— Тобто тебе не хвилює, що решта вже могла вибрати… — Трістан осікся.
— Вибрати що? Вбити мене? Боявся б елімінації, не прийшов би.
— А навіщо ти прийшов?
Реакція. Трістан цього, звісно ж, не зрозумів би, навіть якби їхні мотиви збігалися. Він потребував короля з жорсткими принципами, хоча сам не знав своїх.
Жалюгідне видовище, право слово.
— Ось ти все мене питаєш про це, – сказав Каллум. — А хіба це так важливо?
— А хіба ні? Ми зараз вивчаємо намір.
— То ти про мої наміри?
— Так.
Каллум зробив ще ковток, обмірковуючи відповідь і даючи настоятися думкам.
Життя в Товаристві не було нудним: у ньому з'явилися організованість, звички, але так впливає на людину будь-який колектив. Жити заради себе, звичайно, куди цікавіше: одного дня проспати до обіду, в інший забратися на Олімп і навести серед богів шурхіт, але це лякає людей, засмучує їх. Коли потураєш своїм капризам, оточуючі стають надмірно ворожими, недовірливими. Вони воліють передбачуваність навичок, невеликих традицій; що незначніше, то краще. Вранці – сніданок, за сигналом гонгу – вечеря. Нормальність їх заспокоює. Усі відчайдушно хотіли жити без страху й у отупінні.
— Так, ти хочеш, щоб моя правда була іншою, але розумієш, що це неможливо. Чим більше ти знаєш про мої справжні наміри, тим більше провини відчуваєш. Це, бач, добре, – запевнив його Каллум. — Ти так хочеш відмежуватися, але правда при цьому відчуваєш більше, ніж будь-хто в цьому будинку.
— Більше? — З сумнівом і жахом перепитав Трістан.
— Більше, – повторив Каллум. — Обсяг твоїх переживань вищий, а спектр ширший.
— Я подумав би, що ти вкажеш на Роудс.
— Роудс і близько не уявляє, хто вона така, – сказав Каллум. — Вона нічого не відчуває.
Трістан наморщив лоба.
— Грубувато.
— Ні краплі.
Охоплена страхом, Ліббі Роудс загрожувала ось-ось розплавитися, а її рішення будувалися виключно на тому, що ліпив навколишній світ. З неї, наймогутнішого кандидата, – окрім Ніко, – проте це було не дивно, адже таке її прокляття. Яку б силу Ліббі Роудс не мала, вона побоялася б використати її на шкоду. Для цього вона надто вузько мислила, не знала голоду. Занадто міцна оточувала її клітина страхів та бажання всім догодити. А день, коли Ліббі усвідомлює, що здатна створити власний світ, обернеться для всіх катастрофою, але шанси на те були вкрай малі, і тому Каллум спав ночами спокійно.
— Їй краще, що вона нічого не відчуває, – сказав він. — Так для неї безпечніше.
Правду він Трістану так і не відкрив, але лише тому, що Трістан ставив не ті запитання. Наприклад, він не спитав Каллума, до яких книг відкрила йому доступ бібліотека. Страшна помилка, якщо не сказати смертельна.
— Розкажи мені про батька, – попросив Каллум, і Трістан здивовано моргнув.
— Що? Навіщо?
— Ну, вияви люб'язність. Назвемо це зближенням.
Трістан спрямував на нього яструбиний погляд.
— Терпіти не можу, коли ти так робиш.
— Що?
— Поводишся так, ніби ми в якійсь виставі. Начебто ти машина, яка просто відтворює звичайну поведінку. «Назвемо це зближенням», скажеш теж ... — Трістан похмуро глянув на свою склянку. — Я часом замислююся, чи ти розумієш взагалі, що означає піклуватися про інших, чи просто імітуєш вчинки справжньої людини.
— Про це ти замислюєшся постійно, – сказав Каллум.
— Про що?
— Ти сказав, що «іноді замислююся», але це не так. Ти замислюєшся постійно.
— І?
— І нічого. Я просто говорю те, що тобі ніби подобається.
Трістан відповів йому злим поглядом. Ось так то краще.
— Ти ж розумієш, що я знаю, так?
— Ти про мою зраду? – запитав Каллум.
Трістан моргнув.
Потім ще раз.
— Ти відчуваєш, ніби я зрадив тебе, – пояснив Каллум. — Тому що вважаєш, що я на тебе впливав.
— Маніпулював мною, – із гарчанням промовив Трістан.
Він безперечно помилився. Свій промах Каллум усвідомив, помітивши на губах Паріси посмішку – наступної ночі після того, як Трістан відхилив його пропозицію пропустити по стаканчику перед сном. Знайшов спосіб перевірити його, але зараз смикатися було пізно, все вже сталося. Люди ненавиділи втрачати незалежність, свободу волі. Терпіти не могли, коли ними керують. Більше Трістан Каллуму не повірить, і згодом усе стане лише гіршим. Це було схоже на гниття, хворобу, яка все ускладнює. Тепер Каллум може говорити будь-що: Трістан вже сумнівається в щирості своїх почуттів.