляданні лаку Париса для нігтів: раптом ці думки видадуть його не так сильно, як будь-які інші, які Париса могла виловити.